Постанова № 69667696, 13.10.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1232/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ісайченко М.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

28 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017; поновлення ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 03.05.2017; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі заяви від 16 березня 2017; стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час її звільнення відповідачем не дотримано вимоги п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", ст. ст. 5-1, 42, 49-2 КЗпП України, а саме: роботодавцем не запропоновано іншої рівноцінної посади або іншої роботи та не враховано переважного права на залишення на роботі. Звільнення з роботи та невиплата їй матеріальної допомоги завдали позивачу моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_4 відбулося внаслідок зміни структури органів Пенсійного фонду України та скорочення штату ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області. Процедуру звільнення було проведено у відповідності до вимог Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

1 квітня 2016 року ОСОБА_4 призначено на посаду головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (копія трудової книжки, а.с. 18 - 19).

26 січня 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017 рік зі штатом працівників 40 штатних одиниць (ОСОБА_5 відділ питань призначення та перерахунку пенсій - 6 одиниць, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій - 2, всього 8) (а.с.63).

28 лютого 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017 рік зі штатом працівників 29 штатних одиниць (відділ з питань призначення та перерахунку пенсій - 7 одиниць) (а.с. 59).

2 березня 2017 року наказом начальником ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 21 введено в дію з 01.01.2017 вищезазначений штатний розпис апарату ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на 2017, затверджений 28.02.2017 (а.с. 51).

Таким чином, штат ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області зменшився на 11 штатних одиниць, в тому числі відділ з питань призначення та перерахунку пенсій на 1 штатну одиницю. При цьому, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій увійшов до складу відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

Наказом начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 02.03.2017 № 22 (а.с. 52) на підставі наказу про введення в дію нового штатного розпису попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення працівників ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області згідно зі списками (додатки № 1, № 2, а.с. 54,55) та про зміну істотних умов праці працівників ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області згідно зі списками (додаток № 3, № 4).

Зазначеним наказом, зокрема, було попереджено ОСОБА_4 про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення, що підтверджується її підписом за списком, що є додатком № 2 до вищезазначеного наказу № 22 від 02.03.2017.

Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області надано згоду на розірвання трудових договорів зі спеціалістами управління, в тому числі і ОСОБА_4 (протокол засідання № 3, а.с. 61).

ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 920/10-30 від 02.03.2017 ОСОБА_4 було повідомлено, що її було попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення, тому її буде звільнено на підставі ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Лист позивач отримала того ж дня, що підтверджується її підписом (а.с. 62).

Наказом начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017 ОСОБА_4 звільнено з посади головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у зв'язку із скороченням штату державних службовців відповідно п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (а.с. 60). З наказом ОСОБА_4 ознайомлена в той же день, про що свідчить її підпис на зворотньому боці наказу.

Позивач не погодилася із наказом про її звільнення та оскаржила його до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 2 cтатті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Як вбачається з наказу начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017 (а.с. 60), ОСОБА_4 було звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено одну з підстав для припинення державної служби за ініціативою субєкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обовязком роботодавця.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Згідно письмових пояснень представника відповідача (а.с. 160 - 161) в новоствореному відділі з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області станом на день звільнення ОСОБА_4 03.05.2017 були навні такі вакантні посади.

1) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в смт. Машівка:

- головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій;

- головний спеціаліст сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації;

- головний спеціаліст фінансово - економічного відділу;

- заступник начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

При цьому посада заступника начальника відділу позивачу не пропонувалася, оскільки зазначена посада категорії "Б" не відповідає категорії ОСОБА_4 і передбачає проходження конкурсного відбору. Посада головного спеціаліста фінансово - економічного відділу не пропонувалася ОСОБА_4, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження та потребує частих виїздів в інші населені пункти. Посада головного спеціаліста сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації ОСОБА_4 не пропонувалася, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження. Посада головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунку пенсій була запропонована особі, звільнення якої не допускається згідно статті 184 КЗпП України (одинока мати, яка має двох дітей до 14 років).

2) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в м. Карлівка:

- головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій - 3 одиниці;

- головний спеціаліст сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації;

- головний спеціаліст фінансово - економічного відділу;

- головний спеціаліст - юрисконсульт;

- головний спеціаліст по роботі з персоналом;

- заступник начальника фінансово - економічного відділу;

-завідувач сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації;

- начальник фінансово - економічного відділу - головний бухгалтер.

Вакантні посади головних спеціалістів відділу з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області за територіальним розташуванням в м. Карлівка позивачу не пропонувалися у зв'язку із тим, що вони знаходяться в іншому населеному пункті і кабінети розташовані на 2 поверсі, що спричинить ОСОБА_4 певні труднощі, як інваліду 2 групи із захворюванням опорно - рухового апарату.

Зазначені обставини також підтверджуються наданими відповідачем переліками вакантних посад (а.с. 162 - 163).

Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_4 не відмовлялася від посад головних спеціалістів територіально розташованих в м. Карлівка. Більше того, у своїй заяві від 03.05.2017 (а.с. 32) ОСОБА_4 просила прийняти її на посаду головного спеціалісту відділу з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області без зазначення територіального розташування такої посади.

Таким чином, ОСОБА_5 об'єднаним управлінням Пенсійного фонду Полтавської області не було дотримано вимог частини 3 статті 49 - 2 Кодексу законів про працю України та частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Окрім того, з надісланої до суду довідки № 23 від 13 липня 2017 року вбачається, що робочою групою Міжрегіонального управління Нацдержслужби у Полтавській та Кіровоградський областях в період з 23 червня по 04 липня 2017 року проведено позапланову виїзну перевірку дотримання законодавства про державну службу в Машівському секторі з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області. Серед іншого, перевіркою виявлено порушення частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 49 - 2 Кодексу законів про працю України в частині ненадання інформації ОСОБА_4 щодо наявних вакантних посад Управління, що в свою чергу призвело до порушення реалізації права на державну службу (а.с. 41 - 45).

Листом № 01-26/302/ТО-17 від 13.07.2017 Міжрегіональне управління Нацдержслужби у Полтавській та Кіровоградський областях повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виявлені перевіркою порушення (а.с. 46-47).

Оскільки обовязок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постанові від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України; далі - Митниця) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35985744) та від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Південна митниця), Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_12, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41602330).

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, оскаржений наказ начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017 не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування цього наказу є правомірними та підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов до висновку, що ОСОБА_4 звільнено без законних підстав, то відновлення її порушених прав повинно бути здійснено шляхом поновлення на попередній посаді. Втім, Законом України "Про державну службу", який є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не врегульовано процедуру поновлення державного службовця на службі у разі незаконного звільнення останнього.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 за № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, оскільки норми ст. 235 КЗпП України є нормами прямої дії, вони зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередній роботі, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

Також вимогою позивача є поновлення її на посаді з дня звільнення, тобто з 03 травня 2017 року, стосовно чого суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241 - 1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 4 травня 2017 року.

Відтак позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 4 травня 2017 року.

Також, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, відповідно до положень якого середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Враховуючи розміри заробітної плати, виплаченої ОСОБА_4, зазначені у довідці ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 2691/05-50 від 07.08.2017 (а.с. 64), на підставі вищевикладених норм Порядку судом обраховано середньоденну заробітну плату за останні два робочих місяці, яка складає 259,50 грн. ((5000 + 5640):(22+19)).

Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_4 складає 29 323,50 грн. (113 х 259,50).

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі її заяви від 16.03.2017 суд виходить з наступного.

Законом України "Про державну службу" в редакції від 10.12.2015 № 889 - VIII передбачено два види матеріальної допомоги: матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, порядок надання та розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 54 Закону) та грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки (стаття 57 Закону).

Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір визначаються Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 500 від 08.08.2016.

Пунктом 2, 3 Порядку передбачено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви. При цьому рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Таким чином, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є безумовною та передбачає наявність декількох підстав, а саме: відповідна заява державного службовця, рішення керівника та наявність необхідних коштів фонду оплати праці.

Як вбачається із заяви ОСОБА_4 від 16.03.2017 (а.с. 20), вона просить виплатити їй грошову допомогу на оздоровлення, як і в повторних заявах від 07.04.2017(а.с. 25) та 10.04.2017 (а.с. 26).

Як встановлено судом, ОСОБА_4 не зверталася до ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про виплату їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак, позовна вимога про зобов'язання ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити ОСОБА_4 виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі її заяви від 16.03.2017 є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача щодо стягнення з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків /пункт 3 Постанови/.

В обґрунтування заявленої до відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 посилається на те, що невиплатою матеріальної допомоги їй було завдано моральних страждань, оскільки вона не змогла пройти санаторно - курортне лікування та була змушена вчиняти дії щодо відновлення її порушених прав.

Разом з тим, враховуючи встановлену судом відсутність підстав для виплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі її заяви від 16.03.2017, відповідачем не було завдано ОСОБА_4 моральних страждань.

Доказів наявності інших обставин завдання ОСОБА_4 моральної шкоди суду не надано, тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області 10 000 грн. моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" зазначив, що: "п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень." пункт 23.

Згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним наказу та не надав доказів в спростування вищевикладеного, у зв'язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги, стягнення заробітної плати та моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 13-ОС від 03.05.2017.

Поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 04.05.2017.

Стягнути з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2017 по 13.10.2017 в розмірі 29 323,50 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2017 року.

СуддяК.І. Клочко