Ухвала суду № 69631733, 18.10.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 18.10.2017

Справа № 320/5472/17

Провадження 1-кп-320-648-17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонним суд Запорізької області у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бахаєва І.М.,

суддів: Фоміна В.А., Купавської Н.М.,

при секретарі: Фурсовій Л.І.,

за участю прокурора: Нестеренко С.О.,

представника потерпілого : ОСОБА_1В

обвинуваченого: ОСОБА_2,

захисників обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження за № 120160800000000229 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 15 ст. 113 та ч.5 ст. 191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду знаходиться кримінальне провадження за обвинувальним актом відносноОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст. 15 ст. 113 та ч.5 ст. 191 КК України.

Під час досудового розслідування відносно ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався та нині спливає 20.10.2017.

У судовому засіданні прокурор Нестеренко С.О. заявив клопотання про продовження міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2В, у вигляді тримання під вартою строком на два місяці посилаючись на те, що ризики, які були враховані судом при обрані ОСОБА_2 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час не відпали, а тому є необхідність продовження терміну дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою строком на два місяця.

Представник потерпілого ОСОБА_1 просив залишити розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 на розсуд суду.

Захисники обвинуваченого ОСОБА_2 адвокати: ОСОБА_3, ОСОБА_4 заперечували проти задоволення клопотання прокурора у звязку з тим, що воно заявлено з порушенням норм КПК України, а саме недотримані строки подання такого клопотання, не дотримано письмової форми клопотання та несвоєчасно ознайомлено з ним сторону захисту. Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку своїх захисників.

У судовому засіданні захисники обвинуваченого ОСОБА_2 адвокати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявили та надали суду письмове клопотання, в якому просять змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на відсутність ризиків, передбаченихст.177 КПК України чи лише мінімальне їх існування. Так, ОСОБА_2 має постійне місце проживання, хворих батьків похилого віку, дитину (тобто міцність соціальних зв'язків), а також за час досудового слідства ОСОБА_2 не порушував обов'язків підозрюваного, тому немає жодних підстав стверджувати про наявність ризику переховування ОСОБА_2 від правосуддя. Крім того, відсутні підстави вважати, що він може незаконно впливати на свідків. Окрім того, деякі свідки по справі - особи зі зміненими анкетними даними - знаходиться під захистом держави, та їх анкетні дані засекречені. Усі експертизи на користь обвинувачення проводяться експертами, і тому немає підстав передбачати вплив обвинуваченого на експертів, спеціалістів. Конкретних підстав передбачати перешкоджання іншим чином кримінальному провадженню немає. Також, ОСОБА_2 раніше не судимий і ніколи не притягався до кримінальної відповідальності. Злочини, в яких він обвинувачується та ступінь причетності його до вчинення вказаних злочинів та обставин їх вчинення, є недоведеними та більш м'який запобіжний захід буде достатнім для запобігання ризикам, що виключає застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Отже, немає жодних конкретних підстав стверджувати про наявність ризику щодо вчинення іншого кримінального правопорушення. З іншого боку, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту надасть можливість підозрюваному лікуватися, доглядати за батьками та повноцінно реалізовувати право на захист у даному кримінальному провадженні.

Крім того, у судовому засіданні власник житла буд.12/2 по вул. М.Кравця у м. Мелітополь, згідно копії свідоцтва про права власності доданого до матеріалів клопотання, ОСОБА_5 не заперечував щодо обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_2 за вказаною в клопотанні адресою.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав клопотання своїх захисників.

Прокурор Нестеренко К.Ю. заперечував проти даного клопотання, наполягав на задоволенні свого клопотання.

Представник потерпілого ОСОБА_1 просив залишити розгляд клопотання захисників обвинуваченого про зміну запобіжного заходу ОСОБА_2 на розсуд суду.

Колегія суддів, заслухавши прокурора, представника потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисників адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4 вважає, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню, а клопотання захисників обвинуваченого необхідно задовольнити виходячи з наступного.

Згідно з ч1ст.331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст. 15 ст. 113 та ч.5 ст. 191 КК України за вчинення яких йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до пятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої та позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а також те, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт знаходження у обвинуваченого ОСОБА_2 на утриманні дитини, однак, в матеріалах кримінального провадження мається підтвердження факту наявності у нього міцних соціальних стосунків, а саме: згідно довідки про склад сімї ОСОБА_2 від 07.09.2017, він мешкає за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.. М.Кравця, 12/2 з батьками пенсіонерами ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 При цьому, ОСОБА_6 встановлено діагноз «остеохондроз колінних суглобів», рекомендовано оперативне втручання, крім того, «невраматичний аортальний стеноз, важкий, СН ІІаст., гипертонична хвороба ІІ ст.., дуже високий додатковий ризик, гипертензивне серце, пароксизмальна форма фібриляції предсердів, шлуночкові екстрасистолія, ДЕ ІІст., мастектомія зліва, абдомінальне ожиріння ІІ ст.. ДДПП». Згідно характеристики з місця проживання від 06.09.2017 ОСОБА_2 за місцем мешкання характеризується позитивно.

При вирішенні долі клопотань прокурора та захисників обвинуваченого, колегія суддів ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченим діяння та звертає увагу на те, що на даний час до ОСОБА_2 застосовано найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Разом з тим прокурором не наведено жодних доказів того, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Прокурор не довів наявності підстав для продовження терміну дії запобіжного заходу та неможливості досягнення мети застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою при застосуванні більш мякого запобіжного заходу, оскільки ним не враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу, а саме, що: обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні звязки, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 може впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, крім того, деякі свідки по справі - особи зі зміненими анкетними даними - знаходиться під захистом держави, та їх анкетні дані засекречені, також, експертизи на користь обвинувачення проводяться експертами, і тому немає підстав передбачати вплив на експертів, спеціалістів з боку обвинуваченого ОСОБА_2, конкретні підстави передбачати перешкоджання обвинуваченим ОСОБА_2 кримінальному провадженню іншим чином також відсутні.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини-обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного увязнення.

В той же час колегія суддів враховує, що п. 1ст. 5 Європейської конвенції з прав людинивизначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також, відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23~24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обгрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з'ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії § 140).

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі «Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12 березня 2009 p.). Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою...Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою...

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 p.), «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в даній кримінальній справі загальний термін тримання під вартою ОСОБА_2 вже становить більше 4 місяців і судовий розгляд тільки починається, а раніше заявлені доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати підтвердженими та належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сім'ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії § 64), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення (правова позиція в рішенні ЗСПЛ у справі «Адамяк проти Польщі».

При цьому у вступній частині Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 14 зазначено: «Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь- яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Крім того, в листі від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (справа «Єлоєв проти України», п. 60) звертає увагу на п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та зазначає, що зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органі мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою.

Відповідно до п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

За змістом п. 18 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 р. №511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необгрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (зокрема йдеться про застосування застави), у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження його застосування має містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання (продовження), так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у ч. 1 ст. 177 КПК). Слідчому судді, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти Росії», пункти 111-112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року). Обставини справи свідчать про неодноразовий розгляд національними судами питання законності тримання заявника під вартою, однак відповідні судові рішення не повною мірою враховували вимоги п. 4 ст. 5 Конвенції. Зокрема, у цих рішеннях наведений стандартний набір підстав тримання заявника під вартою, без урахування критерію їх достовірності/недостовірності та конкретної ситуації, що склалася.

Враховуючи викладене, вислухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження колегія суддів вважає, що запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України можливо при застосуванні до ОСОБА_2 більш мякого запобіжного заходу ніж тримання під вартою у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням засобів електронного контролю. Таким чином, клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а запобіжний захід зміні з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з застосуванням засобів електронного контролю і обрання такого запобіжного заходу є законним та справедливим, а клопотання прокурора про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.177, 331 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_7 Я.В. та ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з застосуванням засобів електронного контролю задовольнити.

Змінити відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 15 ст. 113 та ч.5 ст. 191 КК України, запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з забороною покидати місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, з застосуванням електронного засобу контролю строком на два місяці.

Строк дії ухвали про обрання домашнього арешту обчислювати починаючи з 18 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року включно.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з під варти в залі суду.

Виконання ухвали покласти на Мелітопольський ВП ГУНП в Запорізькій області.

Копію ухвали надіслати для відома на адресу Запорізького слідчого ізолятора (СІЗО) УДПС України в Запорізької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя : І.М. Бахаєв

Судді: В.А.Фомін

ОСОБА_8