Постанова № 69626519, 17.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 р. № 820/2912/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа - Головне Управління державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати рішення начальника Управління Державної міграційної служби України в Київській області ОСОБА_2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт від 07.03.2017 року №30.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача, яким йому було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну є незаконним та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах, у звязку з чим, підлягає скасуванню.

Представник позивача, у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав клопотання, в якому позов підтримала, просила суд розглядати справу за відсутністю представника в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, надав письмові заперечення, в яких проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості, просив розгляд справи проводити без участі представника.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

З огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

З матеріалів справи вбачається, що громадянка ОСОБА_3 Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт, ІНФОРМАЦІЯ_1, 25.04.2006 року звернулась до Вишгородського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір'ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

ОСОБА_5 результатами розгляду вказаного звернення 01.06.2006 року, керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», та документовано посвідкою на постійне проживання серії КВ №11354/55942.

Судом встановлено, що 01.02.2017 до УДМС України в Київській області надійшов запит ГУ ДМС в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт, у зв'язку із її зверненням про обмін посвідки на постійне проживання по досягненню 45-ти річного віку.

У ході перевірки проведеної УДМС в Київській області відповідно до пункту 4.5 Розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681 встановлено, що рішення прийняте ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 01.06.2006 року про надання дозволу на імміграцію позивачу відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, суперечить вимогам міграційного законодавства.

Так, згідно висновку про перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачу від 07.03.2017 року Управління ДМС України в Київській області встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент прийняття документів у його матері, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтвердженойому належність до громадянства України. Так, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Таким чином громадянка СРВ Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт не могла бути визнана, як мати іммігранта

ОСОБА_5 наведених обставин, міграційний орган дійшов висновку, що позивач не міг бути визнаний як мати іммігранта, а тому, рішення про надання йому дозволу на імміграцію прийнято усупереч законодавства, відтак, відповідач вважав за доцільне скасувати дозвіл на імміграцію громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт та визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії КВ №11354/55942 від 02.06.2006 року.

Управлінням ДМС України в Київській області відносно позивача 07.03.2017 року було прийнято рішення №30 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну».

Позивач, не погодившись з останнім, звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон) іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписами ч.15 ст.4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з п. 2, 3 ч.1 ст. 6 Закону України "Про імміграцію", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Згідно з положеннями п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. ОСОБА_5 наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви ( ч.4 ст. 11 Закону України "Про імміграцію").

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (далі по тексту Порядок № 1983).

Відповідно до п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Отже, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які, на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Суд зазначає, що ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є матір'ю іммігранта та документовано його посвідкою на постійне проживання, що свідчить про те, що за його зверненням 25.04.2006 р. при перевірці законності залишення на постійне проживання на території України, не було встановлено підстав для відмови останньому у наданні дозволу на імміграцію.

У висновку від 07.03.2017 про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну як особа, яка є матір'ю іммігранта.

Проте, неповнолітній ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент прийняття документів у його матері, не мав дозволу на імміграцію, а також, не було підтверджено йому належність до громадянства України та не міг отримати дозвіл на імміграцію самостійно, а тільки спільно з батьками.

Таким чином, на думку УДМС України в Київській області, позивач не міг бути визнаний як матір іммігранта.

Також, у висновку зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію", подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, лише повнолітня дитина може нести фінансові зобовязання перед батьками, а тому ця вимога не могла бути виконана позивачем, що відповідно до п.6 ст.12 Закону України "Про імміграцію" є підставою для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Суд зазначає, що спірне рішення відповідача прийнято саме на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" (інші випадки, передбачені законами України).

Проте, назване рішення не містить в собі посилань на встановлений міграційним органом інший випадок, передбачений законом України, крім визначений ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію в Україну матір'ю Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт.

Суд зазначає, що доказів надання позивачем при отриманні дозволу на імміграцію неповного пакету документів, передбаченого законом, приховування даних щодо сімейного стану, не надано.

Окремо суд зазначає, що ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт, жодних заперечень щодо комплектності поданих документів не повідомляв, адже відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про імміграцію» неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав, у розумінні ст. 12 Закону України «Про імміграцію» для скасування позивачу дозволу на імміграцію.

При цьому, відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, суд звертає увагу, що в порушення вимог Порядку № 1983, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, не спростовано належність сина позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 до громадянства України.

Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.

Такими наслідками, відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію", є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Окрім цього, суд, вирішуючи спір по суті, враховує практику ЄСПЛ, а саме рішення по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86 "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання".

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність малолітньої дитини та її законне право на проживання разом з батьками.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, ВГІРФО УМВС України в Київській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Перевіряючи правомірність такого рішення, суд відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України повинен перевірити, чи прийняте воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване позивачем рішення управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт від 07.03.2017 року №30 є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню, а позовні вимоги Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт - задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 128, 160-163, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа - Головне Управління державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення начальника Управління Державної міграційної служби України в Київській області ОСОБА_2 про скасування дозволу на імміграцію в Україну Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт від 07.03.2017 року №30.

Стягнути на користь Нгуєн ОСОБА_1 Нгуєт (61001, АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору в розмірі 700 (сімсот гривень) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Київській області (04073, м.Київ, вул. Петропавлівська, буд.11, код ЄДРПОУ 37826158).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.М. Тітов