Ухвала суду № 69668976, 17.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3680/17

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді доповідача ОСОБА_1суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю секретаряОСОБА_4розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Будтекстиль» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною відмови в прийнятті податкових декларацій та зобовязати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.07.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром-Будтекстиль» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області та після уточнення позовних вимог просило визнати протиправною відмову відповідача прийняти податкові декларації ТОВ «Пром-Будтекстиль» з податку на додану вартість за січень, лютий за березень з додатками №№2,3,4, за квітень з додатками №№2,3,4 2017 року; визнати податкові декларації ТОВ «Пром-Будтекстиль» з податку на додану вартість за січень, лютий за березень з додатками №№2,3,4, за квітень з додатками №№2,3,4 2017 року такими, що подані у день їх фактичного отримання відповідно -22.03.2017 року за березень -19.04.2017 року, квітень -15.05.2017 року;зобовязати відповідача виключити з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо дати надіслання ТОВ «Пром-Будтекстиль» повідомлення про відмову у прийняті податкової декларації №1700083341 26.04.2017 року та податкової декларації №1700097061 -26.05.2017 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року позов був задоволений.

Не погоджуючись зі вказаною постановою ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області подала апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ТОВ «Пром- Будтекстиль» знаходиться на обліку ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

22.03.2017р. ТОВ «Пром- Будтекстиль» з надіслало до контролюючого органу електронні декларації з ПДВ за січень та лютий 2017 року. У відповідь від податкового органу отримало квитанцію №1 про відмову у прийнятті. Підстава: «Можливо, припинено дію Договору про визнання електронної звітності» .

14.04.2017р. ТОВ «Пром- Будтекстиль» знову надіслало до контролюючого органу податкову декларацію за лютий 2017року. Та отримав відмову у прийнятті документу Підстава: «Можливо, припинено дію Договору про визнання електронної звітності» (а.с.39).

19.04.2017р., 19.05.2017р. ТОВ «Пром- Будтекстиль» надало зазначені вище декларації безпосередньо податковому органу разом із супровідним листом .

Відповідач своїм листом від 26.05.2017р. відмовив ТОВ „Пром-Будтекстиль прийняти податкову звітність через те, що подана ним податкова звітність надана з порушенням загальних вимог оформлення документів податкової звітності згідно з нормами ст.48 ПК України та наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014р. №966 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість».

Враховуючи вимоги, ст.19, п.46.1 ст.46 ,ст.48 , п. 49.4 ,п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України ,ст.14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Наказу ДПА України №233 від 10.04.2008 р., апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що неприйняття податкової звітності (декларацій з ПДВ) в електронному вигляді відбулось в наслідок не виконання відповідачем покладених на нього Податковим кодексом та наказом ДПА України №233 від 10.04.2008 р. обовязків без наявності підстав неприйняття звітності відповідно до ст.48 ПК України, а невідповідність декларації з ПДВ за січень, лютий, березень, квітень 2017 року вимогам ст. 48 ПК України, є єдиною підставою для невизнання її податковою звітністю, із безпідставністю відмови відповідача у квитанціях №1 прийняти податкову звітність через припинення дії договору про визнання електронної звітності, оскільки відповідно наявних належних та допустимих доказів впродовж усього часу подання електронної звітності у позивача були укладені договори про визнання електронних документів, які на момент направлення електронної звітності відповідно до квитанцій №2 були прийнятими відповідачем. Їх чинність жодним чином не була спростована відповідачем , із безпідставністю відповіді податкового органу про неприйняття податкової звітності від 26.05.2017 №5738/10/15-53-12-03, в якому як на підставу відмови відповідач посилався ст.48 Розділу І ПК України та наказ Міністерства фінансів України від 23.09.2014 р. №966 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість».

Представником податкового органу під час апеляційного провадження було зазначено,що причиною неприйняття декларацій в електронному вигляді 22.03.2017р. та 14.04.2017р. був системний збій програмного забезпечення.

Апеляційний суд доходить до висновку, що посадовими особами відповідача неодноразово було порушено право позивача, а саме неприйняття декларацій з ПДВ за січень, лютий 2017 року засобами електронного звязку та невизнання декларацій з ПДВ за березень і квітень 2017 р. поданої до контролюючого органу у паперовому вигляді податковою звітністю. Після чого відповідач вніс до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дату надіслання платнику податку територіальним органом ДФС повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку 26.05.2017 року.

Крім того, обовязок платника податків, що належить до великого та/або середнього підприємства, подавати податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису не може завадити йому подати їх в письмовому вигляді , у разі неприйняття декларацій в електронному вигляді внаслідок системного збою програмного забезпечення.

Разом з тим абз.2 п.7.1 ст.200 ПКУ зазначає дані, що вносяться до реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, перелік даних дає підстави вважати його вичерпним.

Вказаний перелік не містить такої інформації як «дату надіслання платнику податку територіальним органом ДФС повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку». Хоч ця графа і міститься в формі реєстру та в п.4 Порядку ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, затвердженого Постановою КМУ від 25.01.2017 року за №26, але вказаний нормативно-правовий акт є підзаконним та не може суперечити нормі закону, яка не містить права податкового органу зазначати такі дані в реєстрі.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими

Згідно п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97); адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління»

Згідно п. 57. Рішення ЄСПЛ по справі «Щокін проти України»

(Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормам , що містяться у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Згідно п.71. Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ,принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обовязок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Othersv. Romania), п. 38).

Апеляційний суд,із врахуванням Практики Європейського Суду з прав людини ,вимог Податкового Кодексу, висновків ВСУ, презумпції правомірності дій платника податків , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, так як відповідачем протиправно відмовлено у прийняті податкових декларацій із додатками, а тому належним способом захисту права позивача є виключення цих даних із реєстру відповідно до положень п. 49.13. ст. 49 ПК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обовязку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідачОСОБА_1

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.