Ухвала суду № 69668599, 18.10.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Давиденко Т.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року справа №805/1640/17-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.,

секретар Святодух О.Б.,

за участю: позивача не зявився,

представника відповідача ОСОБА_2, довіреність № 27 від 13.06.2017 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі № 805/1640/17-а за позовом ОСОБА_3 до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі відповідач, податковий орган, Маріупольська ОДПІ), в якому просила скасувати податкове повідомлення - рішення від 12 травня 2015 року № 9078 про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000 грн. (а.с. 4-7).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено повністю. Податкове повідомлення - рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 12 травня 2015 року № 9078 про визначення ОСОБА_4 суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. - визнано протиправним та скасовано (а.с. 33-35).

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі через порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що питання сплати транспортного податку визначаються виключно Податковим кодексом України. Транспортний засіб позивача є обєктом оподаткування транспортним податком, який встановлено з 01 січня 2015 року статтею 267 Податкового кодексу України, а отже підлягає сплаті (а. с. 62-64).

В судове засідання позивач не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, з клопотанням про особисту участь у розгляді справи не звертався.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено й не оспорюється апелянтом наступне.

ОСОБА_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 (а.с. 8).

ОСОБА_3 є власником автомобілю «TOYOTA», модель «HIGHLANDER», тип «Легковий Універсал», білого кольору, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 із об'ємом двигуна більш 3456 кубічних сантиметрів, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 04 червня 2013 року серія САТ 087181 (а.с. 8).

12 травня 2015 року Маріупольською ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення - рішення № 9078 про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. (а.с. 9).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення № 9078 від 12 травня 2015 року про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн. з огляду дотримання податковим органом при винесенні спірного податкового повідомлення рішення положень статті 267, підпунктів 4.1.4, 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, статті 5 Податкового кодексу України, частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Рішенням Маріупольської міської ради № 6/46-5136 від 27 лютого 2015 року «Про затвердження Положень про місцеві податки та збори, визнання такими що втратили чинність рішення міської ради від 28 січня 2011 року № 6/З-164, від 27 грудня 2011 року № 6-1496, від 24 грудня 2013 року № 6/33-4003» затверджено та введено в дію Положення про транспортний податок в місті Маріуполі у відповідності із Законом України № 71-VІІІ від 28 грудня 2014 року.

Відповідно до підпункту 1.1 пукну 1 Положення платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункту 3.1 пункту 3 Положення).

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 цього Положення (підпункт 3.2 пункту 3 Положення). Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 цього Положення (підпункт 3.3 пункту 3 Положення).

З 1 січня 2015 року набрала чинності стаття 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок», відповідно до якої введено в дію новий місцевий податок.

Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування (пункт 267.4. статті 267 Податкового кодексу України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України).

Календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Отже, Податковим кодексом України визначено обєкти оподаткування транспортним податком: 1) легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років; 2) мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

За положеннями підпункту 14.1.251 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі Закон № 71-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року внесені зміни до Податкового кодексу України, зокрема, введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Річний обсяг повинен обчислюватися за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу. Вказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 21-94а13 від 16 квітня 2013 року, яка відповідно до частини статті 1 ст 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обовязковою для всіх судів України.

Податковим кодексом України визначені принципи, на яких ґрунтується податкове законодавство, зокрема, підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України визначено принцип стабільності, який говорить, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням вимог чинного законодавства зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування в розумінні зазначеної норми Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким, з 1 січня 2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок у м. Маріуполі Донецької області затверджено Положення про транспортний податок рішенням Маріупольської міської ради, яке набрало чинності 01 березня 2015 року, тобто застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Застосування контролюючим органом положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з пунктом 56.21. статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обовязковим для правозастосування органами правосуддя.

Остаточними рішенням від 7 жовтня 2011 року у справі «Серков проти України» (заява №39766/05) Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

В рішенні від 14 січня 2011 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Закон №71-VІІІ, відповідно до якого з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок», прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень Закону №71-VІІІ у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

З огляду на встановлені обставини справи, норми матеріального закону, якими регулюються спірні відносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Маріупольської ОДПІ від 12 травня 2015 року № 9078, яким ОСОБА_3 визначено податкове зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. є протиправним та підлягає скасуванню. Протиправність спірного повідомлення-рішення зумовлена порушенням основних засад податкового законодавства, закріплених, зокрема, в підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, тобто порушенням принципу стабільності.

Отже, спір за суттю судом першої інстанції вирішений з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, внаслідок чого апеляційна скарга не підлягає задоволенню і підстави для скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. 195 ч. 1, ст. 196, ст. 198 ч. 1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч. 1 п. 1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі № 805/1640/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі № 805/1640/17-а за позовом ОСОБА_3 до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення рішення - залишити без змін.

Ухвала постановлена 18 жовтня 2017 року.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 жовтня 2017 року. Повний текст ухвали складений та підписаний у нарадчій кімнаті 18 жовтня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дати складання її в повному обсязі.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

ОСОБА_5