Рішення № 69665326, 10.10.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.2017 Справа № 905/1436/17

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сковородіної О.М., суддів Попова О.В., Тарапати С.С.,

при секретарі судового засідання Сапожніковій Ю.Б.,

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Дебют-Центр, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ в особі регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Лиман Донецької області

про: стягнення 31 201,26 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №929/03-17 від 13.06.2017

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю №5164 від 08.11.2016

Товариство з обмеженою відповідальністю Дебют-Центр, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ в особі регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Лиман Донецької області про стягнення 31 201,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань щодо оплати поставленого товару.

Представник позивача у судове засідання зявився, підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання зявився, просив суд відмовити у задоволенні позову.

18.07.2017р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив б/н від 17.07.2017р., в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, на підставі того, що між сторонами не існувало договірних відносин, а тому, і не встановлено строку оплати.

Дослідивши документи, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено.

Між сторонами було досягнуто домовленість щодо поставки товару.

Відтак, Товариством з обмеженою відповідальністю Дебют-Центр було поставлено товар, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 отримав товар на суму 22 140,00грн., що підтверджується видатковими накладними №93293, №93839, №93841 від 06.07.2016р.

Вказані видаткові накладні підписані та засвідчена печатками з боку обох сторін без зауважень.

З боку відповідача товар був отриманий ОСОБА_4 за довіреністю №294 від 06.07.2016р. на отримання від ТОВ «Дебют Центр» лопат совкових, держаків до лопат, лопат копальних.

Внаслідок цього обовязок передачі постачальником товару вважається виконаним. Крім того факт поставки також підтверджується податковими накладними, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідачем не було здійснено оплату за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 22 140,00грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензії №495/03-17 від 03.04.2017р. та №675/03-17 від 10.05.2017р., в яких просить у семиденний строк погасити заборгованість у розмірі 22 140,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення у цінний лист та фіскальними чеками (а.с. 48-49).

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України під поняттям „угода розуміється та визнається певна дія особи, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договори можуть укладатися в усній або письмовій формі (простій чи нотаріальній), якщо для відповідного договору законом не встановлено певної форми.

Виникнення і припинення цивільних прав між сторонами являється їх волевиявлення однієї сторони поставити іншій стороні продукцію за умови її оплатити.

Домовленість сторін спрямована на виконання цих зобовязань і , тому вони порушують правові наслідки.

За цією угодою позивач взяв на себе зобовязання поставника, а саме: поставляти відповідачу товар, а останній прийняти та оплатити товар.

Відповідачем від позивача отриманий товар на суму 22 140,00грн., що підтверджується видатковими накладними №93293, №93839, №93841 від 06.07.2016р.

У вищевказаних накладних зазначені сума, яка підлягає оплаті та банківські реквізити позивача.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні, накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Вони повинні мати такі обовязкові реквізити як: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи приписи Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні документом, який підтверджує поставку продукції є видаткова накладна, оформлена з додержанням вимог чинного законодавства.

Також, по факту проведення цієї господарської операції складено податкові накладні (а.с. 76 78).

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надані позивачем видаткові накладні та податкові накладні є належними доказами здійснення передачі відповідачу товару та прийняття цього товару останнім. Докази незгоди покупця з належністю виконання постачальником своїх зобовязань щодо передачі товару суду не надавалися.

Крім того, відповідач не заперечує факту отримання від позивача товару.

Заперечення відповідача щодо відсутності зобов'язань зі сплати товару, з огляду на те, що між сторонами не був укладений договір з досягненням згоди всіх істотних умов, зокрема, строків оплати товару, не приймаються судом, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 є уповноваженою особою від імені Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ в особі регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця довіреністю №5051 від 24.12.2015р., яка діє до 26.10.2016р., зокрема, на видачу довіреності ОСОБА_4 (працівнику регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця).

Тому, вчинення конклюдентних дій з видачі довіреності на отримання, прийняття товару, його використання, та на повернення позивачу, свідчить про встановлення між сторонами правовідносин з купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до загальних умов виконання зобовязання викладених в статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобовязань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, становить 22 140,00грн.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 22 140,00грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 740,63 грн.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. встановив, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Закон України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, яка стягується за цим Законом, має бути узгоджений сторонами договору.

В даному випадку між сторонами не було укладено договору, а правовідносини існували на підстави домовленості, також, у видаткових накладних не зазначено про нарахування пені у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань щодо оплати поставленого товару.

Тобто, відсутність домовленості сторін про розмір пені, виключає в даному випадку застосування положень цього Закону.

Тому, суд вважає, що позивачем безпідставно розрахована пеня на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 5 740,63 грн., та як слід, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач застосовує індекс інфляції до заборгованості та просить стягнути додатково 2 721,63 грн., а також 3% річних в сумі 599,00 грн. за період з 06.07.2016р. по 31.05.2017р.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п.3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У звязку з вищевикладеним, перерахунок інфляційних втрат виконується судом за період з 01.08.2016р. по 31.05.2017р. (включно).

За розрахунками суду інфляційні втрати за період з 01.08.2016р. по 31.05.2017р. (включно) становлять 3 070,04 грн., але позивачем заявлена сума в меншому розмірі - 2 721,63 грн., що не суперечить нормам чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Суд, перевірив розрахунок заборгованості із застосуванням 3% річних, нарахованих за період з 06.07.2016р. по 31.05.2017р. та встановив 3% річних в розмірі 599,62 грн.

Але, позивачем заявлена сума 3% річних в розмірі 599,00 грн., що не суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір розподіляється пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Дебют-Центр, смт. Гостомель, м. Ірпінь, Київська область до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ в особі регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, м.Лиман Донецької області про стягнення 31 201,26 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Донецька залізниця" (84400, Донецька область, м. Красний Лиман, вул. Привокзальна, 22, код ЄДРПОУ 40150216) Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на корить Товариства з обмеженою відповідальністю Дебют-Центр (08290, Київська область, місто Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Центральна будинок 1-О, код ЄДРПОУ 39421842) заборгованість в розмірі 22 140,00 грн., індекс інфляції в розмірі 2 721,63 грн., 3% річних в сумі 599,00 грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 1 305,62 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення підписаний 17.10.2017р.

Рішення набирає законної сили 30.10.2017р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Суддя О.В. Попов

Суддя С.С. Тарапата