Ухвала суду № 69664049, 12.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/9802/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Підпалий В.В. 757/10402/16-ц Доповідач-Чобіток А.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року позивач пред»явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що 11.11.2014 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 001673, відповідно до якого позивач мав би отримати автомобіль «ТОЙОТА-РАВ-4». Однак вважає умови договору є несправедливими, оскільки договір фінансового лізингу № 001673 від 11.11.2014 р. не відповідає вимогам чинного законодавства України, грубо порушує права позивача як споживача послуг.

Посилаючись на вказані обставини,просив визнати його недійсним , повернути сплачені кошти в розмірі 37 500,00 грн. та стягнути моральну шкоду в розмірі 60 000 грн..

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року позов задоволено частково.Вирішено визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001673,укладений сторонами 11.11.2014 року та стягнути з ТОВ«Лізингова компанія «Еталон» на користь позивача грошові кошти у розмірі 37 500 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову.Зазначає,що суд з порушенням норм матеріального та процесуального права прийшов до висновку про наявність підстав визнавати вказаний договір недійсним,пославшись на правову позицію ВСУ в постанові по справі № 6-2766 цс 15 від 16.12.2015 року,хоча за обставинами даної справи мав право відступити від вказаної правової позиції, оскільки спірні правовідносини регулюються як нормами ЦК так і нормами спеціального ЗУ «Про фінансовий лізинг»,які підлягають застосуванню у системному зв»язку.

Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.

Вставлено, що 11.11.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 001673 з додатками, відповідно до умов якого ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» - лізингодавець зобов»язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля «ТОЙОТА-РАВ-4»та передати цей автомобіль у користування позивача лізингоодержувача,який у свою чергу зобов»язався прийняти предмет лізингу та сплачувати періодичні лізингові платежі та інші платежі за користування автомобілем,визначені в графіку,який є у додатках №1 та №2 до цього договору у розмірі 15 625 грн.00 коп. щомісяця. Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати автомобіль у власність за умови повної сплати вартості автомобіля та інших витрат.

Підпунктами 8.2.1.,8.2.2.,8.2.3 договору визначено склад першого,другого та періодичних лізингових платежів до якого входить:комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи,пов»язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі-«Комісія за організацію),яка розраховується як:комісія за організацію,яка визначена у додатку №1 до даного договору і становить 10% від вартості предмету лізингу;авансу ціни предмета лізингу,який розраховується:авансовий платіж,який визначений у додатку №1 до даного договору і становить 50% вартості предмету лізингу;комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж,що покриває витрати лізингодавця,пов»язані з організацією передачі предмету лізингу на користь лізингоодержувача розмір якої визначений у додатку №1 до договору і становить 3% від вартості предмета лізингу; другий лізинговий платіж складається з періодичних платежів,кількість яких відповідає кількості періодів лізингу,зазначених у додатку №2 до цього договору. Періодичний лізинговий платіж складається з відшкодування частини вартості предмету лізингу,сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу,сплати комісії за супроводження договору.

Згідно з п.11.2 договору лізингоодержувач під час дії цього договору,при обов»язковій сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами за умовами даного договору,сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків(що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його залишковій вартості за окремо укладеним договором купівлі-продажу.

На виконання умов договору позивачем 11.11.2014 року було сплачено відповідачу 37 500 грн. комісії за організацію.

Задовольняючи позовні вимоги,суд першої інстанції виходив з аналізу норм чинного законодавства і прийшов до висновку,що договір лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу,що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі;договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону,який регулює правовідносини,які виникли між сторонами та обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі на те,що у суду були всі підстави відступити від правовій позиції Верховного суду України у справі №6-2766цс15,як це передбачено ч.1 ст.360-7 ЦПК України не заслуговують на увагу,оскільки не відповідають вимогам законів,що регулюють правовідносини,які виникли між сторонами на підставі яких ґрунтується вказана позиція ВСУ України.

Так Верховний суд України у своєму висновку послався на статтю 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»,який також регулює правовідносини сторін,які випливають з договору лізингу, що містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов )недійсною. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону умови договору є несправедливим,якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків та шкода споживачу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей,встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов»язаних з лізингом,застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки,якщо інше не встановлено законом. За своєю природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі;договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Колегія суддів звертає увагу,що не визначення в оспорюваному договорі індивідуальних ознак предмета лізингу,а також умови пункту договору 3.5 про те,що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов»язання щодо якості,комплектності,справності предмета лізингу,його заміни,введення в експлуатацію,усунення несправностей протягом гарантійного строку,своєчасного та повного задоволення гарантійних послуг,монтажу тощо,а за вище наведеними зобов»язаннями відповідає лише продавець, суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізінгодавця.Крім того в договорі лізингу відсутні відомості про продавця товару,його найменування та місцезнаходження,куди має звертатися споживач у випадку порушення якості,комплектності та інших умов з продажу товару. Також в п.8.13,12.1,12.2,12.3,12.8,12.11,12.12.,12.13 договору встановлено жорстоку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь -яке порушення зобов»язання,а й за розірвання договору за його ініціативою,що є обмеженням принципів свободи договору,справедливості,розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином колегія суддів вважає такими,що не ґрунтуються на законі посилання відповідача щодо відсутності підстав визнавати спірний договір недійсним з огляду на вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів»,а також відповідність спірного договору вимогам закону щодо його письмової форми.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає,що суд підставно прийшов до висновку про визнання спірного договору недійсним відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, враховуючи при цьому, що в супереч ст.799 ЦК України цей договір не був нотаріально посвідченим.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -