Ухвала суду № 69668919, 19.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 р.м. ОдесаСправа № 815/5708/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Димерлія О.О.

ОСОБА_1

За участю: секретаря Недашковської Я.О.

представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 20.01.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Компанія» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Компанія» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській від 12.10.2016 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість не відповідають дійсності. Правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями підтверджено належним чином оформленими первинними, бухгалтерськими та розрахунковими документами. Проте контролюючий орган під час перевірки не здійснив належний аналіз документів, що підтверджують реальність операцій позивача з його контрагентом, що призвело до позбавлення позивача права на податковий кредит у перевіряємому періоді без достатніх правових підстав, необґрунтовано, а тому оскаржуване рішення має бути скасовано.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській від 12.10.2016 року № НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, у період з 13.09.2016 року по 19.09.2016 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОСОБА_3 Компані» з питань взаємовідносин з ТОВ «Гесада компані» за період січень 2016 року, за результатами якої складено акт від 26.09.2016 року № 2649/15-54-14-01/35640252.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ОСОБА_3 Компані» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 98 000 грн.

На підставі виявлених порушень ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення від 12.10.2016 року №0001491401, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 98 000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 49 000 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість та завищення податкового кредиту стала податкова інформація, а саме акт ГУ ДФС у Харківській області від 29.02.2016 року №96/20-40-22-09-12/39762287 з питань проведення фінансово-господарських операцій ТОВ «Гесада Компані» з покупцями та постачальниками за січень 2016 року, згідно якого, ТОВ «Гесада Компані», зокрема, у січні 2016 року реалізовано товари (роботи, послуги) за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання (робіт, послуг).

Також, оскільки позивач під час перевірки не підтвердив податковий кредит, сформований за операціями з ТОВ «Гесада Компані» за січень 2016 року, належним чином оформленими податковими накладними, відповідач дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту за цими операціями.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки та донарахуванням зобовязання по податку на додану вартість, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення контролюючого органу.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оподатковувані операції позивач підтвердив первинними документами, за якими можливо встановити зміст операцій, їх обсяги, оплату і використання у власній господарській діяльності платника, правомірність формування податкового кредиту, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без достатніх правових підстав, у звязку із чим вказане рішення контролюючого органу має бути скасовано.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вважає правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми податкового законодавства, колегія суддів доходить висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, наданні послуг до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, надання послуг, що підтверджується первинними документами, а також в разі використання в господарській діяльності цих товару/послуг.

Таким чином, податковий кредит з податку на додану вартість має бути підтверджений фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають зміст цих операцій, податковими накладними, які є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, формування податкового кредиту має відбуватись за умови їх визначення в результаті операцій, які платник використовує в межах своєї господарської діяльності, отже в іншому випадку ці суми не можуть включатись до складу податкового кредиту платника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 11.01.2016 року ТОВ «ОСОБА_3 Компані» (замовник) та ТОВ «Гесада компані» (виконавець) уклали договір № ГК01, відповідно до умов якого (виконавець) зобовязується виконати роботи, перелік яких визначається згідно з додатком № 1, який є невідємною частиною цього договору. Вартість виконаних робіт по даному договору складає 588000,00 грн., у тому числі ПДВ 98000,00 грн.

Відповідно до додатку № 1 до договору від 11.01.2016 року № ГК01 виконавець виконував роботи з збору шаф управління, пультів управління, щитів управління, щитів силових, шаф з резисторами, клемних коробок, прокладки кабеленесучих систем та кабелів, установка та підключення шаф, пультів та клемних коробок.

Фактичне виконання умов вказаного договору позивач підтвердив актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ГК-0000039 від 31.01.2016 року, підписаними сторонами договору без зауважень.

Оплата робіт проведена позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Гесада компані».

Під час здійснення оплати робіт ТОВ «Гесада компані» виписало позивачу податкову накладну від 29.01.2016 №39, суми ПДВ у розмірі 98 000 грн. по якій позивач включив у складі податкового кредиту за січень 2016 року.

Також, під час розгляду справи на підтвердження здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «ОСОБА_3 Компані» з «Гесада компані» позивач надав до суду копії первинних документів з контрагентом ТОВ «РЕМТЕХМОРПОРТ», який здійснював поставку обладнання та виконував роботи з демонтажу старого обладнання та прокладки кабельно-провідної лінії з реконструкції завантажувально-розвантажувальної машини зернової, а саме: договір № 140101 від 14.01.2016 року з додатками, податкову накладну (зареєстровану належним чином) від 14.01.2016 року № 10.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за цими первинними документами вбачається фактичне виконання умов договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, виконання робіт, постачання товару, їх обсяги, вид, оплата, місце постачання робіт/товару та подальше використання у власній господарській діяльності, отже правомірне формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

При цьому, на момент складання податкових накладних, первинних документів контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості про його відсутність за місцезнаходженням або припинення реєстрації як юридичної особи у встановленому законом порядку не вносились.

На думку колегії суддів, зазначені обставини беззаперечно викликають у платника обовязок щодо відображення господарських операцій у змісті первинних документів, податкового та бухгалтерського обліку, а отже і право на податковий кредит за цими операціями.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що наявність у субєкта господарювання належним чином оформленої податкової накладної, платіжних документів та актів виконаних робіт повною мірою відображає виконання операцій, у звязку із чим податковий орган дійшов необґрунтованого висновку щодо неможливості їх підтвердження за цими документами.

Разом з цим, колегія суддів враховує ту обставину, що податкова накладна на суму 98 000 грн. була належним чином зареєстрована в реєстрі 29.01.2016 року, тобто була у розпорядженні органу, отже доводи відповідача про не підтвердження податкового кредиту відповідною податковою накладною є безпідставними.

На думку колегії суддів, зазначені обставини в силу норм податкового законодавства та з урахуванням наявних первинних та бухгалтерських документів свідчать про те, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість зроблені з формальних підстав, а отже не можуть свідчити про обґрунтованість позбавлення позивача права на податковий кредит за операціями з його контрагентом.

Враховуючи викладене, оскільки первинними документами у повному обсязі підтверджується належне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання виконаних робіт у власній господарській діяльності, а відтак правомірне формування податкового кредиту за цими операціями, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність збільшення позивачу зобовязання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для скасування рішення контролюючого органу.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст ухвали складено та підписано 19.10.2017 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_1