Рішення № 69642385, 12.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/8861/2017 Головуючий у 1-й інстанції: Піхур О.В.

справа №761/13845/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого-судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Якименка Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, у якому просив стягнути з Міністерства юстиції України 45000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовує тим, що з січня 2002 року працював в системі органів державної виконавчої служби України; наказом Державної виконавчої служби України №675/к від 10 листопада 2014 року його звільнено з посади старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України; постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року наказ про звільнення визнано протиправним та скасовано його.

Посилаючись на обставини звільнення (незаконність попередження про звільнення та саме звільнення), що встановлені судовими рішеннями та які призвели до порушення нормальних життєвих зв»язків, погіршення стану здоров»я, емоційних переживань, прикладення додаткових зусиль для налагодження життя, вказує про спричинення моральної шкоди, яку оцінює у 45000 грн.

Моральну шкоду просить стягнути з Міністерства юстиції України як правонаступника Державної виконавчої служби України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, вказуючи що Міністерство юстиції України є правонаступником Державної виконавчої служби України, відтак повинно нести цивільну відповідальність щодо відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача Міністерства юстиції України проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з"явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що з 11 січня 2002 року ОСОБА_1 безперервно працював в системі органів Державної виконавчої служби України на посадах головного державного виконавця, головного спеціаліста, начальника відділу примусового виконання рішень, заступника начальника відділу.

Наказом Державної виконавчої служби України від 07 червня 2013 року №415/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Наказом Державної виконавчої служби України від 29 листопада 2013 року №796/к ОСОБА_1 призначено на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Листом від 19 травня 2014 року ОСОБА_1 попереджено про введення в дію нової структури та штатного розпису на 2014 рік Державної виконавчої служби України та про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 21 липня 2014 року, запропоновано переведення на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області.

22 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою-проханням врахувати переважне його право на залишення на роботі при скороченні штату працівників у зв'язку з великим стажем роботи та переглянути рішення про його звільнення.

Листом Державної виконавчої служби України №14-0-507/7 від 23 червня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його заяви.

Листом Національного агентства України з питань державної служби ОСОБА_1 повідомлено, що відділом кадрової роботи та державної служби Управління організаційного та кадрового забезпечення ДВС України попередження від 19 травня 2014 року підготовлено з порушенням ст.49-2 КЗпП України, в частині надання вищезазначеним громадянам пропозиції іншої роботи в інших юридичних службах та рекомендовано розглянути питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення - начальника відділу кадрової роботи та державної служби ДВС України Котляр Н.Д.

Наказом Державної виконавчої служби України від 10 листопада 2014 року №675/к ОСОБА_1 звільнено з 19 грудня 2014 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу роботу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/17563/14 визнано протиправним та скасовано наказ Державної виконавчої служби України від 10 листопада 2014 року №675/к; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди , суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди у зв»язку із незаконним звільненням не знайшло свого підтвердження.

Окрім того, суд, з посиланням на пп.4 п.21 Порядку здійснення заходів, пов»язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1074 від 20 жовтня 2011 року зробив висновок, що Міністерство юстиції України в частині трудових правовідносин не є правонаступником Державної виконавчої служби України.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п.1 Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №385/2011, Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів.

Відповідно до п.13 цього Положення ДВС України є юридичною особою.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

21 січня 2015 року Кабінетом міністрів України прийнято постанову №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», пунктами 1 та 2 якої, зокрема, установлено:

Ліквідувати Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної виконавчої служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади припиняються як юридичні особи з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 05 серпня 2016 року внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до частин 7 та 8 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

Актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилається на спричинення моральної шкоди обставинами незаконного звільнення з органів Державної виконавчої служби України.

За змістом ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як загальна умова цивільно-правової відповідальності законодавством передбачений зв»язок між протиправною поведінкою та наставшими наслідками.

З матеріалів справи також убачається, що до ліквідації Державної виконавчої служби України питання про відшкодування моральної шкоди з цієї установи не вирішувалось.

Поряд з цим, за вимогою про стягнення моральної шкоди процесуальне правонаступництво не допускається, відтак, відсутні підстави для стягнення такої шкоди з Міністерства юстиції України та в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з цих підстав.

Колегія суддів зауважує про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності факту завдання позивачу моральної шкоди, оскільки в даному випадку Міністерство юстиції України не є особою, що має нести цивільно-правову відповідальність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий-суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов