Рішення № 69676818, 18.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/677/2017(м)

264/925/17

Головуючий у 1 інстанції: Харитонова Г.Л.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Баркова В.М., Биліна Т.І.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Донецького державного університету управління про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітку за затримку виплати заробітної плати, індексації заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в обґрунтування вимог зазначив, що в період з 02.06.2014р. по 13.06.2016р. працював у Донецькому державному університеті управління на посаді слюсаря-сантехника. Був звільнений 13.06.2016р. на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Після звільнення остаточний розрахунок із позивачем проведений не був. У звязку з цим просив стягнути з роботодавця заборгованість по заробітній платі в сумі 2436грн., яка утворилась за період роботи з липня 2014 року по серпень 2014 року, компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати в розмірі 1264,28грн., індексацію заробітної плати 641,87грн. У якості відповідальності роботодавця за непроведення повного розрахунку в день звільнення просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 14.06.2016р. по день винесення рішення. Крім того, у звязку з порушенням права на оплату праці йому було заподіяно моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 1000грн., і просить стягнути з відповідача.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Донецького державного університету управління на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з липня 2014 року по серпень 2014 року в сумі 2436грн. з утриманням Донецьким державним університетом з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати в сумі 1264,28грн., моральну шкоду в сумі 600грн. Стягнуто з Донецького державного університету управління на користь держави судовий збір у розмірі 1280грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 14.06.2014р. по день винесення рішення, і задовольнити позов в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, відшкодування моральної шкоди, відмови у стягненні індексації заробітної плати, позивачем не оскаржується. Тому законність ухваленого рішення в зазначеній частині не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши письмові матеріали справи і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за таких підстав.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 згідно наказу № 38-к від 02.06.2014 року працював в Маріупольській філії Донецького державного університету управління на посаді слюсаря-сантехника. За наказом № 86-к від 13.06.2016 року був звільнений за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України (а.с.10).

Згідно із довідкою Донецького державного університету управління № 179-11 від 25.04.2017р. заробітна плата позивача за період липень-серпень 2014 року сумарно становить 2436грн. (а.с. 23).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (оскаржувана частина рішення), суд першої інстанції врахував засвідчений сертифікатом Донецької торгово-промислової палати факт настання для роботодавця таких форс-мажорних обставин, як акти тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у періоді з 01 липня 2014 року по 19 грудня 2014 року, а також і виплату заборгованої зарплати позивачеві, що за висновками суду виключає вину роботодавця.

З висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як пояснила представник відповідача в суді апеляційної інстанції і це зясовано з наявних у справі матеріалів, Донецький державний університет управління з квітня 2014 року по 18 листопада 2014 року знаходився на тимчасово непідконтрольній України території, а відновив свою діяльність з 01.12.2014р. Доручення до казначейської служби на виплату позивачеві заборгованої заробітної плати не подавали, оскільки документація закладу залишилась на непідконтрольній території.

Відповідно до сертифіката Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року за № 6695 (а.с. 43), на якій ґрунтував своє рішення суд (в оскаржуваній частині), засвідчено настання для Донецького державного університету управління форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: актів тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у періоді з 01 липня 2014 року по 19 грудня 2014 року.

Проте, суд не врахував, що даним актом було підтверджено наявність у університету обставин непереборної сили, що об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань, зокрема і з виплати заборгованої зарплати позивачеві, в період з граничним строком 19.12.2014р. Документів щодо подовження з цього часу існування для відповідача аналогічних форс-мажорних обставин до суду апеляційної інстанції не представлено.

З листопада 2014 року Донецький державний університет управління продовжує функціонувати, керівні органи здійснюють свої повноваження, працівник ОСОБА_2 продовжував виконувати свої обовязки (до моменту звільнення у червні 2016 року).

Згідно із розясненнями у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.99р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За змістом положень в п.п. 3, 4, 5, 6 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 595, заробітна плата працівникам бюджетної установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. Непрофінансовані у травні - серпні 2014 р. виплати, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому установа була переміщена на контрольовану територію, здійснюються у повному обсязі. У разі переміщення установи на контрольовану територію видатки на оплату праці протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів). Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.

Внаслідок особливого стану в державі, де проводиться антитерористична операція, було прийнято Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» № 85-VIII від 13.01.2015р., дія якого поширюється і на позивача, який проживає на території, де проводиться АТО, та метою якого є встановлення додаткових гарантій щодо захисту майнових прав таких громадян. Статтею 1 цього Закону предписано до 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції.

Встановлено, що як з моменту відновлення роботи на підконтрольній державі території, ані у місячний строк згідно із п. 6 Тимчасового порядку, ані до визначеного у ст. 1 Закону № 85-VIII граничного строку виплати заборгованості по заробітній платі (грудень 2015р.), а також і до сьогодення позивачеві не виплачена заборгована заробітна плата за липень-серпень 2014 року. Порушення прав позивача на оплату праці з вини роботодавця триває вже понад 3 роки.

При цьому роботодавцем з моменту повернення на контрольовану територію до теперішнього часу не вносились зміни до кошторису установи (плану використання бюджетних коштів), зокрема щодо передбачення заборгованої зарплати позивачеві; не направлялись до казначейської служби доручення про виплату заборгованої заробітної плати.

Ці обставини залишились поза увагою суду.

Той факт, що в місті Маріуполі, де відновив свою роботу університет, досі триває антитерористична операція, не усуває встановленої вини роботодавця, який з відновленням роботи з листопада 2014 року, зокрема, керівних органів, що здійснюють свої повноваження в повному обсязі, не виплатив заборгованість.

За положеннями статті 1 Першого Протоколу (Париж, 20.03.1952р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини у низці справ (у справах «Кечко проти України» заява № 63134/00, «Сук проти України» заява 10972/05, «Новоселецький проти України» заява 47148/99) , що є джерелом права в Україні та має застосовуватись національними судами, проілюстровано поняття права власності, захист майнового інтересу. В цих рішення констатовано порушення майнових прав громадян за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод). Висновки ЄСПЛ у цих справах зводяться до того, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобовязань, тому остаточна відмова національних органів у правах заявників на оплату праці, є свавільною і такою, що не грунтується на законі.

В розрізі прав позивача на оплату праці, що має чутливий для нього характер, з урахуванням наведеної усталеної практики Європейського Суду з прав людини, на погляд колегії суддів, не може бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за ст. 117 КЗпП України відсутність розробленого Урядом порядку погашення зазначеної заборгованості. Також в даній частині є непереконливими доводи відповідача в тій частині, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, а також відсилання до відповідей Міністерства соцполітики про відсутність підстав для виплати позивачеві заборгованості по заробітній платі з мотивів початку збройного конфлікту на території м. Донецьк.

Такі доводи, в тому числі в запереченнях (а.с. 70), як впевнена колегія суддів, не можуть бути підставою для відмови позивачеві в задоволенні його фундаментальних і існуючих прав щодо оплати праці (лексикою ЄСПЛ: право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (Broniowski v. Poland, N 31443/96), задекларованих в статті 1 Першого протоколу до Конвенції і гарантованих Конституцією України прав в ч. 2 ст. 22 (Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані), ч.ч. 1, 4, 7 ст. 43 (Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, з урахуванням граничного строку існування у відповідача форс-мажорних обставин (по 19.12.2014р.), відбулася з вини відповідача, то є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення апеляційного суду в порядку ст. 309 ЦПК України, за наслідками скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

За розясненнями у п. 21 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з подальшими змінами).

З урахуванням довідки про отримуваний заробіток за два останні місяці напередодні звільнення позивача з роботи, з визначеним посадовим окладом, розмір якого не заперечувався відповідачем 1393грн., визначеним трудовим договором пятиденним сорокагодинним робочим тижнем, розмір середньоденного заробітку позивача складає 69,65грн. (зарплата з 2 місяці квітень-травень 2016р. за окладом у 1393х2=2786грн. поділена на кількість робочих днів у періоді 21+19=40р.д.).

Середній заробіток за заявлений позивачем період з 14.06.2016р. по день вирішення справи апеляційним судом 18.10.2017р. загалом за 337 робочих днів становить 23472,05грн. (69,65х337р.д.), що підлягає стягненню з відповідача. Вказана сума присуджується із вказівкою на утримання Донецьким державним університетом з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у звязку із задоволенням апеляційної скарги позивача, яким сплачено судовий збір в сумі 704грн. (а.с. 59), ці судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 серпня 2017 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Донецького державного університету управління про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Донецького державного університету управління на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.06.2016р. по 18.10.2017р. в розмірі 23472 (двадцять три тисячі чотириста сімдесят дві) гривень 05 копійок з утриманням Донецьким державним університетом з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Донецького державного університету управління на користь ОСОБА_2 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді В.М.Барков

ОСОБА_4