Окрема думка судді № 69665094, 20.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вищого господарського суду України Владимиренко С.В.

на постанову Вищого господарського суду України від 10.10.2017р. у справі господарського суду Запорізької області №908/844/17

20 жовтня 2017 року Справа № 908/844/17

10.10.2017р. Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Плюшко І.А. - головуючий (доповідач), Владимиренко С.В., Малетич М.М. прийнято постанову, якою касаційну скаргу ING BANK N.V. (ІНГ Банк Н.В.) Амстердам, Нідерланди залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. у справі №908/844/17 - без змін.

Будучи не згодною з рішенням більшості складу колегії суддів, керуючись ч.3 ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю свою окрему думку з приводу висновків, здійснених у вказаній постанові Вищого господарського суду України, суть якої полягає у наступному.

Предметом спору у справі господарського суду Запорізької області №908/844/17 є вимоги ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення в порядку регресу грошових коштів у розмірі 28421331, 78 доларів США (еквівалент становить 763842362,30 грн.) на підставі гарантії від 30.01.2017р., за якою ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди гарантував перед ПАТ "ІНГ Банк Україна" виконання ПАТ "Запоріжтрансформатор" умов договору про надання фінансових послуг №08/037 від 24.09.2008р.

Предметом касаційного оскарження, за результатами якого прийнято постанову суду касаційної інстанції від 10.10.2017р. у справі №908/844/17, були постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. та залишена нею без змін ухвала господарського суду Запорізької області від 06.06.2017р., якою провадження у цій справі зупинено до вирішення по суті господарським судом міста Києва та набрання законної сили рішення у справі №910/8073/17.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди та залишаючи оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін, суд касаційної інстанції у постанові дійшов наступних висновків:

1. результати розгляду справи №910/8073/17 можуть істотно вплинути на встановлення істотних обставин та їх правову оцінку в межах даної справи №908/844/17, оскільки можуть бути встановленні обставини щодо відтермінування дати закінчення дії лінії за договором про надання фінансових послуг № 08/037 від 24 вересня 2008 року;

2. обмеження щодо зупинення провадження у справі стосується лише спорів про визнання договорів недійсними;

3. представник позивача на вимогу суду касаційної інстанції не надав для огляду документів, які б свідчили про час настання обов'язку відповідача з оплати грошових коштів за кредитом;

4. встановити обставини надання принципалу грошових коштів у користування бенефіціаром та наявність або відсутність заборгованості боржника (принципала) можливо лише у справі №910/8073/17, що лише за результатом такого встановлення у згаданій справі надасть судам можливість у даній справі №908/844/17 розглядати позовні вимоги по суті;

5. позовні вимоги обґрунтовані лише перепискою - листом-пропозицією про надання гарантії, листом-гарантією, а також копією платіжного документа без посилання у ньому на спірний договір про надання коштів, що свідчить про неможливість розгляду даної справи без вирішення спору по суті у справі №910/8073/17;

6. з огляду на відсутність у матеріалах судової справи №908/844/17 документів, які б свідчили про виникнення у відповідача заборгованості за кредитними зобов'язаннями, виконання яких гарантовано позивачем, результати розгляду справи є важливими для позивача, який є зацікавленим в обґрунтуванні наявності у нього вимог до відповідача.

Вважаю, що такі висновки касаційного господарського суду є необґрунтованими, а постанова суду не містять достатніх мотивів та підстав за яких переконливі доводи заявника касаційної скарги не були прийняті до уваги судом касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових актів.

Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що зупинення провадження у справі - це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до ч. 1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як роз'яснено у пп. 3.16 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Проте, ані ухвала місцевого суду, ані постанова суду апеляційної інстанції не містять належних та достатніх мотивів в обґрунтування висновку про неможливість самостійного встановлення господарським судом кола обставин, які входять до предмету доказування у даній справі №908/844/17, спірні правовідносини у якій виникли внаслідок виконання позивачем умов банківської гарантії від 30.01.2017р. за якою останній гарантував перед ПАТ "ІНГ Банк Україна" виконання ПАТ "Запоріжтрансформатор" умов договору про надання фінансових послуг №08/037 від 24.09.2008р.

Зі змісту оскаржуваних ухвали та постанови судів попередніх інстанцій не вбачається яким чином розгляд вимог про внесення змін у договір про надання фінансових послуг №08/037 від 24.09.2008р. під час розгляду справи №910/8073/17, унеможливлює розгляд по суті позовних вимог у справі №908/844/17 про стягнення в порядку регресу грошових коштів, що вже сплачені позивачем за гарантією. При цьому, твердження судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився і касаційний господарський суд, про неможливість встановлення у справі №908/844/17 наявності (або відсутності) обставин, на які посилається ПАТ "Запоріжтрансформатор" і визначає як підстави для внесення змін до договору про надання фінансових послуг № 08/037 від 24.09.2008р. та встановлення його права користуватись кредитними коштами до нової дати закінчення дії кредитної лінії (що є предметом спору у справі №910/8073/17) зазначеного вище не спростовують, оскільки, як вірно зазначав ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди у своїй касаційній скарзі, вказані обставини не можуть вплинути на правовідносини сторін, що вже виникли між сторонами на підставі виконаної позивачем банківської гарантії, зобов'язання за якою є самостійним. Внесення змін до договору про надання фінансових послуг № 08/037 від 24.09.2008р. в межах судової справи №910/8073/17 не впливає на процесуальні можливості суду всебічно, повно та об'єктивно встановити обставини умов наданої ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди гарантії, строків її дії, чинності і тд., а також правомірності її виконання позивачем та, як результат, законності та обґрунтованості його регресних вимог до ТОВ "Запоріжтрансформатор" за наслідками такого виконання.

Таким чином, вважаю, що висновки судів попередніх інстанцій, здійснені в оскаржуваних судових актах зі справи №908/844/17 не свідчать про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України. Відтак, зупинення провадження у справі №908/844/17 не ґрунтується на вимогах закону та повинно було бути скасоване Вищим господарським судом України. Натомість, останній у постанові від 10.10.2017р. зазначеного не здійснив та в порушення вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вийшов за межі перегляду справи в касаційній інстанції з огляду на наступне.

Зі змісту наявної у матеріалах справи гарантії вбачається, що до цієї Гарантії застосовуються Уніфіковані правила Міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою, видання №758 (надалі - Уніфіковані правила), відповідно до п. "а" ст.1 яких вони застосовуються до будь-якої гарантії на вимогу або контр-гарантії, в якій прямо вказується, що вона їм підпорядкована. Вони є обов'язковими для всіх сторін по гарантії на вимогу або контр-гарантії, за винятком тих випадків і в тій мірі, в якій вони змінені або виключені гарантією на вимогу або контр-гарантом.

У п. "а" ст.5 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою не залежить від основної угоди і заяви, а гарант жодним чином не пов'язаний і не обмежений такими угодами. Посилання в гарантії на основну угоду для цілей її ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов'язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимог або заперечень, що випливають з будь-яких відносин крім відносин між гарантом і бенефіціаром. Зазначене цілком узгоджується і з приписами ст. 562 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Гарант несе відповідальність перед бенефіціаром тільки відповідно, по-перше, з умовами самої гарантії і, по-друге, з цими правилами в тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, в межах суми гарантії (ст.12 Уніфікованих правил).

Тобто, обставини "відтермінування дати закінчення дії лінії за договором про надання фінансових послуг № 08/037 від 24 вересня 2008 року" у випадку задоволення позову у судовій справі №910/8073/17 не можуть вплинути на зобов'язання позивача за гарантією, яке вже виникло та виконане останнім, а також на встановлення факту правомірності чи неправомірності його регресних вимог як гаранта до принципала (божника за договором про надання фінансових послуг). Питання визначення "моменту виникнення права у позивача на регрес" повинно встановлюватись саме в межах даної судової справи під час її розгляду по суті. "Обґрунтування наявності вимог у позивача" встановлюється не у справі №910/8037/17, а повинно бути досліджене та оцінене судами у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України у справі №908/844/17. Господарські суди, розглядаючи справу №908/844/17 по суті, не позбавлені права встановлювати обставини щодо "надання принципалу грошових коштів у користування бенефіціаром та наявність або відсутність заборгованості боржника (принципала) перед бенефіціаром". "Відсутність у матеріалах судової справи №908/844/17 документів, які б свідчили про виникнення у відповідача заборгованості за кредитними зобов'язаннями" не свідчить про відсутність права гаранта на стягнення грошових коштів в порядку регресу з принципала, сплачених за гарантією на умовах у ній визначених.

При цьому, повторно слід наголосити, що предметом оскарження у даній справі №908/844/17 є ухвала господарського суду Запорізької області від 06.06.2017р. про зупинення провадження у справі, із законністю якої погодився Донецькій апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові від 10.07.2017р. Тобто, розгляд Вищим господарським судом касаційної скарги ING BANK N.V. (ІНГ Банк Н.В.) Амстердам, Нідерладни на вказані судові акти повинен був обмежуватись з'ясуванням питання правильності застосування судами попередніх інстанцій вимог ст.79 Господарського процесуального кодексу України, а не встановленням обставин наявності чи відсутності доказів у справі, які можуть бути подані сторонами у будь-який час до винесення рішення під час розгляду справи по суті спору та які не підлягають переоцінці судом касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.1117 Господарського процесуального кодексу України.

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. № 15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

З огляду викладене переконана, що необґрунтоване зупинення провадження у даній справі призводить до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

На мій погляд, Вищий господарський суд України повинен був задовольнити вимоги касаційної скарги ING BANK N.V. (ІНГ БАНК Н.В), Амстердам, Нідерланди, скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.06.2017р. у справі №908/844/17, а справу №908/844/17 направити на розгляд до господарського суду першої інстанції.

Окрім викладеного вище, вважаю за доцільне пояснити, що повний текст цієї окремої думки мною виготовлено та підписано 20 жовтня 2017 року, оскільки повний текст постанови мені був наданий для підпису 19 жовтня 2017 року у другій половині дня. До ознайомлення з повним текстом постанови у цій справі я не мала об'єктивної можливості своєчасно викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до матеріалів справи відповідно до ч.3 ст.47 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Владимиренко