Рішення № 69637613, 12.10.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/1205/17 Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/4551/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 52 12.10.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Коцюрби О.П., Сушко Л.П.,

та секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Зал офіційних делегацій» про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення не нарахованої суми премії та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що з 18 серпня 2014 року вона працює в ДП «ЗОД» на посаді економіста з договірних питань та претензійних робіт.

В період часу з 09 листопада 2016 року по 18 листопада 2016 року ОСОБА_2 перебувала на лікарняному та згідно листка непрацездатності повинна була стати до роботи 19 листопада 2016 року. Проте, оскільки це був вихідний день, то першим робочим днем було 21 листопада 2016 року. Під час перебування на лікарняному, її було повідомлено, що їм змінюють робочий кабінет на інший, а тому необхідно терміново прибрати робочі документи з кабінету, на що вона повідомила, що після виходу на роботу вона особисто прибере свої речі та попросила, щоб ніхто її речі не чіпав, оскільки серед них є особисті речі. 21 листопада 2016 року ОСОБА_2 зявилась на роботу та дізналась, що її речі було переміщено. При цьому серед них були відсутні належні їй грошові кошти. Дані обставини змусили її вжити рішучих та невідкладних заходів щодо встановлення осіб винних у крадіжці грошових коштів та запобіганню вчиненню нових аналогічних правопорушень на підприємстві.

З цією метою нею була підготовлена заява про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 КК України, на імя в.о. директора ДП «ЗОД» ОСОБА_3, та начальника Бориспільського відділу поліції ГУ НП в Київській області та подано до відділу поліції, що знаходиться на території ДПМА «Бориспіль». В той же день юрисконсульт ОСОБА_4 вручила позивачу повідомлення з проханням надати на імя керівника письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці з 09 по 10 годину 21 листопада 2016 року. На виконання даного повідомлення в цей же день ОСОБА_2 подала рапорт на імя керівника, в якому повідомила, що їй не дають доступ до свого робочого місця, на якому вона працювала до 09 листопада 2016 року, а інше робоче місце, всупереч вимогам КЗпП України, не визначено, а також не виконано обовязків роботодавця, які необхідні для допуску для роботи на новому місці, а також повторно повідомила про необхідність звернення з заявою до правоохоронних органів.

Незважаючи на дані пояснення, згідно наказу ДП «ЗОД» від 24 листопада 2016 року №377/к її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та оголошено догану. Вказаний наказ про оголошення догани вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню у звязку з тим, що ДП «ЗОД» було порушено порядок накладення стягнення, а саме не враховано обставини, викладені в рапорті та заяві про вчинення кримінального правопорушення; не враховано обставини її відсутності, що були викликані необхідністю захисту конституційних прав та інтересів від кримінального правопорушення; не враховано, що за фактом короткочасної відсутності не було заподіяно жодної шкоди підприємству; не враховано, що вона раніше не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, завжди вчасно та відповідально підходила до виконання дорученої роботи.

Тому ОСОБА_2 просила визнати незаконним та скасувати наказ ДП «ЗОД» від 24 листопада 2016 року №337/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2Г.», стягнути з ДП «ЗОД» ненараховану суму премії за грудень 2016 року у розмірі 5664 гривень, а також стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2017 року позов задоволено частково, визнано незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обовязки директора Державного підприємства «Зал офіційних делегацій» ОСОБА_3 від 24 листопада 2016 року №337/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2Г.», стягнуто з Державного підприємства «Зал офіційних делегацій» на користь ОСОБА_2 не нараховане одноразове заохочення до Нового року та Різдва Христового в розмірі 2500 грн., 5000 грн. моральної шкоди та 2240 грн. судових витрат, а задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, представник ДП «ЗОД» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне зясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що позивачкою не було доведено порушення її трудових прав, а також не було обґрунтовано наявність заподіяної моральної шкоди будь-якими діями відповідача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливаютьіз встановлених обставин; 4) якаправова нормапідлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення у повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки неправомірними діями відповідача було порушено трудові права позивачки, яка через це не отримала відповідних заохочень та премій, а також завдано немайнової моральної шкоди, то позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 18 серпня 2014 року ОСОБА_2 працює в ДП «ЗОД» на посаді економіста з договірних питань та претензійних робіт фінансово-економічного відділу(а.с.6).

Встановлено, що в період часу з 09 по 18 листопада 2016 року ОСОБА_2 перебувала на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності (а.с.9).

21 листопада 2016 року, зявившись на роботу, ОСОБА_2 зясувала, що її речі з робочого місця без її на це дозволу було переміщено. При цьому, серед переміщених речей були відсутні належні їй грошові кошти у розмірі 50000 гривень, через вона звернулася до Бориспільського відділу поліції ГУ НП із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст.185 КК України, на імя в.о. директора ДП «ЗОД» ОСОБА_3 та начальника Бориспільського відділу поліції ГУ НП в Київській області (а.с.8).

В той же день юрисконсульт ОСОБА_4 вручила позивачці повідомлення з проханням надати на імя керівника письмові пояснення щодо її відсутності на робочому місці з 09 по 10 годину 21 листопада 2016 року (а.с.31).

На виконання цього, 21 листопада 2016 року ОСОБА_2 подала рапорт на імя керівника, в якому пояснила, що їй не надають доступ до робочого місця, на якому вона працювала до 09 листопада 2016 року, тобто до лікарняного, а інше робоче місце їй не було визначено. До того ж повторно повідомила про те, що змушена була звернутись до правоохоронних органів, зокрема до начальника Бориспільського відділу поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення (а.с.10).

Однак, на підставі наказу в.о. директора ДП «ЗОД» ОСОБА_3 №337/к від 24 листопада 2016 року ОСОБА_2 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, зокрема п.3.1 та п.5.3 Правил про внутрішній трудовий розпорядок працівників ДП «ЗОД» (а.с.7).

У звязку з застосуванням до позивачки заходів дисциплінарного випливу, зокрема догани, їй не виплачувались призначені всім працівникам підприємства премії та інші виплати.

Зокрема, наказом в.о. директора ДП «ЗОД» ОСОБА_3 №361/к від 23 грудня2016 року було наказано нарахувати одноразове заохочення до Нового року та Різдва Христового, що не повязане з конкретними результатами праці, всім штатним працівникам ДП «ЗОД» у розмірі 2500 гривень (а.с.39).

Водночас з довідки про заробітну плату ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 17 березня 2017 року вбачається, що вказане одноразове заохочення до Нового року та Різдва Христового їй не було нараховано та виплачено (а.с.40).

У відповідності до положення ст.139 та ч.1 ст.147 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

У відповідності до вимог ч.3 ст.149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За правилами ч.1 та ч.4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положення ч.2 ст.147 КЗпП України законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Зокрема, п.6 Посадової інструкції економіста з договірних та претензійних робітДП «ЗОД», затвердженої директором ДП «ЗОД» ОСОБА_5, передбачено, що у разі порушення трудової дисципліни працівником, на нього може бути накладене дисциплінарне стягнення в залежності від характеру та виду порушення (зменшення розміру премії, відшкодування завданої шкоди, перенесення відпустки на більш пізній термін).

Всупереч цьому, в наказі «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2Г.» від 24 листопада 2016 року не зазначено мотиви застосування саме такого виду стягнення як догана та всупереч змісту наказу при застосуванні дисциплінарного стягнення до позивачки не було враховано як ступінь тяжкості вчиненого проступку, так і обставини, за яких вчинено дисциплінарний проступок.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, для відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди необхідна наявність кількох юридичних фактів, зокрема факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п.13 зазначеної Постанови вказано, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Разом з тим, п. 5 вказаної постанови зазначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає,що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про порушення неправомірними діями відповідача трудових прав позивачки, зокрема накладенням на неї дисциплінарного стягнення та не нарахування їй у звязку із цим премій та заохочень, на які вона має право, тому дійшов до обґрунтованого висновку у частині про необхідність скасування наказу про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та стягнення на її користь не отриманих нею заохочень.

Разом з тим, місцевим судом не було належним чином враховано положення Закону та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди, оскільки, на думку колегії, нею не було надано достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй немайнових втрат винними діями відповідача, тому такі вимоги не можуть бути задоволені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції у частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а у іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Зал офіційних делегацій" задовольнити частково.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2017 року у частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: