Ухвала суду № 69632560, 11.10.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 321/1179/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Олійник М.Ю.

Провадження № 22-ц/778/3099/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

За участю секретаря: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами фізичної особи підприємця ОСОБА_3, фізичної особи підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року по справі за позовами ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, визнання недійсними наказів про звільнення, зобовязання змінити формулювання підстав звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 звернулися до суду з уточненими у подальшому вищевказаними позовами.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 13.02.2017 року позовні заяви ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 були обєднані в одне провадження.

В обґрунтування позовів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зазначали, що вони працювали продавцями продовольчих товарів у магазинах, що належать ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 01.08.2016 року ФОП ОСОБА_3 видала накази № 12, № 13 та № 14 про звільнення, відповідно, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України. Так само, 01.08.2016 року ФОП ОСОБА_4І видав наказ № 7 про звільнення ОСОБА_6 з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Позивачі вважають неправомірними дії відповідачів щодо порядку проведення інвентаризації та акт контрольних перевірок інвентаризації цінностей у магазині «Скринька», вважають неправильними її результати, а також прийняття рішення про звільнення їх з роботи з підстав, що передбачені п. 2 ст. 41 КЗпП України, оскільки відповідачі припустилися грубих порушень трудового законодавства, а саме, ст.ст. 50-53, 57-59, 66, 74-75, 79, 94, 106, 110, 142 КЗпП України, положень Законів України «Про оплату праці» та «Про відпустки». Підставою звільнення позивачів слугувало виникнення в магазинах недостачі, проте належних доказів їх причетності до недостачі у роботодавця на момент звільнення не було. Позивачі, на їх думку, не були причетні до виникнення недостачі, тому ними не були підписані відповідні акти інвентаризації на її підтвердження.

Також позивачі вказували, що під час їх роботи в магазинах були численні порушення зі сторони приватних підприємців. Так, вони були змушені виконували роботу, яка не мала відношення до їх прямих обовязків, а саме, розвантаження товарів, опалювання та прибирання приміщень магазину і прилеглої території, а також здійснення охорони наявного товару. У порушення умов трудового договору та ст.ст. 74, 75, 79, 94, 106, 110 КЗпП відповідачі не надавали позивачам щорічні відпустки. Крім того, відповідач ОСОБА_3 не виплачувала кошти за роботу в надурочний час та ніколи не повідомляла позивачів про розміри оплати праці.

У звязку з невиконанням відповідачами законодавства про працю та умов трудового договору позивачі особисто подали заяви приватним підприємцям про звільнення їх на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте вказані заяви були проігноровані. Фактичні обставини вказують на те, що їх було звільнено з підстав недовіри за надуманими результатами інвентаризації від 25.07.2016 року, тобто, внаслідок виявленої нічим не підтвердженої нестачі цінностей у розмірі 113 465 грн.

Відповідачі порушили вимоги ст. 48 КЗпП України та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників від 23.07.1993 року № 58. Так, ФОП ОСОБА_3 не ознайомила позивачів з кожним записом, що заносився до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення.

Відповідачі в порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України 01.08.2016 року звільнили позивачів з роботи, при цьому в день звільнення розрахунок з працівниками проведено не було.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд визнати неправомірними дії відповідачів щодо проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у магазині «Скринька», скасувати накази про їх звільнення, зобовязати відповідачів змінити формулювання підстав звільнення у їх трудових книжках, вказавши причину звільнення «за власним бажанням у відповідності до ч. 3 ст. 38 КзпП України з 25.07.2016 року», стягнути на їх користь заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також по 5 000 грн. кожному позивачу в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року позови ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_3 № 12 від 01.08.2016 року про звільнення ОСОБА_5 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_5, викладених в наказі ФОП ОСОБА_3 № 12 від 01.08.2016 року, із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу)» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам ОСОБА_5 в сумі 1653,60 грн.

Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_3 № 14 від 01.08.2016 року про звільнення ОСОБА_7 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_7, викладених в наказі ФОП ОСОБА_3 № 14 від 01.08.2016 року, із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу)» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_7 відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам ОСОБА_7 в сумі 1653,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_3 № 13 від 01.08.2016 року про звільнення ОСОБА_8 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_8, викладених в наказі ФОП ОСОБА_3 № 13 від 01.08.2016 року, із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу)» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_8 відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір пропорційно задоволеним вимогам ОСОБА_8 в сумі 1653,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Визнано незаконним наказ ФОП ОСОБА_4 № 7 від 01.08.2016 року про звільнення ОСОБА_6 з посади продавця в частині формулювання причин звільнення.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_6, викладених в наказі ФОП ОСОБА_4 № 7 від 01.08.2016 року, із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу)» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам ОСОБА_6 в сумі 1653,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких, кожна окремо, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити їх позови у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, розподілу та стягнення судових витрат, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позовів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, стягнути з позивачів судові витрати в дохід держави.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, та апеляційна скарга ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 підлягають відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довіря до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обовязкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довіря може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіря (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-100цс16.

Як розяснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довіря суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіря.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт.

Для звільнення таких працівників роботодавець повинен мати відповідні підстави, а саме вчинення працівником винних дій, які призвели до втрати до нього довір'я з боку роботодавця. Вина може бути виражена як у формі умислу, так і необережних дій працівника. Але факт правопорушення та наявність вини працівника роботодавець повинен довести перед його звільненням або у суді. При цьому, роботодавець зобовязаний довести не загальні факти правопорушень (розкрадання, нестачі тощо), а вину конкретного працівника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно трудового договору за № 08800900050, 03 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено трудовий договір, у відповідності до якого приватний підприємець ОСОБА_3 прийняла на роботу ОСОБА_5 продавцем.

Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 25 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Як видно із заяви ОСОБА_5 від 29 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням видати їй трудову книжку, довідку про середню заробітну плату та розрахункові суми, що повинні їй бути виплачені при звільненні.

З відповіді фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, наданої 30 липня 2016 року, вбачається, що остання повідомила ОСОБА_5 що прийнято рішення про часткове задоволення заяв в частині видачі трудової книжки та довідки про середню заробітну плату, в задоволенні іншої частини заяви відмовлено, оскільки відсутні підстави для звільнення ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. За наслідками інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків в магазині «Скринька», проведеної 25 липня 2016 року за участі ОСОБА_5, було виявлено нестачу. У звязку з відмовою ОСОБА_5 від підписання акту інвентаризації та надання пояснень з приводу нестачі, за заявою ФОП ОСОБА_4 Михайлівським ВП Василівського ВП ГУНП у Запорізькій області відкрито кримінальне провадження за ст. 191 КК України та проводиться досудове розслідування.

Відповідно до наказу за № 12 від 01 серпня 2016 року ОСОБА_5 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Згідно з трудовим договором № 08800900053 від 03 серпня 2009 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено трудовий договір, у відповідності до якого приватний підприємець ОСОБА_3 прийняла на роботу ОСОБА_7 продавцем.

Відповідно до заяви ОСОБА_7 від 25 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Згідно заяви ОСОБА_7 від 29 липня 2006 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням видати їй трудову книжку, довідку про середню заробітну плату та розрахункові суми, які повинні їй бути виплачені при звільненні.

Відповідно до відповіді фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, що надана 30 липня 2016 року, вона повідомила ОСОБА_7, що прийнято рішення про часткове задоволення заяв в частині видачі трудової книжки та довідки про середню заробітну плату, в іншій частині задоволення заяв відмовлено, підстави для звільнення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 38 КЗпП відсутні. За наслідками інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків в магазині «Скринька» було виявлено нестачу. У звязку з відмовою ОСОБА_7 від підписання акту інвентаризації та надання пояснень з приводу нестачі, за заявою ФОП ОСОБА_4 Михайлівським ВП Василівського ВП ГУНП у Запорізькій області відкрито кримінальне провадження за ст. 191 КК України та проводиться досудове розслідування.

Відповідно до наказу за № 14 від 01 серпня 2016 року ОСОБА_7 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Згідно з трудовим договором № 08800900052 від 03 серпня 2009 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено трудовий договір, у відповідності до якого приватний підприємець ОСОБА_3 прийняла на роботу ОСОБА_8 продавцем.

Відповідно до заяви ОСОБА_8 від 25 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У відповідності до заяви ОСОБА_8 від 29 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 з проханням видати їй трудову книжку, довідку про середню заробітну плату та розрахункові суми, які повинні їй бути виплачені при звільненні.

Згідно відповіді фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, яка надана 30 липня 2016 року, вона повідомила ОСОБА_8, що прийнято рішення про часткове задоволення заяв в частині видачі трудової книжки та довідки про середню заробітну плату, в іншій частині задоволення заяв відмовлено, підстави для звільнення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 38 КЗпП відсутні. За наслідками інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків в магазині «Скринька» було виявлено нестачу. В звязку з відмовою ОСОБА_8 від підписання акту інвентаризації та надання пояснень з приводу нестачі, за заявою ФОП ОСОБА_4 Михайлівським ВП Василівського ВП ГУНП у Запорізькій області відкрито кримінальне провадження за ст. 191 КК України та проводиться досудове розслідування.

Відповідно до наказу № 13 від 01 серпня 2016 року ОСОБА_8 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до трудового договору № 08801200002 від 03 січня 2012 року, між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено трудовий договір, у відповідності до якого приватний підприємець ОСОБА_4 прийняв на роботу ОСОБА_6 подавцем.

Згідно з заявою ОСОБА_6 від 25 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 із проханням звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У відповідності до заяви ОСОБА_6 від 29 липня 2016 року, вона звернулася до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з проханням видати їй трудову книжку, довідку про середню заробітну плату та розрахункові суми, які повинні їй бути виплачені при звільненні.

Згідно відповіді фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, яка була надана 30 липня 2016 року, він повідомив ОСОБА_6, що прийнято рішення про часткове задоволення заяв в частині видачі трудової книжки та довідки про середню заробітну плату, в іншій частині у задоволенні заяв відмовлено, підстави для звільнення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 38 КЗпП відсутні. За наслідками інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків в магазині «Скринька» було виявлено нестачу. У звязку з відмовою ОСОБА_6 від підписання акту інвентаризації та надання пояснень з приводу нестачі, за заявою ФОП ОСОБА_4 Михайлівським ВП Василівського ВП ГУНП у Запорізькій області відкрито кримінальне провадження за ст. 191 КК України та проводиться досудове розслідування.

Відповідно до наказу № 7 від 01 серпня 2016 року ОСОБА_6 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Як вбачається з акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей в магазині «Скринька» від 18 липня 2016 року, було виявлено недостачу в сумі 99 850,69 грн.

Згідно з актом контрольної перевірки інвентаризації цінностей в магазині «Скринька» від 19 липня 2016 року, було виявлено недостачу в сумі 60 815,66 грн.

Відповідно до акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей в магазині «Скринька» від 25 липня 2016 року, недостача склала 113 400,65 грн.

Від підпису у вказаних актах і надання пояснень продавці ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 відмовилися, що підтверджується відповідними актами.

Актом внутрішнього аудиту результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в магазині «Скринька» за період з 10 квітня 2016 року по 25 липня 2016 року, від 15 листопада 2016 року, було виявлено помилку в зазначенні періоду і уточнено суму недостачі, що склала 99 389,73 грн.

Підставою для втрати довіри до працівника, що обслуговує матеріальні цінності, можуть бути лише його винні дії або бездіяльність, чи конкретні факти, які дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Сама по собі нестача товарних цінностей або їх надлишок, а також підозра, якщо немає конкретних фактів, не можуть бути підставою для втрати довіри до працівника.

Суд першої інстанції, аналізуючи надані відповідачами акти контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 18 липня, 19 липня та 25 липня 2016 року, а також акт внутрішнього аудиту результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 15 листопада 2016 року, дійшов вірного висновку, що інвентаризація товарно-матеріальних цінностей в магазині „Скринька", була проведена з порушеннями, а саме: під час проведення перевірки комісією не встановлено фактичну наявність матеріальних цінностей (найменування, кількість та сума товару) та не проведено зіставлення фактичної наявності матеріальних цінностей з даними бухгалтерського обліку. Для відображення результатів інвентаризації основних засобів і товарно-матеріальних цінностей, готової продукції та інших матеріальних цінностей, по яким виявлені відхилення від облікових даних, застосовується звіряльна відомість результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей. Бухгалтерською службою складаються звіряльні відомості активів і зобов'язань, у яких відображаються розбіжності між даними бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів (актів інвентаризації). Результати інвентаризації визнаються дійсними і мають юридичну силу тільки в тому випадку, якщо дотримані всі процедури її проведення, з обов'язковим оформленням документів, які містять всі обов'язкові реквізити.

У зв'язку з тим, що при проведенні інвентаризації в магазині „Скринька" не були дотримані всі процедури її проведення, а саме під час проведення перевірки комісією не встановлено фактичну наявність матеріальних цінностей (найменування, кількість та сума товару) та не проведено зіставлення фактичної наявності матеріальних цінностей з даними бухгалтерського обліку, суд підставно не прийняв в якості належних доказів акти інвентаризації від 18 липня, 19 липня 2016 року та 25 липня 2016 року, а також акт внутрішнього аудиту результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 15 листопада 2016 року. Також суд дійшов вірного висновку, що надані відповідачами «розписки про отримання виручки з магазину» та «описи товарів» не є належними доказами, оскільки вказані документи не відповідають вимогам бухгалтерської звітності.

Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої інстанції, договори про повну матеріальну відповідальність з позивачами укладені не були. Отже, суд дійшов правильного висновку, що відповідачами не надано доказів того, що на час проведення інвентаризації майна продавці ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 були матеріально відповідальними особами, а також того, що кожною з них, умисно або необережно вчинені такі дії, які дають власнику підстави втрати до неї довіря. У наданих відповідачами актах інвентаризації відсутні конкретні відомості та докази того, що кожний продавець окремо ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, як працівники, які безпосередньо обслуговують товарні цінності, вчинили умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати довіря. У актах відсутні відомості про те, внаслідок яких саме умисних або необережних дій позивачів, виникла недостача. Відсутні дані про те, у чому конкретно виявилось безвідповідальне, несумлінне ставлення позивачів до трудових обовязків, не конкретизовано коли і які мали місце порушення кожним з позивачів порядку прийняття й відпуску товарних цінностей або недодержання правил їх збереження.

Суд дійшов вірного висновку, що конкретні винні дії працівників встановлені не були, а сам факт виявлення недостачі матеріальних цінностей не може бути підставою для розірвання трудового договору у зв'язку із втратою довіри. Отже, у роботодавців ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 були відсутні достатні підстави для винесення 1 серпня 2016 року наказів про звільнення позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону (ч. 3ст. 235 КЗпП України).

Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що під час розгляду справи не було встановлено фактів не виконання роботодавцями законодавства про працю, тому підстави для зміну формулювання причин звільнення саме на ч. 3 ст. 38 КЗпП України відсутні. Крім іншого, матеріали справи не містять відомостей про отримання роботодавцями заяв про звільнення ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, тому у суду не було підстав для зміни дати звільнення.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в частині скасування наказів про звільнення та зміну формулювання причин звільнення, підлягають частковому задоволенню, а саме, шляхом визнання незаконними наказів про звільнення в частині формулювання причин звільнення, та змінення формулювання причин звільнення позивачів із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Також, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідачів щодо проведення інвентаризації не є належним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають.

Далі, відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, відповідачами були надані належні та допустимі докази про своєчасну виплату та отримання позивачами заробітної плати, та надання відпусток за період 2009-2016 років. Судом вірно встановлено, що позивачі при звільненні отримали заробітну плату, відпускні та компенсації за невикористані відпустки в повному обсязі, виплата заробітної плати за попередні періоди роботи також здійснювалася своєчасно.

Згідно ч. 1 ст.237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За положеннями п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 1, 3, 4, 31 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив наявність правових підстав для відшкодування моральної шкодивідповідно до ст.237-1 КЗпП України. Враховуючи, що судом встановлено факт порушення законних трудових прав позивачів, що вимагало від них додаткових зусиль для організації його життя, оскільки позивачі були змушені звертатися до суду для відстоювання своїх інтересів, обсяг моральних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, виходячи з засад розумності та справедливості, суд правильно визначив, що належною компенсацією отриманої позивачами моральної шкоди є сума 500 грн., що є виваженим, справедливим та співмірним зі ступенем та тривалістю моральних страждань, заподіяних позивачам.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 висновків суду не спростовують, оскільки базуються на викладі фабули справи та є повторенням обставин, якими позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Всі викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на порушення судом норм процесуального права, а саме ст.ст. 10, 11 ЦПК України, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 просили зобовязати відповідачів змінити формулювання підстав звільнення у їх трудових книжках, вказавши причину звільнення «за власним бажанням у відповідності до ч. 3 ст. 38 КзпП України». Проте, під час розгляду справи не було встановлено фактів не виконання роботодавцями законодавства про працю, тому суд правильно змінив формулювання причин звільнення у відповідних наказах із «звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу)» на «звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням».

Доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 про те, що судом безпідставно було стягнуто моральну шкоду, не знайшли свого підтвердження. Суд правильно встановив наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначений судом з урахуванням засад розумності та справедливості, а також з урахуванням обставин, на які посилаються відповідачі в апеляційній скарзі, та не є завищеним.

Стосовно доводів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 про те, що судом не в повному обсязі вирішено питання про стягнення з позивачів в дохід держави судового збору, то вказане питання може бути вирішено судом першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України. В решті розподіл судових витрат між сторонамиздійснено судом з дотриманням положень ст. 88 ЦПК України.

Решта доводів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 є повторенням обставин, якими відповідачі обґрунтовували свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Інші докази та обставини, на які посилаються ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування і задоволення апеляційних скарг.

Крім того, у разі відмови сторонам по справі у задоволенні їх апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції у цій справі, вони не мають права на компенсацію судових витрат, понесених при подачі скарг до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, фізичної особи підприємця ОСОБА_3, фізичної особи підприємця ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 червня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: