Постанова № 69666649, 17.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 910/1237/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіВладимиренко С.В. - доповідачсуддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017р.у справі№910/1237/17 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром"до Міністерства оборони Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"проповернення банківської гарантії на суму 9337429,80грн.за участю представників

позивача - Приходько Я.М.,

відповідача - Кривошея Д.А.,

третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Август Пром" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Міністерства оборони України повернути позивачу гарантію виконання зобов'язань від 31.10.2016 р. №16-58942, видану Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Акціонерний банк "Південний" на суму 9337429,80 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2017 р. у справі №910/1237/17 (суддя Якименко М.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 р. у справі № 910/1237/17 (колегією суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Ткаченка Б.О.) рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2017р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" задоволено у повному обсязі. Зобов'язано Міністерство оборони України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Август Пром" гарантію виконання зобов'язань № 16-58942 від 31.10.2016 р., видану Публічним акціонерним товариством "Акціонерний Банк "Південний", на суму 9337429,80 грн. та стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 1600 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1760 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017р. у справі №910/1237/17 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2017р. (з урахуванням заяви про уточнення касаційних вимог).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Август Пром" зазначає про необґрунтованість вимог касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, залишивши в силі законну та вмотивовану постанову суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2016 р. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Південний" (гарант) видало на користь Міністерства оборони України (бенефіціар) банківську гарантію № 16-58942 на суму 9337429,80 грн. з терміном дії - по 02.02.2017 року для гарантування належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Август Пром" (принципал) своїх зобов'язань щодо постачання товару на підставі договору, що буде укладено в майбутньому, у зв'язку з тим, що постачальника визнано переможцем постачання товару: "Паливо рідинне та газ; олива мастильна (паливо), (код за ДК-016:2010:19.20.2 - паливо та газ; оливи мастильні; код за ДК 021:2015: 09100000-0 - паливо); лот № 4 - паливо для реактивних двигунів ТС-1 або паливо для реактивних двигунів РТ або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів ДЖЕТ А-1" за результатами оголошеного Міністерством оборони України (бенефіціар) конкурсу про проведення відбору учасників на закупівлю палива рідинного та газу; олив мастильних (паливо) у переговорній процедурі для потреб оборони.

Згідно з умовами гарантії Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Південний" безвідклично та безумовно зобов'язалось виплатити бенефіціару будь-яку суму, що не перевищує 9337429,80 грн., після одержання письмової вимоги бенефіціара про те, що принципал не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо якості, кількості, строків постачання товару відповідно умов договору, при тому, що вимога бенефіціара має містити сутність невиконаного (неналежним чином виконаного) принципалом зобов'язання. За умовами банківської гарантії погоджено, що гарантія повинна бути повернута гаранту у випадку непотрібності або коли термін її дії закінчився - у залежності від того, яка з цих подій відбудеться раніше.

Судами також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Август Пром" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір №286/1/16/25 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу: олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету), за умовами якого постачальник зобов'язався постачати у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (паливо) (лот 4 - паливо для реактивних двигунів ТС-1 або паливо для реактивних двигунів РТ або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів ДЖЕТ А-1, а саме паливо авіаційне для газотурбінних двигунів ДЖЕТ А-1) для потреб замовника згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції тa її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією (п. 1.1. договору).

Згідно пунктів 4.2., 5.5., 8.1., 8.2., 8.3., 10.1. договору постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції видаткову накладну. Договір вважається виконаним, при умові постачання продукції не менше 99% від загального обсягу. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або органом виконавчої влади за місцем виникнення вищезазначених обставин. Договір діяв до 31.12.2016 р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

Згідно пункту 11.1. договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5 % від суми договору (банківська гарантія від 31.10.2016 р. № 16-58942 видана Акціонерним банком "Південний" на суму 9337429 грн.).

При цьому, у пунктах 11.1.1., 11.1.2., 11.1.3. договору сторони погодили, що замовник зобов'язався повернути постачальнику забезпечення виконання договору не пізніше 5 банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов'язань за якістю та постачання продукції не менше 99 % від загального обсягу за договором. Підставою для повернення забезпечення виконання цього договору є виконання постачальником всіх умов договору у визначені строки (терміни). Якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього договору, або постачено продукції менше 99% від загального обсягу, та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, забезпечення виконання договору не повертається.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" до Міністерства оборони України про повернення гарантії виконання зобов'язання від 30.10.2016р. № 16-58942 з підстави повного та належного виконання позивачем зобов'язань за договором №286/1/16/25 від 04.11.2016 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що прострочення виконання зобов'язання за договором №286/1/16/25 від 04.11.2016р. настало з причин, що не залежали від позивача внаслідок форс-мажорних обставин, настання яких підтверджується сертифікатами Торгово-промислової палати України, про що відповідач був повідомлений, а тому вина Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" у несвоєчасному виконанні зобов'язань відсутня, внаслідок чого застосування заходів відповідальності у вигляді сплати Публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "Південний" на вимогу Міністерства оборони України банківської гарантії у розмірі 9337429,80 грн. є незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про не доведення позивачем факту повідомлення відповідача про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що мали місце в грудні 2016 року не пізніше 5 днів з моменту їх настання з огляду на відсутність доказів отримання відповідачем повідомлення №16-12/16-2-МО від 16.12.2016 р. направленого позивачем за допомогою електронних засобів зв'язку. При вирішенні спору місцевий господарський суд послався на обов'язковість виконання договірних зобов'язань, що передбачено статтями 525, 526, 530, 610, 611, 612, 629, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 218, 219 Господарського кодексу України та керувався приписами статей Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи у повному обсязі позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" дійшов висновку про належність повідомлення позивачем відповідача про настання обставин непереборної сили, що виключали своєчасне виконання товариством умов договору. При цьому, судом зазначено, що кредитор (відповідач) отримав від принципала (позивача) виконання зобов'язань з поставки, оскільки обумовлений договором поставки товар повністю переданий позивачем відповідачу у межах дії договору поставки, строк якого продовжений додатковою угодою до 31.03.2017 р.

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

За приписами статей 218, 219 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Також в силу частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Як встановлено судами, у п.8.1. договору №286/1/16/25 від 04.11.2016р. сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за ним Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна). Згідно з п. 8.2. Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою палатою України або органом виконавчої влади за місцем виникнення вищезазначених обставин (п.8.3 Договору).

Як визначено у статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач повністю поставив відповідачу продукцію відповідної якості та кількості, що підтверджується актами прийому-передачі продукції та підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: № 352 від 25.11.2016р., №353 від 26.11.2016р., №355 від 28.11.2016р., №354 від 29.11.2016р., №364 від 30.11.2016р., від №377 від 05.12.2016р., №407 від 13.12.2016р., №408 від 13.12.2016р., №412 від 14.12.2016р., №421 від 15.12.2016р., №422 від 16.12.2016р., №434 від 20.12.2016р., №446 від 21.12.2016р., №450 від 21.12.2016р., №445 від 21.12.2016р., №460 від 22.12.2016р., №452 від 22.12.2016р., №451 від 22.12.2016р., №459 від 23.12.2016р., №463 від 23.12.2016р., №464 від 23.12.2016р., №465 від 24.12.2016р., №466 від 24.12.2016р., №467 від 26.12.2016р., №473 від 27.12.2016р., №472 від 27.12.2016р. Проте, частина продукції поставлена після визначеного у специфікації строку (20.12.2016 р.), отже, позивач допустив порушення строку поставки продукції. Позиція позивача зводиться до відсутності прострочення у поставці продукції, оскільки воно обумовлене обставинами непереборної сили у вигляді протиправних дій третіх осіб з 06 по 07 грудня 2016 року і у виді протиправних дій з 15 по 18 грудня 2016 року, що в сукупності складає шість днів.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позов вказав, що матеріалами справи підтверджується, що позивач, у відповідності до вимог п.8.2 Договору, повідомив відповідача про настання обставин непереборної сили шляхом направлення відповідного листа №16-12/16-2-МО від 16.12.2016р. електронною поштою. При цьому, наявність обставин непереборної сили підтверджено Сертифікатом Торгово-промислової палати України від 29.03.2017р. №172/05-4, згідно якого дата настання форс-мажорних обставин - 15.12.2016, дата закінчення - 18.12.2016.

Тобто тривалість форс-мажорних обставин згідно вказаного Сертифікату Торгово-промислової палати України від 29.03.2017р. №172/05-4 складає 4 дні, тоді як судами обох інстанцій встановлено, що поставка повного обсягу товару позивачем була здійснена з 6-денним простроченням.

Крім того, апеляційним судом вказано, що кредитор (відповідач) отримав від принципала (позивача) виконання зобов'язань з поставки, оскільки обумовлений Договором поставки товар повністю був переданий позивачем відповідачу у межах дії Договору поставки, строк якого продовжений додатковою угодою до 31.03.2017р.

Проте такий висновок суду апеляційної інстанції також є помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Тобто виконання постачальником всіх умов договору у визначені/встановлені договором строки (терміни) є відмінним від поняття їх "виконання у межах дії договору поставки" як це зазначено судом апеляційної інстанції, оскільки поняття "строк поставки товару" та "строк дії договору" не є тотожними.

Разом з тим, судами встановлено, що 17.01.2017 р. відповідач звернувся до третьої особи з вимогою від 12.01.2017 р. №286/8/164, відповідно до якої у зв'язку з порушенням позивачем умов договору, а саме: постачання частини продукції у кількості 4 900,408 тонн на суму 90608347,88 грн. з порушенням терміну, тобто після 20.12.2016р., просив перерахувати Міністерству оборони України грошові кошти у сумі 9 337 429,80 грн. - тобто виконати свої зобов'язання за наданою банківською гарантією.

Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У статті 561 Цивільного кодексу України врегульовано, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (ст.562 Цивільного кодексу України).

Як вже вказувалось вище, предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" до Міністерства оборони України про повернення банківської гарантії, у зв'язку з чим слід зазначити наступне.

Статтею 568 Цивільного кодексу України передбачено випадки припинення гарантії, до яких віднесено: 1) сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення передбаченого в гарантії строку, на який її видано; 3) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Із зазначеними положеннями кореспондуються умови банківської гарантії №16/58942, якими визначено підстави припинення зобов'язання гаранта перед бенефіціаром, а саме: у випадку сплати гарантом суми, на яку видану гарантію; закінчення строку дії гарантії та відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом повернення бенефіціаром гаранту оригіналу гарантії. Повернення гарантії саме гаранту, тобто банку (третій особі), визначено положенням Гарантії №16-58942, згідно якого банк, який взяв на себе зобов'язання із забезпечення належного виконання позивачем умов договору поставки, укладеного останнім з відповідачем, у виданій ним гарантії, встановить, що вона повинна бути повернена гаранту у випадку непотрібності або коли термін її дії закінчиться - у залежності від того, яка з цих подій відбудеться раніше.

Правовідносини, які виникають між сторонами при забезпеченні виконання зобов'язання шляхом видачі гарантії, є відмінними від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачених Главою 49 Цивільного кодексу України, зокрема з огляду на спеціальний суб'єктний склад правовідносин за гарантією та обсягу прав та обов'язків їх сторін.

З аналізу норм законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, вбачається, що припинення гарантії переважно слідує із взаємовідносин бенефіціара та гаранта, а визначені у ст. 568 Цивільного кодексу України підстави припинення зобовґязань гаранта перед кредитором повґязані або з виконанням гарантом свого зобовґязання, або з односторонньою відмовою бенефіціара від своїх прав, або внаслідок закінчення строку, на який її видано.

При цьому, в переліку підстав припинення гарантії відсутній випадок припинення основного зобовґязання, що цілком відповідає принципу незалежності гарантії від основного зобовґязання, передбаченого у згаданій вище статті 562 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Тобто дія з повернення бенефіціаром гаранту оригіналу банківської гарантії на паперовому носії, є формою відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією (п.3 ч.1 ст.568 Цивільного кодексу України) і є мірою можливої поведінки, а не обов'язком відповідача. А відтак, повернення спірної гарантії позивачу (принципалу) за результатами судового розгляду, приймаючи до уваги обставини пред'явлення відповідачем в межах терміну дії гарантії вимоги до гаранта по ній, не відповідає приписам вищевказаної статті 568 Цивільного кодексу України.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права під час прийняття оскаржуваної постанови, яку слід скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017р. у справі №910/1237/17 скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2017р. у справі №910/1237/17 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Август Пром" (ідентифікаційний номер 39176765) на користь Міністерства оборони України (ідентифікаційний номер 00034022) 1920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук