Рішення № 69692623, 13.10.2017, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/447/17

Провадження № 2/324/314/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.,

при секретарі Басараб А.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Пологи в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року в інтересах ОСОБА_3 його представник за довіреністю ОСОБА_1 звернулася до Пологівського районного суду Запорізької області з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 з 24 грудня 1983 року по 26 жовтня 1985 року проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан (далі за текстом ДРА).

У квітні 1984 року при виконанні інтернаціонального обов'язку в ДРА ОСОБА_3 отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузію головного мозку) та кінцівок, що підтверджується висновком спеціаліста №26 від 06 грудня 2014 року.

Після звільнення з військової служби ОСОБА_3 періодично турбував головний біль, запаморочення, періодична нестійкість ходи, порушення сну, дратівливість, погіршення памяті, загальна слабкість. Суттєве погіршення здоровя позивач відчув наприкінці 2014 року. У період з 12 жовтня 2014 року по 30 жовтня 2014 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Комунальної установи «Запорізький обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни».

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (протокол № 3965 від 16 грудня 2014 року) було встановлено, що отримані ОСОБА_3 поранення, контузія та захворювання дійсно повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також зазначено, що у подальшому отримані ним ушкодження здоровя призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1984 рік) у вигляді післятравматичної, атеросклеротичної та гіпертонічної дисциркуляторної енцефалопатії II ст. з вираженим цефалгічним, вестибулярним, астено-невротичним синдромами. Церебральний атеросклероз ІІ ст. з артеріальною гіпертензією, ІХС, дифузний кардіосклероз, СП ПА, ФК П. ДОА колінних суглобів. Розповсюджений остеохондроз хребта.

За результатами первинного огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 була встановлена третя група інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0280752 від 06 січня 2015 року.

Після встановлення інвалідності ОСОБА_3 також неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у різних лікувальних закладах.

За результатами повторного огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії йому було підтверджено третю групу інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0674187 від 28 грудня 2016 року.

ОСОБА_3 має статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 31 січня 2015 року серії ААБ №022938.

Позивач зазначає, що у зв'язку із травмою, отриманою під час проходження військової служби, та подальшим встановленням інвалідності він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Також він постійно відчуває душевний дискомфорт, у нього загострюється почуття власної неповноцінності, оскільки має багато часу приділяти лікуванню, а не спілкуванню з рідними та близькими. Він позбавлений можливості продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні, не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сімю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні.

Представник позивача просить постановити рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 50000 грн. моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя, що повязане з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Про місце, дату і час розгляду справи особи, які беруть участь у справі, повідомлені належним чином (а.с.86-88).

Позивач ОСОБА_3 надав суду письмову заяву, в якій просить справу розглянути за його відсутністю за участі його представника (а.с.43).

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, а також пояснила, що вважає саме Міністерство оборони України належним відповідачем у даній справі, оскільки позивач є військовослужбовцем запасу і саме відповідач у січні 2015 році встановив йому третю групу інвалідності. Окрім того, вважає, що право позивача на відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_3 виникло саме з дати первинного встановлення третьої групи інвалідності, тобто з 06 січня 2015 року.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав у повному обсязі і пояснив, що позивачем не доведено факт спричинення моральної шкоди позивачеві саме неправомірними діями чи бездіяльністю Міністерства оборони України, оскільки травми позивача були ним отримані під час проходження військової служби в Афганістані, коли Міністерство оборони України ще навіть не було створене. Міністерство оборони України після свого створення взяло на себе зобовязання лише щодо соціального захисту колишніх військовослужбовців Радянського Союзу. Позивач на даний час не є військовослужбовцем, а є колишнім військовослужбовцем, а тому на нього не повинні розповсюджуватися положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Окрім того, матеріалами справи не доведено, де саме ОСОБА_3 отримав поранення, які зазначені в позовній заяві, а також, що поранення ОСОБА_3 отримав саме в той період, про який ведеться у позовній заяві. Крім того, наданими суду доказами позивач не підтвердив наявність причинного звязку між спричиненою йому моральною шкодою та виною відповідача в її заподіянні. Такого причинного звязку, на переконання представника відповідача, нема, оскільки відсутня вина в цьому Міністерства оборони України. У звязку з зазначеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивача, викладене в заяві до суду, вислухав представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази справи, дав оцінку добутим доказам в їх сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З копії довідки Пологівсько-Чернігівського обєднаного районного військового комісаріату від 25 липня 2014 року №1/201 судом встановлено, що ОСОБА_3 з 24 грудня 1983 року по 26 жовтня 1985 року брав участь у бойових діях у Афганістані (а.с.10).

Відповідно до переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року, на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

З матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення інвалідності у ОСОБА_3 стали травми, які повязанні з проходженням ним військової служби. У квітні 1984 року при виконанні військового службового обов'язку в ДРА він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузію головного мозку) та кінцівок, що підтверджується висновком спеціаліста №26 від 06 грудня 2014 року (а.с.12).

ОСОБА_3 був звільнений з військової служби в запас 26 жовтня 1985 року, що підтверджується записами у його військовому квитку, копія якого міститься в матеріалах справи, і, як пояснила представник позивача суду, більше позивач військову службу не проходив.

З копії витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3965 від 16 грудня 2014 року, вбачається, що отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_3 поранення, контузія та захворювання повязані з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Також у вказаному протоколі зазначено, що у подальшому отримані ним ушкодження здоровя призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1984 рік) у вигляді післятравматичної, атеросклеротичної та гіпертонічної дисциркуляторної енцефалопатії II ст. з вираженим цефалгічним, вестибулярним, астено-невротичним синдромами. Церебральний атеросклероз ІІ ст. з артеріальною гіпертензією, ІХС, дифузний кардіосклероз, СП ПА, ФК П. ДОА колінних суглобів. Розповсюджений остеохондроз хребта.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_3 була встановлена третя група інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідками до актів огляду МСЕК серії АВ №0280752 від 06 січня 2015 року та випискою з акту огляду МСЕК серії АВ №0674187 від 28 грудня 2016 року (а.с.15,21).

ОСОБА_3 має статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 31 січня 2015 року серії ААБ №022938 (а.с.9).

Погіршення здоровя позивача стало причиною того, що він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в різних лікувальних закладах, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписних епікризів з історії хвороби №1643, №423, №1787, №469, №1206 та №1750 (а.с.13,16-20).

Ухвалюючи рішення, суд виходить з положень ст.ст.23, 1167 ЦК України, встановивши наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби, та наслідки такого захворювання спричинили позивачу втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (зі змінами та доповненнями до нього) відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями до нього) фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Судом встановлено, що позивачу встановлено третю групу інвалідності, яка є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, тож у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства.

Посилання представника відповідача на те, що відсутній причинний звязок між встановленням групи інвалідності позивачу і діями (бездіяльністю) посадових осіб Міністерства оборони України, а вини з боку Міністерства оборони України у заподіянні шкоди здоров'ю позивача немає, суд оцінює критично у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог статті 3 Закону України №875 від 21 березня 1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Пунктом 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, передбачено, що саме медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.

Як вказують пункти 12, 13 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Таким чином, виключно медико-соціальною експертною комісією встановлюється причина і час настання інвалідності.

Висновок МСЕК з приводу того, що ОСОБА_3 є інвалідом третьої групи та причиною цього є захворювання, пов'язане з проходженням ним військової служби, не оскаржувалося, тому суд вважає, що низка захворювань, які стали причиною встановлення ОСОБА_3 інвалідності, пов'язані саме з військовою службою позивача.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, яке є чинним на час вирішення судом спору, встановлено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

До повноважень Міністерства оборони України підпунктами 81, 82 пункту 4 Положення віднесено здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки; здійснення відповідно до законодавства правового і соціального захисту військовослужбовців, резервістів Збройних Сил, військовозобов'язаних, призваних на збори, членів їх сімей та працівників Збройних Сил.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Посилання представника відповідача на те, що позивачеві у відповідності до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року на підставі відповідної заяви і за умови надання всіх необхідних документів може бути виплачена одноразова грошова допомога у зв'язку з інвалідністю, на переконання суду, не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України.

Так, статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року вказано, що одноразова грошова допомога у разі інвалідності військовослужбовців це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п.4 ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Вказана одноразова допомога, на переконання суду, є окремим видом гарантії в системі правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Натомість право військовослужбовця на отримання компенсації заподіяної моральної і матеріальної шкоди, передбачене статтею 17 Закону України №2011-ХІІ, є іншим окремим видом в системі таких гарантій, яка ґрунтується на нормах ЦК України.

Чинним законодавством не передбачено заборони одночасного застосування положень ст.16 і ст.17 Закону України №2011-ХІІ.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації моральної шкоди у зв'язку з пошкодженням його здоров'я.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з положень статті 23 ЦК України, якою передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінюючи добуті судом докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що внаслідок низки захворювань, які виникли в період проходження військової служби та безпосередньо з нею пов'язані, здоров'я ОСОБА_3 було пошкоджено, та він, безумовно, зазнав та зазнає моральних страждань, пов'язаних з певними обмеженнями свого життєвого укладу, необхідністю проходження лікування та повинен докладати додаткових зусиль для ведення повноцінного способу життя.

В той же час, суд при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, приймає до уваги, що у звязку з призначенням третьої групи інвалідності, позивач отримує пенсію, згідно довідки ГКП ВКГ «Міськводоканал» ПМР №87 від 14 лютого 2017 року на а.с.23 працює, згідно довідки до акту огляду МСЕК протипоказана тяжка фізична праця. Працездатний у своїй професії з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем. З пояснень у судовому засіданні представника позивача вбачається, що після звільнення з лав Збройних Сил позивач весь час працював. Доказів на підтвердження того, що позивач звільнявся з роботи саме через погіршення стану здоровя, суду не надано.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що позивач у позові до суду, а представник позивача і в судовому засіданні не конкретизують, які саме додаткові зусилля позивач вимушений докладати для організації повноцінного життя, має можливість працювати, тож суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає достатньою суму компенсації моральної шкоди у 20000 гривень.

За правилами ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави суд стягує судовий збір, який визначається судом у мінімальному розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» за подання фізичними особами позовів майнового характеру, пропорційно задоволеним вимогам позивача, тобто 320 грн.

Керуючись ст.ст.10-11, 60-61, 88, 158-1, 212-215, 218 ч.1, 292, 294 ЦПК України, ст.ст.23,170,1167,1168 ЦК України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя, повязаного з виконанням обовязків військової служби, 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлений 13 жовтня 2017 року.

Суддя: Кацаренко І.О.