Ухвала суду № 69699003, 18.10.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М..

секретар судового засідання Пиляй І.С.

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року № 58-к "Про звільнення працівника", встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; стягнення з відповідача: недоплачену заробітну плату за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; недоплачену заробітну плату за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при звільненні по день винесення судового рішення; компенсацію моральної шкоди у розмірі 27 560 грн.,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 29 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року № 58-к "Про звільнення працівника", встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; стягнення з відповідача: недоплачену заробітну плату за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; недоплачену заробітну плату за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при звільненні по день винесення судового рішення; компенсацію моральної шкоди у розмірі 27 560 грн. відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення її трудових прав та порушення законодавства про працю допущених з боку роботодавця.

Вказує на те, що судом не взято до уваги, що 02 квітня 2012 року вона була призначена на посаду бухгалтера, однак поряд з основною роботою постійно виконувала функціональні обов'язки головного бухгалтера. Натомість відповідач ввів в штат нову одиницю та прийняв на посаду головного бухгалтера сторонню особу.

Також судом не взято до уваги, що відповідач грубо порушив ст.ст.47,116 КЗпП - позивачці не здійснено повний розрахунок та не видано належним чином оформлену трудову книжку, що фактично унеможливлює звернення для РЦЗ та подальше працевлаштування.

Всупереч ст. 49-2 КЗпП України не попереджав позивачку про наступне звільнення, не врахував переважне право на залишення на роботі, незважаючи на вільні місця набрав у штат інших осіб.

Крім того, відповідачем порушено ст. 86 КЗпП України, оскільки позивачці не роз'яснювались причини перегляду норм праці, а також умови, за яких вони мали б застосовуватися і вона отримувала нижчу заробітну плату, ніж передбачено законодавством.

Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представник ПП ОСОБА_4 ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції при розгляді справиприйшов до висновку, що трудові права позивачки під час її роботи та звільнення не були порушеними у будь-який спосіб.

Такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 30.03.2012 року №2-К «Про затвердження штатного розпису» з 01 квітня 2012 року у ПП ОСОБА_4 була введена нова штатна одиниця «бухгалтер» з посадовим окладом 1800 гривень (том 1 а.с.18,19).

Згідно поданої заяви від 02.04.2012 року та наказу від 02.04.2012 року №4-К «Про прийняття на роботу» позивачку ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ПП ОСОБА_4 на зазначену посаду бухгалтера. З наказом позивачка була ознайомлена в той же день про що свідчить її підпис (том 1, а.с.20).

Також між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_4 відповідно до п.6 ч.1 ст.24 КЗпП України, було укладено трудовий договір від 02 квітня 2012 року, який зареєстрований в Рівненському районному центрі зайнятості, п. 2 якого визначено, що працівник ОСОБА_1 зобов'язана виконувати обов'язки бухгалтера. (том 1 а.с 21).

Отже, місцевий суд дійшов вірного висновку що твердження позивачки про те, що вона фактично була прийнята на роботу головного бухгалтера - не заслуговують на увагу.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога ОСОБА_1 про встановлення факту виконання нею роботи головного бухгалтера за період з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року та поновлення позивачки на посаді, про визнання дій відповідача протиправними та скасування наказу від 05.11.2015 року не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Поновлення ОСОБА_1 на посаді, яку вона не обіймала, а саме головного бухгалтера неможливе апріорі, а на посаді бухгалтера, як вірно встановив місцевий суд не має підстав, оскільки при її звільнення роботодавцем дотримано вимог трудового законодавства.

Вірним є висновок місцевого суду, що виконання ОСОБА_1 обов'язків головного бухгалтера з 02 квітня 2012 року не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

До 01 квітня 2015 року у штатних розписах приватного підприємця ОСОБА_4 посада «головний бухгалтер» взагалі не передбачалася, тому обов'язки головного бухгалтера й не могли виконуватись позивачкою.

Під час здійснення трудової діяльності ОСОБА_1 на посаді бухгалтера та проставляння нею своїх підписів на бланках певних документів, які містять графу «головний бухгалтер», в тому числі й на звітності, автоматично не вказує на набуття нею статусу «головного бухгалтера» чи зайняття позивачкою такої посади, чи виконання нею обов'язків за такою посадою.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що ОСОБА_1 була наділена роботодавцем організаційно-розпорядчими функціями, являлася службовою особою, мала право підпису банківських (платіжних) документів, податкових декларацій.

Це вбачається з копій податкових декларацій (звітів), актів перевірок контролюючих органів, картки зразків підписів та відбитку печатки, котрі знаходиться в обслуговуючому банку (ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно наявних в справі копій актів перевірок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 99 від 11.05.2016 року (том 1 а.с.200-204), акту перевірки ДПІ у Рівненському районі від 23.10.2015 року № 688 (том 1, а.с.90), п.1.2 Рівненського об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 29.02.2016 року № 00062/1712-1702/НОМЕР_1 було зафіксовано відсутність посади головного бухгалтера у підприємця ОСОБА_4; та відсутність факту виконання таких обов'язків ОСОБА_1 (том 2 а.с.31-38)

Рівненська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області листом від 12 квітня 2017 року №1101/1302 повідомила, що у податкового органу відсутня інформація щодо виконання ОСОБА_1 обов'язків головного бухгалтера у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (том 2 а.с.40).

Фактичні трудові відносини між ОСОБА_1 та відповідачем були оформлені належними документами, котрі передбачені чинним законодавством, а тому заявлені позивачкою вимоги про встановлення факту виконання роботи головного бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року місцевий суд обґрунтовано відхилив.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових сум, а саме: недоплаченої заробітної плати за суміщення посад головного бухгалтера та бухгалтера з 02.04.2012 року по 05.11.2015 року та недоплаченої заробітної плати за виконання посадових обов'язків головного бухгалтера за весь час трудової діяльності, починаючи з 02.04.2015 року по 05.11.2015 року, то вони також відповідно відхилені місцевим судом, оскільки не встановлені такі обставини(факт) виконання обов'язків головного бухгалтера та суміщення посад позивачкою, як то передбачено ст. 105 КЗпП України.

Твердження ОСОБА_1, що ПП ОСОБА_4 порушив її трудові права не повідомивши про введення штатної одиниці головного бухгалтера та взявши на цю посаду по сторонню особу, не заслуговує на увагу.

Відповідно до ст.64 ГК України, виключно роботодавець самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис.

Обґрунтовано відмовлено місцевим судом і в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій роботодавця протиправними і скасування наказу від 05.11.2015 року №58-К, оскільки роботодавцем дотримано вимог трудового законодавства при звільненні позивачки.

21 серпня 2015 року ПП ОСОБА_4 було прийняте рішення про скорочення штату працівників, про що видано наказ №48-К від 21.08.2015 року, яким передбачено скорочення з 23 жовтня 2015 року посади бухгалтера (том 1 а.с.3).

Того ж дня ОСОБА_1, котра обіймала посаду бухгалтера, була письмово була попереджена про майбутнє вивільнення (скорочення) відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України та про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, а також були складені акти про відмову від підписання позивачкою доведеного до її відома наказу, про що засвідчено підписами присутніх.

21 серпня 2015 року було повідомлено Рівненський районний центр зайнятості про вивільнення працівника шляхом подання звітності за формою № 4-ПН.

16 жовтня 2015 року (у п'ятницю) ОСОБА_1 подала заяву про надання їй відпустки з 19 жовтня 2015 року на 5 календарних днів.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 було видано наказ №54-К від 16.10.2015 року, яким надано позивачці щорічну основну відпустку терміном 5 календарних днів, починаючи з 19 жовтня 2015 року, за період роботи з 17.04.2014 року по 30.06.2014 року.

Пунктом 2 цього наказу ОСОБА_1 було нагадано про дату звільнення та необхідність з'явитися на роботу 23.10.2015 року до 16.30 год. з трудовою книжкою, трудовим договором від 02.04.2012 року для здійснення процедури звільнення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Після ознайомлення із текстом згаданого наказу ОСОБА_1 здійснила власноруч напис, завіривши підписом: «Ознайомлена з наказом п.1 про відпустку 16.10.2015 року». При цьому був складений відповідний акт про ознайомлення позивачки з даним наказом та про її відмову від підписання про ознайомлення з наказом.

23 жовтня 2015 року відповідачем було проведено всі належні виплати, а саме сплачено: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу, інші платежі ( т.1 а.с.60-62), а також за адресою проживання ОСОБА_1 було надіслано лист-нагадування про скорочення штату працівників у відповідності до п.1 ст.40 КЗпП України та необхідність явки із трудовою книжкою, трудовим договором від 02.04.2012 р. для зняття з реєстрації трудового договору у центрі зайнятості.

05 листопада 2015 року ОСОБА_1 з'явилася на роботу та надала листок тимчасової непрацездатності серії АГИ №179876 за період з 26.10.2015 року по 04.11.2015 року.

05 листопада 2015 року о 16 годині 48 хв. у робочому кабінеті бухгалтерії позивачці ОСОБА_1 було надано для ознайомлення та підписання про ознайомлення наказ «Про звільнення працівників» від 05 листопада 2015 року №58-К. Позивачка після ознайомлення з текстом згаданого наказу відмовилася поставити підпис про ознайомлення з ним, про що складено акт. Також позивачка була повідомлена про суми нарахованих виплат при звільненні, про що свідчать виписки про перерахування коштів.

В матеріалах справи наявні виписки з системи «Приват24», згідно яких підтверджені як суми перерахованих коштів, так і їх призначення (т.1 а.с. а.с.63-65).

Отже, відповідно до ст.116 КЗпП України, всі належні при звільненні суми ОСОБА_1 були роботодавцем виплачені в день планованого звільнення 23 жовтня 2015 року, а також в день фактичного звільнення 5 листопада 2015 року.

Твердження ОСОБА_1 про порушення вимог ст.47 КЗпП України та невидачу їй трудової книжки роботодавцем не заслуговує на увагу. Як пояснила в суді позивачка саме вона вела кадрові питання у підприємця.

Відповідно до п.2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб без створення юридичної особи, зберігаються безпосередньо у працівників.

За таких обставин відсутні підстави для застосування відповідальності роботодавця передбаченої ст.117 КЗпП України.

05.11.2015 року позивачці був надісланий лист (з описом вкладення) про необхідність надання трудової книжки для внесення даних до трудової книжки, та зняття трудового договору із реєстрації у Рівненському районному центрі зайнятості.

Отже, при звільненні ОСОБА_1 за скороченням штату були дотримані вимоги законодавства про працю, наказ від 05.11.2015 року №58-К роботодавцем був виданий на законних підставах і дії його не суперечать вимогам закону та не порушують трудові права позивачки.

Посилання ОСОБА_1 на недотримання роботодавцем вимог ст.49-2 КЗпП України та надання їй переважного права на залишення на роботі, не заслуговує на увагу, оскільки ним скорочувались не рівнозначні посади, а лиш посада бухгалтера, яку обіймала позивачка.

Вірний є висновок місцевого суду, що оскільки не було встановлено, роботодавцем порушення трудових прав позивачки, тому й не підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення 27560 грн. з відповідача за завдану позивачці моральну шкоду.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук