Ухвала суду № 69669743, 10.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/14577/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат-Тернопіль»на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2015 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2016 рокуу справі №819/1573/13-а (876/9482/15) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат-Тернопіль» (надалі - ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль»)

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (надалі - Тернопільська ОДПІ)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 15.02.2013 року №0000481530.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правильності обчислення та справляння орендної плати на землю ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» за період з 01.06.2010 року по 30.11.2012 року, наслідки якої оформлено актом від 25.01.2013 року №438/7/15-30/31138298.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 14 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неподанням податкових декларацій з плати за землю (орендної плати) за 2011 - 2012 роки, а також неперерахуванням відповідних сум (зокрема, з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки) орендної плати за земельну ділянку, загальною площею 4,385240 га, розташовану за адресою: вул. Поліська, 14, в м. Тернополі, яка передана ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» за договором від 11.03.2002 року, укладеним з Тернопільською міською радою, за період з червня 2010 року по 2012 рік.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 15.02.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000481530, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 717450,24 грн. за основним платежем та 139427,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження назване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Тернопільською ОДПІ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Проте, надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до п. 1.1 ст. 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За змістом ч. 4, ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Як свідчать подані позивачем на підтвердження доводів, викладених у касаційній скарзі, документи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.11.2014 року у справі №921/1025/14-г/6, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.03.2002 року та зобов'язано ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» передати Тернопільській міській раді земельну ділянку, загальною площею 4,385240 га, розташовану за адресою: вул. Поліська, 14, в м. Тернополі.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2015 року названі судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області

Під час нового розгляду справи Господарський суд Тернопільської області рішенням від 12.01.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Проте, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 року, рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.01.2016 року скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено й визнано недійсним розглядуваний договір оренди земельної ділянки від 11.03.2002 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Крім того, для визначення дійсного податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах слід врахувати, що зобов'язання зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Проте, обставини щодо розміру земельної ділянки, якою фактично користується ТОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» за адресою: вул. Поліська, 14, в м. Тернополі, та за яку плата ним не вносилась з 2011 року, судами не встановлено. Зокрема, доводам товариства про менший її розмір, ніж застосовано контролюючим органом при збільшенні грошового зобов'язання, жодної правової оцінки не надано.

Не перевірено попередніми судовими інстанціями й обставини щодо включення грошового зобов'язання, збільшеного згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, до суми податкового боргу, стягнутого з позивача за рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.11.2014 року у справі №819/2623/14-a; не з'ясовано, чи набрало вказане судове рішення законної сили.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомбінат-Тернопіль» - задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2016 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Ю.І. Цвіркун

____ В.П. Юрченко