Ухвала суду № 69649854, 17.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

17 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Лященко Н.П.,Гуменюк В.І.,Охрімчук Л.І., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 2 лютого 2016 року вищезазначений позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11181165000 від 10 липня 2007 року в розмірі 1 326 602 грн. 66 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, площею 50,90 кв.м., що складається з двох кімнат, шляхом передачі її у власність Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та визнання за ним права власні на предмет іпотеки. Відстрочено виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та набрання чинності законом, який врегулює питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» порушує питання про скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статті 16, 328, 335, 376, 392 ЦК України, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року, 14 вересня, 21 вересня, 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року, 15 березня, 5 липня 2017 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, про перегляд якої подано заяву, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку здійснюється лише шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335, 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Разом з тим у справах, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року, 15 березня 2017 року, в яких надані заявником як приклади неоднакового застосування норм матеріального права, суди виходили з того, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року.

Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Однак, Верховний Суд України вже неодноразово вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених заявником норм права у подібних правовідносинах та висловлював свою правову позицію, зокрема в постановах від 14 вересня, 21 вересня, 26 жовтня (на які в своїй заяві посилається заявник), 2 листопада 2016 року, 22 березня 2017 року та інших, міститься висновок про те, що положеннями частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Цьому правовому висновку відповідають судові рішення, про перегляд яких подано заяву.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження у вищезазначеній справі.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 липня 2017 року, надана заявником для порівняння не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та передав справу на новий розгляд в цій частині з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

За викладених обставин вважати заяву ПАТ «Дельта Банк» обґрунтованою немає підстав.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки до провадження Верховного Суду України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає

Судді: Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук