Рішення № 69661509, 17.10.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/15584/17

н/п 2/640/3502/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Харківська міська рада про розірвання договору підряду та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати договір генерального підряду від 06.09.2016 року № 06/09/16, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, припинити право власності ОСОБА_1, на квартири АДРЕСА_1, та визнати право власності за позивачем на нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 68,8 кв. м та нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 загальною площею 113,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договорів купівлі-продажу від 23.05.2016р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. за реєстровими № 845 та № 842, їй належить АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2. Право власності на вищевказані Квартири зареєстроване 23.05.2016р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На початку серпня 2016 року, позивач розпочала реконструкцію належних їй квартир під нежитлові приміщення, після чого позивачем було прийнято рішення залучити підрядника ОСОБА_2 (відповідача). Так, 06.09.2016 року, між позивачем та відповідачем було укладено договір генерального підряду № 06/09/16, відповідно до якого відповідач зобов`язався виконати комплекс будівельних та опоряджувальних робіт щодо реконструкції квартир під нежитлові приміщення та здійснити введення їх в експлуатацію. Договір був укладений на строк до 06.02.2017р. На час звернення до суду відповідач будівельні та опоряджувальні роботи виконав, але введення зазначених квартир, що фактично являють собою нежитлові приміщення, в експлуатацію не здійснив та не здав позивачу виконані роботи. Відповідач не відповідає на телефонні дзвінки, акт прийому-передачі робіт між позивачем та відповідачем не підписувався. В результаті проведених будівельних робіт утворилось дві окремих групи нежитлових приміщень, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 68,8 кв. м та нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 загальною площею 113,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з влаштованими окремими входами. При проведенні реконструкції було враховано інтереси сусідніх квартир, у зв'язку з чим переобладнання вказаного майна жодним чином не порушує права третіх осіб. Відповідно до умов договору підряду, позивач повинен оплатити роботу відповідача в сумі 22 000 грн. після підписання акту прийому-передачі, тобто після повного виконання зобов'язань відповідачем. Але, відповідач не виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а тому договір генерального підряду підлягає розірванню. У зв'язку з порушенням відповідачем своїх обов'язків за договором генерального підряду позивач не має можливості ввести нежитлові приміщення в експлуатацію та зареєструвати в належному порядку за собою право власності на них.

Позивач та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, від представника позивача ОСОБА_3 надійшла до суду заява, в якій він просить розглянути справу без своєї участі та участі позивача, та просив прийняти законне та обгрунтоване судове рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, надав до суду відзив, в якому зазначив, що він на даний час не має можливості виконати свої зобов'язання за договором генерального підряду від 06.09.2016 року №06/09/16, у зв'язку з чим не заперечує проти задоволення позову, та просить розглядати справу без своєї участі.

Представник третьої особи ХМР в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, надав до суду письмові пояснення, в яких просить розглянути справу за відсутності представника ХМР, та просить ухвалити законне та обгрунтоване рішення, яке б не порушувало права та інтереси третіх осіб.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі договорів купівлі-продажу від 23.05.2016р., посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. за реєстровими № 845 та № 842, позивачу належить АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_2. Право власності на вищевказані квартири зареєстроване 23.05.2016р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.05.2016р.

На початку серпня 2016 року, позивач розпочала реконструкцію, належних їй квартир під нежитлові приміщення, після чого позивачем було прийнято рішення залучити підрядника ОСОБА_2

06.09.2016 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір генерального підряду № 06/09/16, відповідно до якого відповідач зобов`язався виконати комплекс будівельних та опоряджувальних робіт щодо реконструкції квартир позивача під нежитлові приміщення та здійснити введення їх в експлуатацію. Договір був укладений на строк до 06.02.2017р.

Позивачем визнається, що відповідач будівельні та опоряджувальні роботи виконав, але введення зазначених квартир, що фактично являють собою нежитлові приміщення, в експлуатацію не здійснив та не здав позивачу виконані роботи.

В результаті проведених будівельних робіт утворилось дві окремих групи нежитлових приміщень, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 68,8 кв. м та нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 загальною площею 113,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з влаштованими окремими входами.

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх обов'язків за договором генерального підряду позивач не має можливості ввести нежитлові приміщення в експлуатацію та зареєструвати в належному порядку за собою право власності на них.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може бути укладений на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Приписами статті 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Відповідно до ст. 876 Цивільного кодексу України, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ч.2 ст. 852 ЦК України, за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Таким чином, відповідач не виконав свої зобов`язання в повному обсязі, а тому договір генерального підряду №06/09/16 укладений між позивачем та відповідачем підлягає розірванню, що визнається відповідачем в повному обсязі, а тому позовна вимога підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що на замовлення позивача, 06.09.2017р. ТОВ «Харківська служба - бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічні паспорти на вищезазначені нежитлові приміщення, відповідно до яких вбачається, що після реконструкції утворилось дві окремих групи нежитлових приміщень, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 2-1, 2-2, 2-3 загальною площею 68,8 кв. м та нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5 загальною площею 113,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, представником позивача надано до суду технічні висновки про стан будівельних конструкцій нежитлових приміщень, реконструйованих з квартир № 1,2 по вул. Сумській, 82 в м. Харкові з влаштуванням окремих входів, відповідно до яких реконструкція квартир під нежитлові приміщення з влаштуванням окремих входів не призвела до зниження несучої властивості будівельних конструкцій приміщень на будівлі в цілому, а подальша експлуатація приміщень можлива, як нежитлових, без здійснення додаткових заходів.

Так, відповідно до ч. 1. ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України становлять три складові, право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 331 Цивільного Кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва - створення майна. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У зв'язку із цим, норми ч. 3 ст. 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості лише тоді, коли було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

У контексті положень ч.3 ст.376 ЦК України, Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" у п.16 роз'яснено, що позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Аналіз норм ч.3 ст.376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід враховувати положення ч.1 ст.376 ЦК України, а саме: наявність у особи що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Саме до таких правових висновків щодо застосування ст.331, 376 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постанові від 28 січня 2015 року (справа № 6-225цс14).

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146.

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання цього права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 16 ЦК України- кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, одним із способів якого є визнання права.

Таким чином, суд дослідивши матеріали справи, вважає що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд стягує з відповідачів на користь позивача документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 16, 182, 319,328,331,375, 376, 392 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Розірвати договір генерального підряду від 06.09.2016 року № 06/09/16, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2;

Припинити право власності ОСОБА_1, на квартиру АДРЕСА_1, та квартиру АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 2-1, 2-2, 2-3, загальною площею 68,8 кв. м, та нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. «А-6» № 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, загальною площею 113,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий -