Постанова № 69666701, 17.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа № 922/1281/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Степанишеної А.В. (довіреність № 143-16 від 28.12.2016)

відповідача - Голінного А.М. (ліквідатор ТОВ НДТЦ «Ротор»)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний та технічний центр «Ротор», м. Київ в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича (вх. №2706 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 922/1281/17

за позовом Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний та технічний центр «Ротор», м. Київ

про розірвання договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 по справі № 922/1281/17 (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги задоволено. Розірвано договір №23/22Н-04-98/дп від 20.01.2004, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний та технічний центр «Ротор» та Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева». Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 922/1281/17 скасувати, а матеріали справи № 922/1281/17 направити до Господарського суду міста Києва в межі справи № 5011-28/10974-2012 про банкрутство ТОВ «НДТЦ «Ротор» для виконання вимог ст. 17 ГПК України. Одночасно в апеляційній скарзі скаржник просить відстрочити сплату судового збору за подання даної апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції статті 15, пункту 7 частини першої статті 12, статті 16 ГПК України, оскільки дану справу належало передати за підсудністю до Господарського суду м. Києва. Відповідач вважає, що виходячи із суті спору, підстав та предмета позову, вбачається, що позов обґрунтований тим, що відповідач - ТОВ «НДТЦ «РОТОР» не виконав зобов'язання на користь ДП «Завод ім. В.О. Малишева» (у вигляді не вчинення певних дій та несплати коштів). Таким чином, стороною, зобов'язаною за договором здійснити на користь другої сторони певні дії (в розумінні ст. 15 ГПК України), виступає виходячи зі змісту позовних вимог -ТОВ «НДТЦ «РОТОР». Згідно даних ЄДР юридичним місцезнаходженням ТОВ «НДТЦ «РОТОР» є адреса: м. Київ, вул. Суворова, 1. Таким чином, відповідач стверджує, що даний позов повинен розглядатись Господарським судом м. Києва.

Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині визначення загальної територіальної підсудності спору у даній справі, оскільки даний спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ «НДТЦ «РОТОР». Відповідач зазначає, що спір за вимогами ДП «Завод ім. В.О. Малишева» до ТОВ «НДТЦ «РОТОР» пов'язаний із проведенням ліквідаційної процедури, оскільки стосується укладеного договору, предметом якого виступало виконання певного виду та обсягу робіт, які частково були проведені ДП «Завод ім. В.О. Малишева», а отже й у вказаного підприємства знаходиться незавершене виробництво, яке має бути передане банкруту - ТОВ «НДТЦ «РОТОР» для включення до ліквідаційної маси, а отже обставини, які повинні бути встановлені при розгляді даної справи (та які не повністю встановив суд першої інстанції) мають істотне значення для справи № 5011-28/10974-2012 про банкрутство ТОВ «НДТЦ «РОТОР» та можуть бути встановлені в повній мірі, лише в межах даної справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 17.10.2017 о 12:00 год. Клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено відповідачу сплату судового збору в розмірі 1760,00 грн. за подачу апеляційної скарги (вх. № 2706 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 922/1281/17 в строк до 17.10.2017.

10.10.2017 позивачем надані заперечення на апеляційну скаргу (вх. № 10315), відповідно до яких ДП «Завод ім. В.О. Малишева» вважає рішення суду першої інстанції у даній справі законним та обґрунтованим, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не можуть бути правовими підставами для скасування прийнятого у даній справі рішення.

13.10.2017 відповідачем надані пояснення (вх. № 10458) щодо неможливості сплати ним судового збору у встановлений судом строк з огляду на наявні об'єктивні перешкоди (незадовільний майновий стан скаржника, відсутність коштів на оплату судового збору на рахунках підприємства, банкрутство підприємства, припинення ним своєї господарської діяльності, відсутністю додаткових джерел для отримання коштів), а тому вважає, що є всі підстави для стягнення суми судового збору при прийнятті судового рішення за результатами розгляду поданої апеляційної скарги згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 17.10.2017 уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції у справі, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

За наявними у справі матеріалами судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2004 між позивачем - Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» (Виконавець) та відповідачем - Товариством обмеженою відповідальністю Науково-дослідний та технічний центр «Ротор» (Замовник) укладено договір № 23/22Н-04-98дп (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого Замовник доручив, а Виконавець взяв на себе зобов'язання виготовити та передати у власність Замовника продукцію в номенклатурі, цінах, кількості та в строки, визначені календарним планом, а Замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Згідно пункту 1.2. Договору Виконавець зобов'язався виготовити базове шасі для машини траншейної МТ у кількості 1 шт., навісне устаткування цієї машини у кількості 1 шт., провести складання машини МТ та прийняти участь у введені в експлуатацію машини траншейної МТ у кількості - 1 шт. в порядку обумовленому календарним планом до цього договору. Продукція по якості та комплектності повинна відповідати конструкторській документації та технічним умовам Замовника на виготовлену по договору продукцію, технічним вимогам, діючим на підприємстві-виробнику та прийнята представниками замовника.

Відповідно до пункту 2.1. Договору останній вступає в силу з моменту підписання та дії до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

У пункті 2.2. Договору сторонами обумовлено, що Замовник зобов'язується передати Виконавцю для узгодження та виготовлення шасі ШБ-1-02, конструкторську документацію на навісне устаткування згідно погодженого графіку: 1 екземпляр в кальках та 1 екземпляр врахованих синекопій. При виконанні договору використовувати конструкторську документацію на шасі ШБ-1-01. Погоджений план-графік передачі робочої КД на навісне обладнання формується і підписується сторонами разом з Договором та є його невід'ємною частиною (додаток №3 - план графік передачі КД шасі базового ШБ-1(02), додаток №4 - план - графік передачі КД навісного обладнання).

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується виконати роботи згідно календарного плану. У випадках несвоєчасної поставки комплектуючих та оплати Замовником робіт по Договору, строк виконання робіт збільшується на кількість днів затримки.

Згідно пункту 3.2. Договору Замовник зобов'язався перерахувати Виконавцю аванс у розмірі до 50% від вартості 1-го та 2-го етапів календарного плану, що складає 445 200,00 грн. (з ПДВ) на протязі 10 днів з моменту підписання Договору.

Відповідно до Додаткової угоди №4 до Договору від 20.02.2006 сторони конкретизували найменування робіт по Договору, визначивши, що виконання робіт по виготовленню базового шасі для машини МТ включає в себе в тому числі: виконання робіт по технологічному погодженню робочої КД зі службами заводу, виконанню технологічної підготовки виробництва, закупівлі металу в номенклатурі та кількості необхідних для виготовлення машини, виготовлення деталей та вузлів шасі, складанню шасі; виконання робіт по виготовленню навісного обладнання та монтажу машини МТ включає в себе у тому числі: виконання робіт по технологічному погодженню робочої КД зі службами заводу, виконанню технологічної підготовки виробництва, закупівлю металу в номенклатурі та кількості, необхідних для виготовлення машини, виготовленню деталей та вузлів машини, складанню машини.

Календарним планом (з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами №1 від 02.06.2004, №2 від б/д; №5 від 16.10.2007; №6 від грудня 2008) сторони погодили, що загальна вартість виконання робіт по виготовленню машини МТ складає 971 250,00 грн. (з ПДВ). Строк відвантаження машини МТ - протягом 5 днів з моменту здійснення Замовником 100% передплати.

У пункті 1 Додатку № 2 Додаткової угоди № 6 до Договору «Графік платежів та поставки комплектуючих» зазначено, що аванс за виготовлення машини МТ (50 % від вартості) Замовником виконано в сумі 400000,00 грн. (з ПДВ). Крім того, згідно цього Додатку № 2 Додаткової угоди № 6 Замовник зобов'язався до 15.12.2008 - здійснити оплату за виготовлення машини в сумі 400000,00 грн. (з ПДВ), до 20.12.2008 - здійснити поставку комплектуючих згідно Договору, не пізніше 20.06.2009 - здійснити кінцеву оплату за виготовлення машини в сумі 161650,00 грн.

Згідно з пунктом 5.2. Договору Замовник зобов'язується оплатити продукцію згідно акту здачі-приймання та забезпечити поставку комплектуючих без оплати згідні розподільної відомості поставки покупних виробів, що є невід'ємною частиною Договору (додаток №5).

Позивач, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов пунктів 2.2., 3.2., 5.2. Договору, умов Додаткової угоди №6 до Договору та взятих на себе зобов'язань, а саме: ненадання Виконавцеві КД згідно додатків №3, №4 до Договору, не передання Виконавцю для узгодження та виготовлення шасі ШБ-1-02 та комплектуючих згідно розподільної відомості поставки покупних виробів, що є невід'ємною частиною Договору (додаток №5), а також невиконання відповідачем обов'язку оплатити вартість продукції, що є предметом договору, в повному обсязі, звернувся до господарського суду із даним позовом про розірвання Договору № 23/22Н-04-98дп від 20.01.2004.

Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Вказане передбачено статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Згідно частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом першої інстанції встановлено, що при укладенні спірного Договору позивач розраховував виготовити продукцію, передати її відповідачу за грошову винагороду в сумі 971 250,00 грн. (з ПДВ), остаточний розрахунок очікував - до 20.06.2009.

Втім, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки комплектуючих згідно Договору, що унеможливило для позивача виготовлення обумовленої Договором продукції, а також невиконанням договірного обов'язку здійснити розрахунок в повному обсязі в строк до 20.06.2009, позивач не отримав грошову винагороду, на яку розраховував при укладенні Договору.

Приймаючи рішення у даній справі та задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» суд першої інстанції послався на те, що тривале (майже вісім років) невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки комплектуючих згідно договору, здійснення повного розрахунку за договором, дійсно унеможливило отримання позивачем того, на що він розраховував при укладенні договору.

Вказане, згідно висновків суду першої інстанції, свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договору від №23/22Н-04-98/дп від 20.01.2004, а відтак і про наявність обумовлених статтею 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання такого договору за рішенням суду.

З даними висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, зважаючи на наступне.

В силу приписів частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

За загальним правилом, закріпленим у частини першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

В даному випадку, особливості предмету Договору 23/22Н-04-98/дп від 20.01.2004 полягають у виготовленні позивачем продукції для відповідача та в отриманні позивачем за це матеріального результату (грошової винагороди), а також у вчиненні відповідачем певних дій, які мають призвести до такого результату (передання комплектуючих та сплату грошових коштів). Ці умови є обов'язковими для сторін.

Відповідачем в порушення вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено та не підтверджено жодними доказами передання позивачу будь-яких комплектуючих та запасних частин (деталей, тощо), необхідних для виготовлення позивачем обумовленої спірним Договором продукції.

Крім того, відповідачем не підтверджено жодними доказами виконання його обов'язку за Договором оплатити вартість продукції (повністю або частково), що є предметом Договору. Відповідні платіжні документи на підтвердження перерахування авансового платежу за Договором, які б підтверджували виконання відповідачем умов пункту 3.2. Договору, останнім не надані і у справі відсутні.

Надана відповідачем в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України довідка Державної фінансової інспекції у Харківський області № 05-20/64 від 30.05.2013 не може вважатись судом апеляційної інстанції безумовним доказом в підтвердження передання позивачу матеріальних цінностей і саме на виконання умов Договору № 23/22Н-04-98/дп від 20.01.2004 (давальницької сировини - запасних частин та комплектуючих). Натомість обставини, що вказані у цій довідці, повинні підтверджуватись належними доказами.

Відсутність в матеріалах справи будь-яких документів (у тому числі первинних), які б підтверджували виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до умов Договору, свідчить про їх невиконання.

Враховуючи те, що обов'язок відповідача з передачі позивачу комплектуючих та оплата вартості продукції за Договором в повному обсязі є істотними умовами договору, а тому невиконання цього обов'язку з боку відповідача є істотним порушенням його умов.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо розірвання Договору № 23/22Н-04-98/дп, укладеного між позивачем і відповідачем 20.01.2004.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції статті 15, пункту 7 частини першої статті 12, статті 16 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Враховуючи те, що предметом даного спору є розірвання договору №23/22Н-04-98дп від 20.01.2004, відповідно до умов договору відповідач - ТОВ НДТЦ «Ротор» (Замовник) доручив, а позивач - ДП «Завод імені В.О. Малишева» (Виконавець) зобов'язався виготовити та передати у власність Замовника продукцію в номенклатурі, цінах, кількості та в строки, визначені календарним планом, вартість якої Замовник зобов'язався оплатити, тому зобов'язаною стороною за цим договором (Виконавцем) є ДП «Завод імені В.О. Малишева». За таких обставин, з огляду на приписи частини першої статті 15 Господарського процесуального кодексу України даний спір обґрунтовано розглянуто за місцезнаходженням позивача Господарським судом Харківської області.

Водночас, твердження скаржника про необхідність розгляду даного спору в рамках справи про банкрутство ТОВ НДТЦ «Ротор» спростовуються наступним.

Пунктом 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Постановою господарського суду м. Києва від 13.11.2013 у справі № 5011-28/10974-2012 було визнано боржника - ТОВ «НДТЦ «РОТОР» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно пункту 1-1 до Розділу X «Прикінцеві та перехідні» Закону в редакції від 22.12.2011 № 4212-VI положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У зв'язку з цим провадження у справі № 5011-28/10974-2012 про банкрутство ТОВ «НДТЦ «РОТОР» в частині проведення ліквідаційної процедури регулюється положеннями Закону в редакції від 22.12.2011 року № 4212-УІ.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником: стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

В пункті 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI» зазначено, що частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін. Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством. Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

Отже, спори стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати вирішуються господарським судом шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство. Спори цієї категорії кредиторів з поточними грошовими вимогами до боржника до визнання боржника банкрутом вирішуються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, проте в окремому позовному провадженні.

Виходячи з наведеного, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує майнові спори з боржником, відносно якого порушено провадження у справі про банкрутство.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду України по справі №3-304гс16 від 13.04.2016, оскільки в силу вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», позовні вимоги до боржника підлягають розгляду саме у межах справи про банкрутство.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції визначає, що необхідність застосування в даному випадку правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 13.04.2016 у справі № 3-304гс16, на які посилається скаржник відсутня, оскільки предметом позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» у справі № 3-304гс16 є визнання недійсним договору, що відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» беззаперечно підлягає вирішенню судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Натомість у даній господарській справі № 922/1281/17 не розглядається питання визнання недійсним правочину, який був вчинений боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство ТОВ НДТЦ «Ротор», а також не розглядається питання спростування майнових дій ТОВ НДТЦ «Ротор».

В даному випадку предметом спору є немайнова вимога позивача про розірвання договору №23/22Н-04-98дп від 20.01.2004, доказів виконання зобов'язань за яким сторонами не надано і у справі такі докази не містяться.

Крім того, відсутність будь-яких документів, які б засвідчували передачу відповідачем позивачу товарно-матеріальних цінностей по Договору № 23/22Н-04-98дп від 20.01.2004, та сплату коштів, свідчить про те, що право власності на матеріальні цінності по цьому Договору до ТОВ НДТЦ «Ротор», м. Київ не переходило. Вищевказаним у сукупності також спростовуються твердження відповідача про те, що машина траншейна - МТ (незавершене виробництво) є майном банкрута - ТОВ НДТЦ «Ротор».

Таким чином, доводи скаржника про те, що даний спір повинен розглядатися в межах справи про банкрутство, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Із наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності вбачається, що позивачем доведено наявність правових підстав для розірвання спірного Договору, а тому позовні вимоги були правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, а тому скарга задоволенню не підлягає.

Відповідач жодним чином не спростував обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено наявності підстав, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та для задоволення апеляційної скарги.

У зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції слід покласти на скаржника.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 задоволено клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору в розмірі 1760,00 грн. за подачу апеляційної скарги (вх. № 2706 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 922/1281/17 в строк до 17.10.2017.

Відповідно до пункту 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7: Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи, апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, зважаючи на те, що відповідачем не було додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги, сплату судового збору було відстрочено до закінчення перегляду судового рішення апеляційним господарським судом, 1760,00 грн. судового збору підлягають стягненню із заявника апеляційної скарги в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний та технічний центр «Ротор», м. Київ в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 922/1281/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний та технічний центр «Ротор» (01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 1, код ЄДРПОУ 19499574) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківська область, код отримувача 37999654, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок отримувача 31216206782003, код класифікації доходів 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)") 1760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.