Рішення № 69665668, 12.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017Справа №910/11249/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка", Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про стягнення 22247906,19 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Тимошина О.А. (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Левченко О.В. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка", Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення 22247906,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем, як постачальником, та відповідачем 2, як покупцем, укладено Договір поставки від 15.10.2014 № 1405772, за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях по курсу НБУ до долара США. У той же час, за умовами укладеного між позивачем та відповідачем 1 Договору про надання гарантії від 01.03.2017, останній зобов'язався гарантувати перед позивачем виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань щодо оплати вартості коригування (курсової різниці) за вказаним Договором поставки.

Внаслідок неналежного виконання умов Договору поставки за відповідачем 2 утворилась заборгованість у розмірі 3284010,86 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.02.2016 та з урахуванням ПДВ становила 100378909,88 грн., та була стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16.

Оскільки фактичне виконання вказаного рішення суду здійснено відповідачем 2 лише 01.03.2017, позивач, ураховуючи передбачене Договором поставки право здійснити коректування рахунків після отримання оплати, просив стягнути з відповідачів курсову різницю вартості товару з дати підписання Договору поставки до дати його оплати, що станом на 01.03.2017 становила 6365261,04 грн. Крім того, внаслідок несвоєчасно здійсненої оплати коректувального рахунку курсової різниці, позивач просив стягнути з відповідачів три процентів річних у розмірі 204560,31 грн., а також нараховані на стягнуту за рішенням суду заборгованість у розмірі 100378909,88 грн. три проценти річних у розмірі 3118621,47 грн., інфляційні втрати в розмірі 12631849,89 грн., та нараховані три проценти річних у розмірі 106015,18 грн. на частково погашену суму боргу в розмірі 99219339,58 грн.

Надалі, позивач відповідно до поданої 30.08.2017 через загальний відділ діловодства суду заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача 1 суму гарантії у розмірі 10000,00 грн., а всі інші заявлені до стягнення суми просив стягнути з відповідача 2.

Розглянувши дану заяву, суд дійшов висновку про те, що остання в частині заявлених позовних вимог до відповідача 1 направлена на одночасну зміну підстав та предмету позову, оскільки відбулась зміна позовної вимоги до відповідача 1 із солідарного стягнення курсової різниці та компенсаційних втрат за Договором поставки на стягнення саме суми гарантії за Договором гарантії. Крім того, вказана заява подана після переходу до розгляду справи по суті, про що було зазначено в протоколі судового засідання від 15.08.2017. Відтак, суд відмовляє в прийнятті даної заяви в частині позовних вимог до відповідача 1. У той же час, із даної заяви вбачається, що всі інші позовні вимоги пред'явлені до відповідача 2.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, з урахуванням поданої заяви від 30.08.2017.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві на відсутність будь-яких зобов'язань за укладеним між ним та позивачем Договором гарантії, оскільки останній не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме суперечить положенням ст. 560 Цивільного кодексу України. Відтак, відповідач 1 просив визнати даний Договір гарантії недійсним та відмовити в задоволенні пред'явлених до нього позовних вимог.

Представник відповідача 1 у судове засіданні не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Водночас у відзиві на позов відповідач 1 просив здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Відповідач 2 також просив у задоволенні позову відмовити, пославшись у відзиві зокрема на те, що станом на подання позову в справі № 910/2114/16 позивач вже здійснив коригування вартості товару по курсу НБУ, у зв'язку з чим повторне коригування вартості товару після його оплати є безпідставним. Крім того, вираження суми боргу в еквіваленті до іноземної валюти унеможливлює нарахування на цю суму інфляційних втрат, а застосування передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності в частині нарахувань трьох процентів річних та інфляційних втрат на стягнуті за рішенням суду пеню та три проценти річних є подвійним стягненням.

На підставі викладеного відповідач 2 просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами у межах справи № 910/2114/16, 15.10.2014 між позивачем, як постачальником, та відповідачем 2, як покупцем, укладено Договір поставки № 1405772, згідно з п. 1.1 якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача 2 опитну партію продукції коксохімічного виробництва (надалі - товар), відповідно до асортименту, якості, термінам, в обсязі, за цінами і на умовах, передбачених у додатках (специфікаціях) до чинного Договору, які є його невід'ємною частиною, а відповідач 2 зобов'язався оплатити та прийняти товар на умовах чинного Договору.

Асортимент, якість, терміни, обсяг, ціна, умови постачання товару та порядок оплати і форма розрахунків визначені в додатках (специфікаціях), які є невід'ємними частинами договору поставки (п. 1.1., 2.2, 3.3, 4.2, 4.6 вказаного правочину).

Згідно з умовами підписаних між вказаними сторонами специфікацій 1, 2 базова ціна товару складала еквівалент 185 дол. США/тону - 2396,13 грн. без урахування ПДВ та залізничного тарифу за курсом на 14:00 на дату складання специфікацій (тобто на 15.10.2014) - 12,952038 грн. без урахування ПДВ та залізничного тарифу у національній валюті України на умовах FCA станція Макіївка, Донецької з.д.

Відповідно до умов специфікацій розрахунки здійснюються у гривнях по курсу НБУ, встановленому на банківський день, який передує даті зарахування оплати на рахунок позивача. Після отримання оплати на свій поточний рахунок позивач здійснює коректування рахунків. Оплата коректувальних рахунків відповідачем 2 або повернення коштів позивачем здійснюється не пізніше 7 банківських днів з дати отримання сканованих копій цих рахунків.

Оплата за цим Договором постави здійснюється гарантованим платежем із датою виконання на 30 банківський день із моменту переходу права власності, згідно з датою на штампі станції відвантаження, та передачі документів, які наведені у п. 3.4, 8.2 (сертифікат якості, рахунок на відвантажений товар, накладна на відпустку товару, податкова накладна, акт прийому-передачі продукції, копії залізничних електронних накладних, завірені печаткою вантажовідправника) даного Договору після фактичної поставки товару. Відповідач 2 зобов'язався ініціювати виставлення гарантованого платежу в адресу позивача у строк 7 банківських днів після поставки товару та передачі документів, які наведені у п. 3.4, 8.2 цього Договору після фактичної поставки товару. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування на користь позивача грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16, частково скасованим постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017, стягнуто з відповідача 2 на користь позивача основний борг у розмірі 100378909,88 грн., 3014245,66 грн. трьох процентів річних та 11147692,84 грн. пені.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

Отже судове рішення, прийняте в справі № 910/2114/16, має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

На виконання вищевказаної постанови апеляційної інстанції господарським судом міста Києва видано наказ від 26.12.2016 № 910/2114/16, на підставі якого державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розпочато виконавче провадження № 53225342 та винесено постанову від 03.01.2017 про відкриття виконавчого провадження.

Із наявної у матеріалах справи довідки ПАТ АБ «Укргазбанк» від 10.04.2017 № 313/5-315/04 вбачається, що від Міністерства юстиції України на рахунок позивача із призначенням платежу «перерахування коштів, як погашення боргу згідно наказу № 910/2114/16, виданого 26.12.2016 господарським судом м. Києва про стягнення з НЗФ» перераховано 16.02.2017 грошові кошти в розмірі 1115154,31 грн. та 44415,99 грн. та 01.03.2017 в розмірі 113524311,55 грн.

З наведеного слідує, що погашення утвореної за Договором поставки заборгованості здійснено відповідачем 2 не як виконання обумовленого цим Договором зобов'язання з оплати поставленого товару, а у межах виконавчого провадження під час примусового виконання рішення суду, за яким вказана заборгованість у розмірі 100378909,88 грн. була стягнута.

Отже, перераховані позивачу Міністерством юстиції України грошові кошти є стягнутими з відповідача 2 у примусовому порядку коштами в рамках виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження, що унеможливлює коригування цих сум на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами Договору при розрахунках за товар.

Одночасно, в рішенні суду від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16 розмір основного боргу відповідача в сумі 3284010,86 дол. США визначений судом за курсом НБУ станом на 02.02.2016 у розмірі 83649091,57 грн., що з урахуванням ПДВ становив 100378909,88 грн., тобто при визначенні даної суми основний борг був скоригований на курсову різницю згідно з положеннями Договору.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення заявленої курсової різниці у розмірі 6365261,04 грн., у зв'язку з чим не підлягають задоволенню і нараховані позивачем на цю суму три проценти річних у розмірі 26158,61 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12621849,89 грн., нарахованих на суму боргу за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, то позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за невиконання зобов'язання з оплати товару, вартість якого визначена в еквіваленті іноземної валюти.

Однак, за змістом ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 8.1, 8.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, згідно з якою стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості, визначеної в національній валюті в еквіваленті до іноземної, не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку в задоволенні даної позовної вимоги відмовити.

Одночасно, нарахування на суму боргу трьох процентів річних є платою за користування чужими коштами, передбаченою законом, який не містить жодних обмежень щодо застосування даного виду відповідальності в залежності від застосування еквіваленту в іноземній валюті при здійснені розрахунків.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача 2 трьох процентів річних у розмірі 3118621,47 грн., нарахованих на суму заборгованості в розмірі 100378909,88 грн. за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, а також 106015,18 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму боргу в розмірі 99219339,58 грн. за період з 16.02.2017 по 28.02.2017, суд вважає даний розрахунок позивача арифметично вірним, а вказані позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

У той же час, оскільки до відповідача 1 не пред'явлено жодних позовних вимог, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову до відповідача 1.

Одночасно, суд вважає за необхідне наголосити, що викладене у відзиві відповідача 1 прохання визнати Договір гарантії недійсним, є фактично новою позовною вимогою, з якою відповідач 1 не позбавлений права звернутися до суду в загальному порядку.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310; ідентифікаційний код 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. Щорса, буд. 10, кв. 67; ідентифікаційний код 31023892) 3224636 (три мільйони двісті двадцять чотири тисячі шістсот тридцять шість) грн. 65 коп. трьох процентів річних, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 34785 (тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн. 87 коп.

В іншій частині позову відмовити.

У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 18.10.2017

Суддя Я.В. Маринченко