Рішення № 69642536, 18.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22-ц/796/10268/17 Головуючий у 1-ій інстанції - Парамонов М.Л.

Унікальний №753/17226/14-ц Доповідач - Панченко М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Музичко С.Г.

при секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року позивач Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед позивачем за кредитним договором №08-07-И/15 від 14.06.2007 року у розмірі 150 313,47 доларів США та 726 373 грн. 54 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права власності на указану квартиру з урахуванням ціни, визначеної на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Крім того, позивач просив виселити відповідачів, які є спадкоємцями боржника, зі спірної квартири.

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що 14.06.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №08-07-И/15, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 118 440 доларів США зі строком користування до 13.06.2027 року та зі сплатою 10,8% річних. Згідно п.2.3 Кредитного договору, цільовим призначенням кредитних коштів є придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 14.06.2007 року укладений договір поруки №08-07-П/15. Крім того, між Банком та позичальником того ж дня було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Відутою О.В., згідно якого ОСОБА_6 передав ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в іпотеку зазначену вище квартиру.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором Банк звернувся до суду, а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2009 року у справі №2-2107/2009 з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») стягнуто солідарно суму заборгованості у загальному розмірі 1 467 233,60 грн.

Постановою ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 19.10.2010 року відкрито виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_6, яке 16.03.2011 року закінчене у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 боржника.

До нотаріальної контори Банком була направлена претензія про задоволення вимог кредитора, у відповідь на яку Сьомою київською державною нотаріальною конторою повідомлено, що заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 подані дітьми спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Позивач зазначав, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором №08-07-И/15 від 14.06.2007 року та невиконанням рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2009 року станом на момент звернення до суду з даним позовом, у спадкоємців ОСОБА_6 перед Банком наявна заборгованість у загальному розмірі 150313,47 доларів США та 726373,54 грн, в рахунок якої ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить звернути стягнення на іпотечне майно, а також виселити відповідачів зі спірної квартири.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Скаржник зазначає, що сума заборгованості, в рахунок погашення якої Банк просить звернути стягнення на нерухоме майно, є обґрунтованою та доведеною, а судом, окрім того, невірно застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, ухваливши при цьому нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду у повній мірі не відповідає.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 14.06.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №08-07-И/15, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі 118 440 доларів США строком користування до 13.06.2027 року та зі сплатою 10,8% річних. Згідно п.2.3 Кредитного договору, цільовим призначенням кредитних коштів є придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 14.06.2007 року укладений договір поруки №08-07-П/15. Крім того, між Банком та позичальником того ж дня було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Відутою О.В., згідно якого ОСОБА_6 передав ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в іпотеку зазначену вище квартиру.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором Банк звернувся до суду, а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2009 року у справі №2-2107/2009 з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») стягнуто солідарно суму заборгованості у загальному розмірі 1 467 233,60 грн.

Встановлено також, що указане рішення суду боржниками в добровільному або примусовому порядках не виконано.

Постановою ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві від 19.10.2010 року відкрито виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_6, яке 16.03.2011 року було закінчене у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 боржника, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, наявного в матеріалах справи /т. 1, а.с. 69/.

З матеріалів спадкової справи №72/2011 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 /т.1, а.с.66-109/ слідує, що спадкодавець ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17.11.1995 року по день смерті спадкодавця. Від шлюбу мають двох дітей - доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

27.01.2011 року ОСОБА_3, як законний представник дітей, подала до 7-ої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини дітьми після смерті батька, а також заяву від свого імені про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка на користь дітей, та заяву про відмову від отримання свідоцтва про право власності на частку у майні згідно ст.60-61, 63 СК України.

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 віднесено двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

З довідки форми №3 від 16.02.2015 року вбачається, що в спірній квартирі з 2009 року зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 /т.1, а.с.137-138/.

Згідно ст.33, 39 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень ст.1231 ЦК України - до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; до спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця; майнова шкода (збитки) відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

За змістом ч.5 ст.1268 ЦК України - незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно положень ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Позивачем 24.07.2014 року надіслано на адресу відповідачів Вимогу про усунення порушень шляхом сплати заборгованості та добровільного звільнення квартири №204 (предмету іпотеки) на протязі одного місяця з дня отримання Вимоги Банку та зняття з реєстраційного обліку зареєстрованих в квартирі осіб /т. 1, а.с.25-27/.

Відмовляючи в задоволенні позову АТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції виходив з недоведеності розміру заборгованості, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а також з положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Проте, повністю з таким висновком колегія суддів погодитися не може, з наступних підстав.

Так, згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція, яка в силу положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися усіма судами загальної юрисдикції, висловлена Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 року при розгляді справи №6-492цс15.

Таким чином, відмова у задоволенні позовних вимог на підставі положень Закону №1304-VII не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невідповідність заявленої суми заборгованості із сумою, яка була стягнута рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2009 року у справі №2-2107/2009, також не є підставою для відмови у позові, оскільки з дати ухвалення указаного рішення суду боржниками не було вжито жодних дій з виконання рішення суду та, відповідно, погашення заборгованості, а отже, Банк не був позбавлений права нараховувати заборгованість, зокрема, штрафні санкції, за інший період.

Так, з наданої Позивачем довідки-розрахунку загальної суми заборгованості станом на дату смерті позичальника вбачається, що розмір заборгованості за кредитним договором №08-07-И/15 від 14.06.2007 року становить: 150313,47 доларів США та 726373,54 грн., з яких: сума строкової заборгованості по кредиту - 111586,24 доларів США, сума простроченої заборгованості по кредиту - 5801,43 доларів США, сума строкової заборгованості по процентам - 1056,48 доларів США, сума простроченої заборгованості за процентами - 31869,32 доларів США, сума простроченої заборгованості по нарахованій щомісячній комісії - 28319,49 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами та комісії - 698054,05 грн. /т.1, а.с.213-220/.

Будь-яких документів на спростування указаної суми боргу, зокрема, власного розрахунку заборгованості на противагу розрахунку наданого позивачем, відповідачами суду не надано.

Разом з тим, колегія не вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з огляду на наступне.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, вже сам по собі є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція, яка в силу положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися усіма судами загальної юрисдикції, висловлена Верховним Судом України в постановах від 30.03.2016 року та 22.03.2017 року при розгляді справ №6-1851цс15 та №6-2967цс16 відповідно.

Таким чином, не підлягають задоволенню позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки та задоволення в такий спосіб вимог іпотекодержателя, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Враховуючи, що колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності позивача на спірну квартиру, позовні вимоги про виселення відповідачів також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від визнання за АТ «Банк «Фінанси та Кредит» права власності на відповідну квартиру.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого всупереч дійсним обставинам справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалення нового рішення про відмову у позові з підстав, наведених вище.

Керуючись ст.ст.307,309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким з інших підстав відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: