Ухвала суду № 69634228, 28.09.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 599/478/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Чорна В.Г. Провадження № 22-ц/789/1032/17 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Шевчук Г. М., Загорський О. О.,

при секретарі - Рожук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2017 року в справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за навчання,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зборівського районного суду від 30 червня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Харківський національний університет внутрішніх справ просить скасувати рішення суду, вважаючи таке ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неврахування судом того факту, що відповідач не був прийнятий на службу, а прибув до ГУ Національної поліції в Полтавській області для продовження служби.

Також, вважає, що судом не враховано ні умов укладеного між сторонами договору (п.п.2.3.6., 3.2), ні вимог законів (ч.4 ст.74 ЗУ Про національну поліцію, п.2 Порядку відшкодування особами витрат, повязаних з іх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ України № 313 від 01.03.2007 року, ст.ст.525, 610, 611, 629 ЦК України), які передбачають відшкодування витрат, повязаних з навчанням особою, звільненою з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, а також встановлюють обовязковість договору для виконання й недопустимість односторонньої відмови від виконання зобовязання.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, представник позивача у судове засідання не зявився, надіславши письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності. У відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка належним чином повідомленої сторони у справі не перешкоджає розгляду такої в її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнала, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення Зборівського районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з відсутності правових підстав для стягнення вартості навчання з відповідача в звязку з тим, що ні законом (постановою КМ України № 313 від 01.03.2007 року в редакції, що діяла на момент укладення договору), ні укладеним між сторонами договором не передбачено положення про відповідальність у вигляді відшкодування вартості навчання за звільнення особи протягом трьох років з органів внутрішніх справ, а норма закону, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог (постанова КМ України № 66 від 08.02.2012 року, якою відповідні зміни було внесено до вищезгаданої Постанови) в силу вимог ч.1 ст.58 Конституції України, ч.1 ст.5 ЦК України не має зворотньої дії в часі й відповідні зміни до договору сторонами не вносилися.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають вимогам закону й зроблені на підставі наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що з 30 серпня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом Харківського національного університету внутрішніх справ та присвоєно звання рядовий міліції (а.с.4).

01 вересня 2010 року на виконання вимог Закону України від 20 грудня 1990 року № 565- XII «Про міліцію» та наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між ОСОБА_1, Харківським національним університетом внутрішніх справ та УМВС України в Тернопільській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с.7-8).

28 лютого 2014 року ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до УМВС України в Тернопільської області для подальшого проходження служби (а.с.5).

Згідно розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року переведено до Національної поліції та присвоєно спеціальне звання «лейтенанта поліції».

01 березня 2016 року ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням (а.с.6).

Після закінчення навчання ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ (ГУ Національній поліції України в Тернопільській області) з лютого 03.03.2014 року до 01 березня 2016 року (а.с.96).

У відповідності до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А згідно вимог ст.629 цього ж Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.3.6. Договору передбачено, що у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі з підстав, зазначених у п.3 договору, відповідач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

В свою чергу п.3 Договору передбачав дві підстави відшкодування фактичних витрат на підготовку: дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням дисципліни (п.3.1.) і відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Отже, виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору від 01 вересня 2010 року, ОСОБА_1 після того, як закінчив навчання мав би здійснити відшкодування витрат за навчання лише у випадку відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Аналогічне положення закріплено у постанові КМ України № 313 від 01 березня 2007 року в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Крім цього, за ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Таким чином, встановивши, що ні законом (постановою КМ України № 313 від 01.03.2007 року в редакції, що діяла на момент укладення договору), ні укладеним між сторонами договором не передбачено положення про відповідальність у вигляді відшкодування вартості навчання за звільнення особи протягом трьох років з органів внутрішніх справ, така відповідальність була передбачена лише за відмову від подальшого проходження служби на посадах осіб начальницького складу органів внутрішніх справ протягом трох років після закінчення навчання, а матеріали справи не містять доказів такої відмови, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача в користь позивача вартості навчання в сумі 45023,51 грн.

Також, погоджується колегія суддів з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для відшкодування вартості навчання й виходячи з того, що норма закону, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог (постанова КМ України № 66 від 08.02.2012 року, якою відповідні зміни було внесено до постановою КМ України № 313 від 01.03.2007 року) в силу вимог ч.1 ст.58 Конституції України, ч.1 ст.5 ЦК України не має зворотньої дії в часі, а відповідні зміни до договору сторонами не вносилися.

Доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом тієї обставини, що відповідач не був прийнятий на службу, а прибув до ГУ Національної поліції Полтавської області для продовження служби колегія суддів вважає безпідставними, як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами: тристороннім договором (а.с.7), укладеним саме з ГУ МВС України в Тернопільській області (а не ГУ Національної поліції Полтавської області, як помилково стверджує в апеляційній скарзі позивач), куди після закінчення 28.02.2014 року навчання й було відкомандировано ОСОБА_1 (а.с.5), а також витягом з послужного списку ОСОБА_1 (а.с.96), з якого вбачається, що саме після закінчення навчання 03.03.2014 року відповідача було прийнято для проходження служби на посаду оперуповноваженого сектору БНОН КМ Зборівського РВ УМВС України в Тернопільській області й звідки останнього 01.03.2016 року було звільнено за власним бажанням (а.с.6). Натомість, належних і допустимих доказів, що відповідач повинен був проходити службу в ГУ Національної поліції Полтавської області та що не був туди прийнятий на службу, а прибув для продовження служби матеріали справи не містять.

Безпідставними й такими, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення, на думку колегії суддів, є й доводи апеляційної скарги про неврахування судом умов укладеного між сторонами договору (п.п.2.3.6., 3.2) та вимог законів (ч.4 ст.74 ЗУ Про національну поліцію, п.2 Порядку відшкодування особами витрат, повязаних з іх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ України № 313 від 01.03.2007 року, ст.ст.525, 610, 611, 629 ЦК України), які передбачають відшкодування витрат, повязаних з навчанням особою, звільненою з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, а також встановлюють обовязковість договору для виконання й недопустимість односторонньої відмови від виконання зобовязання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ 01 березня 2016 року за власним бажанням, тобто, проходив службу, а не відмовився від подальшого її проходження на посадах начальницького складу, а в договорі, укладеному між сторонами від 01 вересня 2010 року відсутній пункт про те, що ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на підготовку у випадку звільнення особи начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням. Доповнення до укладеного між сторонами договору в зв'язку зі змінами, внесеними постановою КМУ від 08.02.2012 року № 66 до Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах МВС, які б передбачали відшкодування вартості навчання у випадку звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ зі служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, не вносилися.

Відповідно до ст.308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в даній справі, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, скасуванню з підстав, наведених у ній, не підлягає.

Керуючись ст.ст.305 ч.2, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1; 313 ч.1, 314 ч.1 п.1, 315 ч.ч.1, 2; 317 ч.1, 319 ч.1, 324 ч.1 п.1, 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ відхилити.

Рішення Зборівського районного суду від 30 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.Б. Щавурська

Судді : О.О. Загорський

ОСОБА_3