Рішення № 69676557, 18.10.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/576/2017(м)

265/3809/16-ц

Категорія 43 Головуючий у 1-й інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та встановлення порядку користування квартирою за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2017 року,

В с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, згодом уточнив вимоги, просила визначити за ній у користування у квартирі АДРЕСА_1 жилі кімнати № 7 площею 18,3 кв.м. та №. 9 площею 13,3 кв.м., балкон площею 0,8 кв.м., лоджію площею 2,0 кв.м., вбудовану шафу № 8, площею 0,7 кв.м., а ОСОБА_3 виділити у користування кімнату № 6 площею 12,7 кв.м., вбудовану шафу № 5, площею 0,4 кв.м. Коридор, кухню, вбиральню, ванну залишити у спільному користуванні.

В обґрунтування позову вказувала, що є власником 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування, а відповідач є власником 1/3 частини вказаної квартири. Позивач проживає у спірній квартирі з чоловіком та двома дітьми, вела з матірю, від якою у спадок перейшла частина спірної квартири, спільне господарство, робили ремонти, сплачували комунальні платежі, поставили пластикові вікна та лічильники. Витрати на поховання матері позивач понесла самостійно без допомоги її брата ОСОБА_3 За життя батьків сторони родинних звязків не підтримували, а після їх смерті взагалі не спілкуються. У позивача немає іншого житла для проживання неї та її сімї

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, до ОСОБА_2, в якому просив вселити його у квартиру АДРЕСА_1, зобовязати відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою та вселенні, визначити за ним у користування в цій квартирі жилу кімнату № 9 площею 13,3 кв.м, а відповідачу залишити у користування дві кімнати № 7 площею 18,3 кв.м. та № 6 площею 12,7 кв.м. Нежилі кімнати, зокрема кухню, коридор, балкон, туалет/ванну, залишити у спільному користуванні та вирішити питання розподілу судових витрат.

У мотивування позову вказував, що є власником ? частини спірної квартири в порядку приватизації та 1/12 частини квартири в порядку спадкування. Позивач чинить перешкоди у вселенні у спірну квартиру та проживанні у ній. Мирним шляхом врегулювати даний спір є неможливим.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та визначення порядку користування квартирою задоволено частково.

Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 551, 20 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність рішення, порушення судом норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове, яким встановити порядок користування квартирою № 137 будинку 166 по вул. Азовстальській в м. Маріуполі, виділивши їй у користування житлові кімнати площею 18,3 кв.м. та 13,3 кв.м., а відповідачу ОСОБА_3 виділити у користування житлову кімнату площею 12,7 кв.м., залишивши у спільному користуванні, вбиральню, ванну кімнату, коридор. В іншій частині залишити рішення без змін та вирішити питання розподілу судових витрат.

Зокрема зазначила, що спірна квартира, загальною площею 64,2 кв.м. та житловою 44,3 кв.м. складається з трьох кімнат, однієї ізольованої № 6 площею 12,7 кв.м. та двох прохідних № 7 площею 18,3 кв.м. та № 9 площею 13,3 кв.м. Домовленості у врегулюванні даного питання між сторонами немає, оскільки виникають конфліктні ситуації, які унеможливлюють добровільне встановлення порядку користування спільним майном співвласників. Вказувала, що запропонований нею порядок користування є оптимальним, оскільки у відповідача буде ізольована кімната, що призведе до зникнення конфліктів. Зауважила, що спірні правовідносини стосуються встановлення порядку користування, а не розподілу частин квартири у спільній частковій власності.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, просив рішення суду першої інстанції змінити та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в частини визначення порядку користування квартирою.

Зокрема зазначає, що є власником 1/3 квартири АДРЕСА_3. Просить виділити йому у користування кімнату № 9, площею 13,3 кв.м., враховуючи що його частина жилого приміщення складає 14,76 м?, а інші нежилі приміщення (кухня, коридор, балкон, лоджія, туалет/ванна) залишити у спільному користуванні.

Зазначений порядок користування можна встановити, додержуючись правила ізольованості кімнат, провівши додаткові конструктивно-будівельні зміни кімнати № 7. Зазначені дії можливо здійснити після проведення будівельно-технічної експертизи. Завдяки цим змінам дві кімнати № 9 та № 7 стануть ізольованими кімнатами та придатні для встановлення порядку користування між сторонами.

Суд першої інстанції порушив принцип захисту порушених справ у судовому порядку, оскільки фактично спір вирішено не було. Вселивши ОСОБА_3 у спірну квартиру, судом не встановлено порядок користування цією квартирою.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити, та заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3, яку просила відхилити, пояснення ОСОБА_3, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, та заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_2, яку просила відхилити, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або його зміни є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про його вселення в квартиру, суд виходив із захисту права власності останнього на частку в спірній квартирі, яке є непорушним.

Рішення суду в цій частині не оскаржувалось сторонами. Тому, відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України, підстав для перегляду та скасуванню або зміни рішення в цій частині, не вбачається.

Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині встановлення порядку користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов'язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо користування спільним майном з іншим власником. Оскільки у судовому засіданні сторони не дійшли згоди щодо визначення порядку користування спірною квартирою, а встановлення порядку користування квартирою без згоди на те співвласника, буде значно порушувати права іншого співвласника на користування своєю власністю, так як законодавством чітко встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками, виключно за їхньою згодою, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З таким висновком колегія суддів не може погодити виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо встановлення порядку користування спірною квартирою зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Четвертою державною нотаріальною конторою міста Маріуполя 22 грудня 2015 року, зареєстрованого в Реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 22 грудня 2015 року, та свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням міського майна 17 вересня 2007 року, зареєстрованого в Маріупольському БТІ 10 жовтня 2007 року (т.1 а.с. 9-10, 11, 12, 13).

ОСОБА_3 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням міського майна 17 вересня 2007 року, зареєстрованого в Маріупольському БТІ 10 жовтня 2007 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою Маріупольською державною нотаріальною конторою 20 листопада 2013 року та зареєстрованого в Спадковому реєстрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 20 листопада 2013 року (т.2 а.с. 3, 4, 25, 26, 27).

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, однак з 1993 року в зазначеній кватирі не проживає. В квартирі АДРЕСА_5 проживають з 2011 року ОСОБА_2, її чоловік ОСОБА_4, донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Окрім пояснень сторін, даний факт підтверджується довідкою та актами з місця проживання, виданими КСН «Новий Східний» (т.1 а.с.14, 15, 56 ).

З аналізу вказаних правовстановлюючих документів та положень норм ЦК України вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є суб'єктами спільної часткової власності квартири АДРЕСА_4.

З пояснень сторін в суді та технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_6 вбачається, що вказана квартира складається з трьох кімнат, однієї ізольованої №6 площею 12,7 кв.м та двох прохідних № 7 площею 18,3 кв.м та № 9 площею 13,3 кв.м. Загальна площа квартири складає 64,2 кв.м, житлова площа - 44,3 кв.м ( т.1 а.с. 9-10).

За положеннями ст.317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що ОСОБА_2, як власниці 2/3 частини спірної квартири, та ОСОБА_3, як власнику 1/3 частини спірної квартири, належить, зокрема, право користування належною часткою квартири.

Тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог про встановлення користування квартирою.

Порядок користування річчю, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, повинен здійснюватися на ґрунтуватися на згоді та домовленості співвласників.

З матеріалів справи та з пояснень сторін вбачається, що домовленість про порядок користування квартирою відсутній, між сторонами наявна конфліктна ситуація з приводу встановлення порядку користування квартирою, а тому відповідний порядок може встановити суд.

З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_6 вбачається, що ця квартира складається з трьох кімнат, однієї ізольованої № 6 площею 12,7 кв.м. та двох прохідних № 7 площею 18,3 кв.м. та №. 9 площею 13,3 кв.м.. Загальна площа квартири складає 64,2 кв.м., житлова площа - 44,3 кв.м. (т.1 а.с. 9-10).

Таким чином ідеальна частина ОСОБА_2 складає 42,8 кв.м. загальної площі квартири та 29,53 кв.м. житлової площі квартири, ідеальна частина ОСОБА_3 21,4 кв.м. загальної площі та 14,77 кв.м. житлової площі.

Однак, враховуючи, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Отже, суд може встановити порядок користування квартирою між сторонами, зважаючи на відсутність відповідної домовленості сторін.

Визначаючи порядок користування спірною квартирою, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 є власником 2/3 частини квартири, що становить 29,53 кв.м. житлової площі квартири, проживає з чоловіком та двома неповнолітніми доньками, наявність у квартирі двох суміжних кімнат № 7 та № 9, сумарна житлова площа яких складає 31,6 кв.м. Також колегія суддів прийняла до уваги, що ОСОБА_3 є власником 1/3 частини спірної квартири, ідеальна частка складає 14,77 кв.м., наявність у квартирі ізольованої кімнати №. 6, площею 12,7 кв.м. та наявність конфлікту між сторонами.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що порядок користування квартирою, відповідно до якого ОСОБА_2 в користування необхідно виділити кімнати №. 7 з балконом та № 9 з лоджією та з вбудованою шафою № 8, ОСОБА_3 кімната № 6 з вбудованою шафою № 5, а коридор, кухню, вбиральню, ванну залишити у спільному користуванні, буде повністю відповідати інтересам сторін.

Визначаючи вказаний порядок користування квартирою, колегія суддів також враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_7.

Як пояснив ОСОБА_3 в апеляційному суді наведена вище квартира придбана ним та дружиною в період шлюбу та зареєстрована на праві власності на імя дружини. Та не заперечував, що у ОСОБА_2 на праві власності немає іншого житла.

Тому встановлення вказаного порядку користування квартирою, а саме виділення у користування ОСОБА_2 двох кімнат, до яких прилягають балкон та лоджія, не порушать права ОСОБА_3

Кімнати, що підлягають виділенню у користування ОСОБА_2 є суміжними, а кімната, що підлягає виділенню ОСОБА_3 ізольованою.

При цьому колегія зауважує, що оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно, відійшовши в незначному обсязі (2,07 м?) від відповідності реальних часток ідеальним у звязку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Таке рішення узгоджується з практикою Верховного Суду України, зокрема у справі № 6-1500цс15.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та часткове задоволення позову ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою.

Оскільки позовні вимоги про встановленні порядку користування квартирою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягаю задоволенню, підстави для відшкодування витрат по сплаті судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою скасувати.

ОСОБА_6 Олександрівни до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою задовольнити. ОСОБА_6 ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою задовольнити частково.

Встановити порядок користування квартирою № 137 будинку 166 по вулиці Азовстальській в місті Маріуполі Донецької області, виділивши у користування ОСОБА_2 житлову кімнату № 7 площею 18,3 кв.м, житлову кімнату № 9 площею 13,3 кв.м, балкон площею 0,8 кв.м., лоджію площею 2,0 кв.м., вбудовану шафу № 8 площею 0,7 кв.м; в користування ОСОБА_3 житлову кімнату № 6 площею 12,7 кв.м., вбудовану шафу № 5 площею 0,4 кв.м.

Коридор №1 площею 4,9 кв.м., кухню № 4 площею 7,8 кв.м., вбиральні № 2, № 3 площею 1,2 кв.м. і 2,1 кв.м. залишити у спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Г.Л.Гаврилова

ОСОБА_7