Ухвала суду № 69665497, 11.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

11.10.2017Справа № 910/21682/15За заявою ОСОБА_1

до Державного підприємства "Конярство України"

(ідентифікаційний код 37404165)

про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати

За заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

(ідентифікаційний код 37404165)

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники:

від заявника (в режимі відеоконверенції): ОСОБА_1;

від боржника: КанцуракО.В.;

від Міністерства юстиції України: Чернецький С.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.15.

10.06.16 від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку в межах справи № 910/21682/15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.15 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку в межах справи № 910/21682/15.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.16 залишено без змін ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.15.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.16 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.16 та ухвалу господарського суду міста Києва від 15.08.15, а матеріали заяви ОСОБА_1 в межах справи № 910/21682/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати в межах справи № 910/21682/15.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2017 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі №910/21682/15 скасовано; справу № 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №05-23/2666 від 12.09.2017, справу №910/21682/15 передано на новий розгляд судді Івченко А.М. в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне прийняти справу 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати до свого провадження та призначити її до розгляду у судовому засіданні.

Також, слід зазначити, що 08.09.2017 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференцій.

Згідно зі ст. 741 ГПК України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає. Участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами цієї статті може відбуватися під час вирішення господарських спорів у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій та перегляду справ Верховним Судом України.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення.

08.09.2017 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зобов'язання Державного підприємства "Конярство України" надіслати на адресу ОСОБА_1 копію відзиву або заперечення на його заяву.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 прийнято справу 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати до свого провадження; зобов'язано учасників провадження у справі надати суду до 04.10.2017 письмові обґрунтовані пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.08.2017; клопотання ОСОБА_1 про проведення судових засідань у режимі відеоконференцій задоволено; доручено Новомиколаївському районному суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференцій усіх судових засідань у справі 910/21682/15 при повторному новому розгляді Господарським судом міста Києва заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати; клопотання ОСОБА_1 про зобов'язання Державного підприємства "Конярство України" надіслати на адресу ОСОБА_1 копію відзиву або заперечення на його заяву задоволено; зобов'язано Державне підприємство "Конярство України" до 04.10.2017 надати суду відзив на заяву ОСОБА_1, копію відзиву направити на адресу заявника (АДРЕСА_1), докази чого надати суду; зобов'язано ОСОБА_1 до 04.10.2017 визначитись із вимогами до боржника, які підлягають розгляду судом, із зазначенням щодо кожної вимоги її розміру, періоду нарахування, обґрунтованого розрахунку, черговості, до якої вона, у випадку задоволення, має бути включена до реєстру вимог кредиторів боржника; надати правове обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди та її розміру із посиланням на судову практику, роз'яснення, Пленуми вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України з аналогічних питань; призначено розгляд справи 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у судовому засіданні в режимі відеоконференції на 11.10.17; доручено Новомиколаївському районному суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференції 11.10.2017 року о 11 год. 00 хв. у приміщенні Новомиколаївського районного суду Запорізької області за адресою: 70101, Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Лесі Українки, 11 в залі судових засідань.

02.10.2017 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про фіксування усіх судових засідань без виключення на носії відеозапису; направити ОСОБА_1 разом з рішенням Господарського суду міста Києва усі копії носіїв відеозапису на диску CD-R або DVD-R залежно від об'єму даних; письмові пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.08.2017 та заява про збільшення та уточнення позовних вимог.

В судове засідання 11.10.2017 з'явилися ОСОБА_1, представники ДП "Конярство України" та Міністерства юстиції України.

Судом прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення та уточнення позовних вимог від 02.10.2017.

Представник ДП "Конярство України" надав письмові пояснення.

ОСОБА_1 надав пояснення щодо заяви, підтримав вимоги викладені у заяві про збільшення та уточнення позовних вимог в повному обсязі.

Представник ДП "Конярство України" надав усні пояснення щодо заяви, заперечив щодо вимог ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України»; стягнення з ДП "Конярство України" середньої заробітної плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 по час прийняття судом рішення; стягнення з ДП "Конярство України" 15000,00 грн. моральної шкоди.

Судом розглянуто заяву ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог від 02.10.2017 та встановлено таке.

Подана заява обґрунтована тим, що на підставі Наказу філії "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України" № 163-к від 12.05.2016 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за п.4. ст.40 Кодексу законів про працю України за прогул та заявник вважає, що його звільнення є незаконним і грубим порушенням законодавства про працю.

З огляду на викладені обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в якій просив суд поновити його на посаді юрисконсульта і зобов'язати керівника філії "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України" Тарасенка О.Д. звільнити його за заявою від 05.05.2016, стягнути з ДП "Конярство України" вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 6 615 грн. 00 коп., вихідну допомогу у розмірі двох мінімальних заробітних плат в розмірі 2 900 грн. 00 коп., невиплачену заробітну плату в розмірі 1 740 грн. 00 коп., недонараховану компенсацію невикористаної щорічної відпустки за півтора дні, середню заробітну плату за час затримки розрахункових коштів на день фактичного розрахунку з 05.05.2016 по 13.06.2016, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.05.2016.

У поданій касаційній скарзі від 30.05.2017, ОСОБА_1 просить суд скасувати наказ №163-к від 12.05.2016 про звільнення ОСОБА_1 і поновити його на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України»; стягнути з ДП "Конярство України" середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 по час прийняття судом рішення; стягнути з ДП "Конярство України" не виплачену за 15 робочих днів заробітну плату в загальній сумі 1530 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" середню заробітну плату за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку з 05.05.2016 по 13.05.2016 в загальній сумі 714 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на проїзд з міста Запоріжжя до міста Києва та з міста Києва до міста Запоріжжя в загальній сумі 1422,25 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на листування.

21.08.2017 ОСОБА_1 подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, відповідно до яких, заявник просить суд скасувати наказ №163-к від 12.05.2016 про звільнення ОСОБА_1 і поновити його на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України»; стягнути з ДП "Конярство України" середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 по час прийняття судом рішення; стягнути з ДП "Конярство України" не виплачену за 15 робочих днів заробітну плату в загальній сумі 1530 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" середню заробітну плату за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку з 05.05.2016 по 13.05.2016 в загальній сумі 714 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на проїзд з міста Запоріжжя до міста Києва та з міста Києва до міста Запоріжжя в загальній сумі 1422,25 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на листування у розмірі 472,14 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" 15000,00 грн. моральної шкоди.

02.10.2017 ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, відповідно до яких, заявник просить суд скасувати наказ №163-к від 12.05.2016 про звільнення ОСОБА_1 і поновити його на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України»; стягнути з ДП "Конярство України" середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 по час прийняття судом рішення; стягнути з ДП "Конярство України" не виплачену за 15 робочих днів заробітну плату в загальній сумі 1 530,00 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на проїзд з міста Запоріжжя до міста Києва та з міста Києва до міста Запоріжжя в загальній сумі 1 422,25 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" витрати на листування у розмірі 472,14 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" 15 000,00 грн. моральної шкоди; задовольнити в повному обсязі усі позовні вимоги вказані у даній заяві та зобов'язати ДП "Конярство України" відшкодувати задоволені грошові вимоги негайно, після набрання рішення законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п.7 ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" № 301-к від 06.10.2015 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта філії «Запорізький кінний завод № 86» з посадовим окладом 2205 грн., а також ознайомлено ОСОБА_1 під особистий підпис з умовами праці, внутрішнім трудовим розпорядком та охороною праці на робочому місці, та, як зазначає заявник, на підставі усного договору між ОСОБА_1 та керівником філії визначено дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта).

Як вбачається з Наказу № 35 від 16.03.2016 ОСОБА_1 було встановлено обов'язковий графік присутності у філії по вівторкам та четвергам з 8-годинним робочим днем, а інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта).

Заявник у поданій заяві зазначає, що видача Наказу № 35 від 16.03.2016 порушує умови трудового договору та ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається з відзиву на подану заяву, наказами філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" № 101-К від 25.03.2016 та № 149-к від 04.05.2016 на адресу юрисконсульта ОСОБА_1 було оголошено догани, у зв'язку з не проведенням юридичної підготовки реорганізації тракторних бригад філії та за порушення трудової дисципліни, зокрема відсутність 04.05.2016 на робочому місці без попередження керівника. Письмові пояснення щодо наведених доган заявником надані не були.

Наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" Державного підприємства "Конярство України" № 154-к від 05.05.2016 у зв'язку з виробничою необхідністю відмінено дію наказу № 35 від 16.03.2016, встановлено юрисконсульту ОСОБА_1 графік роботи згідно штатного розпису та діючого трудового законодавства.

З вищезазначеним наказом заявник не погодився посилаючись на зміни умов праці та подав заяву про звільнення за вх. № 11 від 05.05.2016, в якій просив звільнити його за власним бажанням з 05.05.2016 згідно ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

У поданому відзиві зазначено, що заявником не було зазначено обґрунтованих підстав для звільнення щодо порушень трудового законодавства, керівником філії було надано право юрисконсульту звільнитися за ст. 38 Кодексу законів про працю України з обов'язковим попередженням за два тижні до звільнення, поставивши на заяві ОСОБА_1 відповідну резолюцію.

З 06.05.2016 ОСОБА_1 на робоче місце не з'являвся, що підтверджується доданими до відзиву боржника копіями Актів від 06.05.2016, 10.05.2016, 11.05.2016, а на прохання про надання письмових пояснень про причини його відсутності на роботі, заявник повідомив, що вважає датою свого звільнення 05.05.2016 згідно ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

В подальшому на адресу ОСОБА_1 було направлено попередження про звільнення у разі відсутності на робочому місці до 11.05.2016 та відповідно до Наказу №163-к від 12.05.2016 юрисконсульта ОСОБА_1 було звільнено за прогули без поважних причин згідно п.4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та додатково за період роботи з 06.10.2015 - 12.05.2016 нараховано компенсацію за невикористану відпустку в кількості вісімнадцять календарних днів.

Згідно п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи із матеріалів справи, у відносинах з роботодавцем інтереси працівників філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" представляє профспілковий комітет, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням трудових прав працівників на підприємстві, однак, юрисконсульт ОСОБА_1 не був членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації, отже, обов'язок керівника підприємства-боржника погоджувати звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з профспілковим комітетом підприємства, був відсутній.

За змістом ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник вказує на власний розсуд (самостійно). В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3. ст. 38 Кодексу законів про працю України) не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору без посилання на ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також встановлено гарантії захисту громадян від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, право на працю реалізується працівниками шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Слід відзначити, що наведена норма передбачає укладення трудового договору, як правило, у письмовій формі. Звичною після формулювання правила є зазначення на виняток з цього правила. У ч. 1 ст. 24 КЗпП законодавець обрав інший варіант: після викладу правила він перелічив випадки, коли воно є обов'язковим, у зв'язку з чим саме правило втратило ознаку обов'язковості.

Отже, трудові правовідносини між роботодавцем та працівником, зазвичай, оформляються шляхом укладення письмового трудового договору або шляхом видачі наказу (розпорядження) роботодавця про прийняття працівника на роботу, що прирівнюється до укладення трудового договору.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, поширюються положення колективного договору і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України зміст колективного договору становлять взаємні зобов'язання його сторін (власника або уповноваженого ним органу (особи)) та первинної профспілкової організації (представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів)) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Згідно зі ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Як зазначається у матеріалах справи, ОСОБА_1 при прийнятті на роботу був ознайомлений із встановленим у Філії, режимом роботи, а саме: щоденно з 8.00 до 17.00 з перервою з 12.00 до 13.00 та з двома вихідними днями - субота, неділя, та не заперечував проти такого графіку під час прийняття його на роботу та ознайомлення з наказом №301-к від 06.10.2015 року.

Однак, матеріали справи містять пояснення начальника відділу кадрів філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" Гутнікової О.І. про звільнення ОСОБА_1 із якого вбачається, що юрисконсульт ОСОБА_1 до березня 2016 року з'являвся у філії лише для отримання заробітної плати, хоча у табелі робочого часу підприємства присутність останнього відповідала правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відсутність юрисконсульта ОСОБА_1 впродовж 5-ти місяців на робочому місці з моменту прийняття на роботу з 06.10.2015 року до березня 2016 року за відсутності відповідних наслідків у вигляді дисциплінарних стягнень та/або звільнення із займаної посади беззаперечно свідчить про погодження дистанційного режиму роботи ОСОБА_1 із керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України".

Отже, з вищевикладеного вбачається, що дійсно, між керівником та ОСОБА_1 було, також, укладено усний договір про дистанційний режимом роботи (телефон, електронна пошта) за місцем проживання ОСОБА_1

Також, на це вказує і саме прийняття наказу керівником від 16.03.2016 року №35, яким було встановлено обов'язковий графік присутності ОСОБА_1 у філії по вівторкам та четвергам з 8-годинним робочим днем, а інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта).

На підставі вищевикладеного, судом встановлено порушення керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" при прийнятті наказів від 16.03.2016 року №35 та від 05.05.2016 року № 154-к положень ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше як за два місяці до початку роботи зі зміненими умовами праці, оскільки після винесення наказу №35 від 16.03.2016 року умови роботи істотно змінювались у зв'язку із переходом з дистанційного режиму роботи ОСОБА_1 з визначенням робочого місця за місцем постійного проживання останнього на обов'язкову присутність у філії (вівторок, четвер).

Винесення наказу від 05.05.2016 року № 154-к керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" щодо встановлення ОСОБА_1 графіку роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства без обов'язкового попередження працівника за два місяці, також істотно змінювало в бік погіршення умови праці юрисконсульта ОСОБА_1, що і стало підставою для ініціювання останнім припинення трудових правовідносин між сторонами спору, в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, без попередження адміністрації філії "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України" письмово за два тижні.

Отже, матеріалами справи підтверджується те, що не погоджуючись із наказом філії ДП "Конярство України" № 154-к від 05.05.2016 року та обґрунтовуючи істотною зміною умов праці без його повідомлення про таку зміну в порядку ч. 3 ст. 32 КЗпП України, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за вх. № 11 від 05.05.2016 року, в якій просив звільнити його за власним бажанням з 05.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у якій передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України. (правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 року у справі №6-120цс12).

На врахування наведеної правової позиції під час нового розгляду справи звертав увагу Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.12.2016 року у даній справі.

Отже, самостійна зміна правової підстави розірвання трудового договору з ч. 3 ст. 38 КЗпП України та ч. 1 ст. 38 КЗпП України керівником філії ДП "Конярство України" і як наслідок, незаконне звільнення керівником філії ДП "Конярство України", юрисконсульта ОСОБА_1, відповідно до наказу філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" №163-к від 12.05.2016 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП є такими, що порушують права ОСОБА_1

Також, слід зазначити, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що 10.05.2016 заявником було надіслано на електронну адресу філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" відповідь на попередження про звільнення, в якій зазначені норми законодавства на які посилається заявник та причини подання ним заяви про звільнення. Даний факт відповідач не заперечує.

Щодо обставин оголошення ОСОБА_1 наказами філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 101-к від 25.03.2016 року та № 149-к від 04.05.2016 року доган у зв'язку з не проведенням ним юридичної підготовки по реорганізації тракторних бригад філії та порушенням трудової дисципліни, а саме відсутності 04.05.2016 року на робочому місці без попередження керівника, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Слід зазначити, що зміна умов праці за наказом № 154-к від 05.05.2016 року стала б обов'язковою для юрисконсульта ОСОБА_1 зі спливом двомісячного терміну, тобто з 06.07.2016 року згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України, як зміна істотних умов праці, визначена вказаною нормою законодавства.

Окрім того, відсутні правові підстави для застосування керівником філії ДП "Конярство України" щодо ОСОБА_1 на підставі наказу № 149-к від 04.05.2016 року дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що полягало у його відсутності на робочому місці 04.05.2016 року (середа), зважаючи на встановлення наказом № 35 від 16.03.2016 року обов'язкового графіка присутності ОСОБА_1 у філії по вівторках та четвергах з визначенням йому в інші дні тижня (понеділок, середа, п'ятниця) дистанційного режиму роботи без вимоги щодо його присутності на робочому місці.

Отже, вимога заявника щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України» є обґрунтованою.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Відповідно до п. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. ст. 235, 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до Порядку обчислення заробітної плати затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимоги про стягнення з боржника не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, середньої заробітної плати за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку є похідними від основної вимоги - про поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тобто підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та вина власника. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Виходячи із матеріалів справи, філією ДП "Конярство України" не доплачено ОСОБА_1 заробітну плату за 13 робочих днів у квітні місяці (оскільки було заплачено за 8 робочих днів відповідно до розрахункового листа) та за останніх 2 робочих дні у травні місяці 2016 року, в сумі не доплачено за 15 робочих днів заробітної плати, це підтверджується наявними в справі розрахунковими листами і табелями робочого часу.

В судовому засіданні представник ДП "Конярство України" не заперечував щодо даного факту.

Відповідно до вимог ст.103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Згідно наданих розрахунків, за 15 робочих днів філією ДП "Конярство України" не доплачено заявнику 1530 грн.

Також, як зазначає заявник, філією постійно порушувались строки виплати заробітної плати.

З розрахункових листів які наявні в матеріалах справи випливає, що філією порушувались строки виплати заробітної плати, а саме п.3.3 розділу №3 та додаток №1 п.2.6 Колективного договору на 2015 - 2016 роки щодо виконання строків виплати заробітної плати два рази на місяць за першу та другу половину кожного місяця. Фактично філія виплачувала заробітну плату за 2015 рік та за 2016 рік один раз на місяць із запізненням у середньому на один місяць з порушенням ст. 115 КЗпП України, а саме, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Також, відповідно до додатку №1 Колективного договору, згідно п.3.1 керівник філії несе відповідальність за забезпечення нарахування та виплати заробітної плати відповідно до чинного законодавства України, колективного договору та цього положення.

За змістом ст. 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 3, 6, 8 ст. 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, які підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, які додаються до заяви, а також докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна та документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника визначає господарський суд незалежно від того чи визнавались ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок кредитора полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними та достатніми доказами, оскільки відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство, конкурсні кредитори одночасно зі заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують, а саме первинні документи, визначені законодавством про бухгалтерський облік, зокрема, договорами (угодами), накладними, рахунками, актами приймання-передачі, актами виконаних робіт тощо, виконавчі документи або рішення суду, яке набрало законної сили. Непідтвердження грошових вимог кредитором належними та достатніми доказами може бути підставою для відмови господарським судом у визнанні грошових вимог такого кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 34 та ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У силу ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За структурою стаття 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами та відноситься до структури заробітної плати.

Вказана позиція кореспондується з рішенням Верховного Суду України, який дійшов висновку, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь які фактичні обставини, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Перевіривши розрахунки надані заявником, які були розраховані відповідно до Порядку обчислення заробітної плати затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, та на підставі ст. 8 Закону України про Державний бюджет України на 2017 рік де встановлено з 1 січня 2017 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі 3200 грн., у погодинному розмірі 19.34 грн.

Отже оскільки в наказі № 301-к від 06.10.2015 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу зазначено «Оплату праці проводити згідно штатного розпису за посадовим окладом юрисконсульта 2205 грн.». Заробітна плата за останні повні два місяці складає, за березень місяць 2016 року 2205 грн. та за квітень місяць 2016 року 2205 грн., 22 робочих дні у березні місяці та 21 робочий день у квітні місяці. 2205 + 2205 = 4410 : 43 = 102 грн. (102 грн. середнього заробітку за кожен робочий день починаючи з 06.05.2016 року по 31.12.2016 року).

Загальна кількість вимушеного прогулу за 2016 рік складає 166 днів помножити на середню заробітну плату за 1 день яка складає згідно вказаних розрахунків 102 грн. = 16932 грн.

Законом України про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі 19,34 грн., отже, 19,34 помножити на 8 = 154,72 грн. за 1 робочий день середньої заробітної плати з 1 січня 2017 року.

Загальна кількість вимушеного прогулу за 2017 рік складає 193 дні помножити на середню заробітну плату за 1 день яка складає згідно вище вказаних розрахунків 154,72 грн. - 29860,96 грн.

Отже в підсумку сума вимушеного прогулу в 2016 році складає 16 932,00 грн. + суму вимушеного прогулу в 2017 році яка складає 29 860,96 грн. = 46 792,96 грн., дана сума є загальною сумою вимушеного прогулу по 11.10.2017 року включно.

Також, з урахуванням поданої заяви про збільшення та уточнення, заявником вказується на необхідність включення до суми кредиторських вимог грошових коштів:

- 1 422,25 грн. (витрати на проїзд у зв'язку із участю у судових засіданнях);

- 472,14 грн. (витрати на листування).

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Заявником доведено належними доказами заявлені суми та подано до матеріалів справи оригінали чеків, розрахунки та засвідчені копії проїзних документів.

Окрім цього, ОСОБА_1 заявлено 15 000, 00 грн. моральної шкоди у зв'язку із порушенням звичайного способу життя, підриву репутації, перешкоджанню працевлаштуванню.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно із ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. №4 визначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до пункту 6 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої порушенням законних прав позивача, суд виходить з того, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 237 1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Окрім того, в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд відзначає, що заявником не доведено належними та допустимими доказами існування підстав для покладення на ДП «Конярство України» обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме у розмірі 15 000,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні, заявникові, у зв'язку зі звільненням, було завдано моральної школи, оскільки, було порушено його нормальні життєві зв'язки та наслідки звільнення відобразилися на репутації заявника. Однак, з урахуванням ступеню та глибини моральних страждань позивача, характеру протиправних дій роботодавця, керуючись принципом розумності та доцільності, суд вважає, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню і в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 3 000,00 грн.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Слід зазначити, що стосовно вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 25.10.2016 р., судом встановлено, що згідно з п. 4.1 Положення про філію "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" філіє не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом ДП "Конярство України". ДП "Конярство України" несе відповідальність за зобов'язаннями Філії (п. 4.6 вказаного Положення).

У ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

вимоги кредиторів за договорами страхування;

витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату судового збору;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому;

вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно, пов'язані з набуттям ним права регресної вимоги щодо зернового складу, - у розмірі всієї виплаченої ним суми відшкодування вартості зерна;

2) у другу чергу задовольняються:

вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються:

вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються:

вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються:

вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 5 відсотків обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб;

вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 3 відсотків обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню та віднесені до конкурсних згідно з цим Законом;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу суд вважає за необхідне визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 53 217,35 грн. з яких: 50 217,35 грн. - перша черга задоволення вимог кредиторів; 3000,00 грн. - друга черга задоволення вимог кредиторів.

Керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення не виплаченої заробітної плати із урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог від 02.10.2017 задовольнити частково.

2. Скасувати наказ філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" №163-к від 12.05.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України».

4. Допустити негайне виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта філії «Запорізькій кінний завод №86» Державного підприємства «Конярство України».

5. Визнати ОСОБА_1 кредитором у справі № 910/21682/15 по відношенню до боржника з грошовими вимогами у розмірі 53 217,35 грн. з яких: 50 217,35 грн. - перша черга задоволення вимог кредиторів; 3000,00 грн. - друга черга задоволення вимог кредиторів. Судом визначено зазначену суму без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

6. Зобов'язати розпорядника майна внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів ДП "Конярство України".

7. В іншій частині заяви ОСОБА_1 відмовити.

8. Копію ухвали направити учасникам провадження у справі про банкрутство.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття.

Суддя А.М.Івченко