Постанова № 69626409, 17.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4434/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 год. 20 хв.

17 жовтня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №890 від 30.03.2017 року, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 17.05.2017 року № НОМЕР_1, №0010551406, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №890 від 30.03.2017 року, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 17.05.2017 року № НОМЕР_1, №0010551406.

Ухвалою суду від 31 серпня 2017 року відкрито провадження по справі.

У судове засідання 12.10.2017 року позивач не зявився, направив клопотання про проведення судового засідання без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними у адміністративному позові (а.с. 3-7) та поясненнях по справі (вх. №25485/17 від 15.09.2017)(а.с. 77-78), згідно яких зазначено, що 11.04.2017 року фахівцями ГУ ДФС в Одеській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці позивача, розташованої за адресою: м. Одеса, ОСОБА_2, ОСОБА_3, павільйон 15. Перевірка була проведена відповідно до наказу Головного управління ДФС в Одеській області №890 від 30.03.2017 року, в результаті якої органом доходів та зборів були винесені податкові повідомлення-рішення №0010531406 та №0010551406. Також зазначено, що позивачем подавалася скарга до ДФС України, яку 03.08.2017 року залишено без задоволення. За таких обставин позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів. Крім того, позивач наголошує на порушенні податковим органом положень ст. 81 Податкового кодексу України (далі ПК України), яким визначено умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок, зокрема непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених ПК, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. На думку позивача, в порушення вимог зазначеної статті контролюючим органом проведення перевірки було здійснено незаконно та безпідставно. Крім того, позивач вказує на порушення контролюючим органом вимог п. 86.5 ст. 86 ПК України, відповідно до якого акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 ПК України, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

Проте, як наголошує представник позивача, акт перевірки не містить реєстраційного номера контролюючого органу.

В обґрунтування позовних вимог з приводу оскарження винесення податкових повідомлень-рішень №0010531406 та №0010551406 представник позивача зазначає, що первинні документи не були витребувані контролюючим органом відповідними запитами безпосередньо у позивача. Проте всі первинні документи, які повязані із рухом товару, зазначеного в акті-опису товарно-матеріальних ціностей, від постачальника до позивача у відповідному обсязі, у позивача наявні.

Окрім того, представник позивача вказує на те, що продавець ОСОБА_4 на час проведення фактичної перевірки знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами тривалістю 3 дні у період з 11.04.2017 по 13.04.2017 року включно, на підтвердження чого надав копію відповідного наказу (а.с. 67), що свідчить про неможливість даної особи допускати контролюючий орган до проведення податкової перевірки та відсутність у неї відповідних повноважень на зазначений період.

За таких обставин, представник позивача просив визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління ДФС в Одеській області №890 від 30.03.2017 року про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.05.2017 року №0010531406 та №0010551406.

Представник відповідача у судове засідання 12.10.2017 року зявився, проти задоволення адміністративного позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях з додатками (вх. №25394/17 від 14.09.2017 року)(а.с. 33-66). Так, представник відповідача зазначив, що проведення фактичної перевірки здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст.ст. 20, 75, 81, 86 ПК України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, згідно ч.6 ст.128 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає оскаржуваний Наказ та податкові повідомлення-рішення відповідача обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Згідно до п.20.1.10 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням субєктами господарювання установлених законодавством обовязкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до приписів ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до ст.80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Однією із підстав, зазначених у ст.80 ПК України, є проведення фактичної перевірки у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів.

Згідно п.81.1. ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПК, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених ПК, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити субєкта (прізвище, імя, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса обєкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Згідно фактичних обставин справи, під час проведення перевірки позивач ОСОБА_1 не перебувала за місцем проведення перевірки, проте на робочому місці перебував продавець ОСОБА_4. У матеріалах справи наявні направлення на проведення перевірки від 30.03.2017 року №296 та №297, згідно яких на підставі ст.20, п.п. 80.2.2, п. 80.2 ст. 80 ПК України та наказу №890 від 30.03.2017 року Головне управління ДФС в Одеській області проводить з 10.04.2017 року фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 тривалістю 10 діб, які здійснювались головними державними ревізорами інспекторами відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту Головного управління ДФС в Одеській області ОСОБА_5 та ОСОБА_6. На даних направленнях на проведення перевірки міститься підпис ОСОБА_4 про ознайомлення з зазначеними направленнями на перевірку та про отримання наказу від 30.03.2017 року №890 про проведення перевірки (а.с. 40-41). Жодних актів про відмову від прийняття направлення на перевірку складено не було.

У судове засідання 02.10.2017 року зявились представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проводили перевірку ФОП ОСОБА_1, та зазначили, що допуск до проведення перевірки був здійснений продавцем ОСОБА_4, яка на час початку проведення перевірки знаходилась на робочому місці та здійснювала касові операції. Позивач у адміністративному позові зазначав, що ОСОБА_4 у цей день перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, про що надав копію відповідного наказу (а.с. 67). Однак, під час здійснення фактичної перевірки таких відомостей посадовим особам контролюючого органу, що здійснювали перевірку, надано не було, продавець ОСОБА_4 допустила головних державних ревізорів інспекторів до проведення перевірки та надала на запити посадових осіб контролюючого органу, що здійснювали перевірку, відповідні документи.

При цьому, у судовому засіданні, яке відбулося 25.09.2017 року, представник позивача наголошував на тому, що ОСОБА_4 в день проведення перевірки знаходилась у відпустці, а за адресою м. Одеса, ОСОБА_2, ОСОБА_3, павільйон 15 знаходилась позивачка ОСОБА_1, зазначивши, що може надати відеозапис з камери відеоспостереження. За таких обставин, суд не бере до уваги твердження представника позивача, що ФОП ОСОБА_1 була присутня під час предявлення наказу на направлення на проведення перевірки, а касир ОСОБА_4 у цей день знаходилась у відпустці, оскільки позивачем не доведено у встановлений законодавством спосіб та відповідними доказами таке твердження, а наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати від 10.04.2017 року №3 не було надано перевіряючим під час здійснення перевірки.

Представнику позивача з цього приводу судом було запропоновано надати докази на підтвердження факту недопуску позивачем державних ревізорів інспекторів до проведення фактичної перевірки шляхом надання запису з відеокамер, які знаходяться у торговому пункті позивача. Однак, відповідних доказів надано не було, представник позивача у судові засідання в подальшому не зявлявся, пояснень з цього приводу суду не надавав.

Крім того, відповідно до листа Державної фіскальної служби України №1647/7/99-99-14-05-01-17 від 25.01.2017 року регіональним підрозділам аудиту було доручено здійснити фактичні перевірки субєктів господарювання, які у 2016 році показали нереально низькі виторги, із зазначенням відповідних осіб у додатку (а.с.120-126). У наявному у матеріалах справи додатку до зазначеного листа «Перелік субєктів господарювання, які показали низькі виторги проведенні через РРО» серед таких субєктів зазначений і позивач.

Таким чином, проведення перевірки проводилось у відповідності до норм чинного законодавства та на законних підставах.

Верховним судом України висловлено правову позицію з приводу оскарження допуску контролюючого органу до здійснення перевірки, яку зазначено у постанові від 24.12.2010 у справі №21-25а10. Вона ґрунтується на тому, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду справи у суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР).

Згідно п.5 ч.1 ст. 3 зазначеного закону субєкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобовязані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 15.12.2004р. N 637, визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Згідно п.7.15 вказаного Положення вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК).

Згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» №436/95 від 12.06.1995 року у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Під час проведення фактичної перевірки головними державними ревізорами інспекторами відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту Головного управління ДФС в Одеській області було виявлено ряд порушень норм чинного законодавства з регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Так, під час перевірки з наданої продавцем ОСОБА_4 книги обліку розрахункових операцій №3000261606Р/1 (далі КОРО) виявлено неоприбуткування торгівельної виручки в сумі 13 918,83 грн. у період з 01.04.2017 року по 10.04.2017 року. У матеріалах справи наявні фотокопії відповідних сторінок КОРО, які були здійснені державними ревізорами інспекторами під час здійснення фактичної перевірки, з яких вбачається факт неоприбуткування позивачем торгівельної виручки (а.с. 53-60).

У судовому засіданні 02.10.2017 року представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проводили перевірку ФОП ОСОБА_1, зазначили, що відбувалося здійснення саме фотографування КОРО через неможливість застосування необхідного копіювального обладнання під час здійснення фактичної перевірки. Проте, дане фотографування здійснювалось саме з тієї КОРО, яка представникам контролюючого органу була надана ОСОБА_4.

Згідно зі ст.12 Закону №265/95-ВР субєкти господарювання зобовязані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі Закон №996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно ст.1 Закон №996-XIV бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч.3 ст. 8 Закону №996-XIV відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ст. 20 Закону №265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Під час проведення перевірки головними державними ревізорами інспекторами також було встановлено відсутність ведення обліку товарних запасів на загальну суму 35 492,00 грн. за місцем їх реалізації та зберігання згідно опису товарно-матеріальних цінностей, а саме встановлено фактичні залишки запасів алкогольної продукції. За даним фактом було складено опис товарно-матеріальних цінностей, який підписаний продавцем магазину ОСОБА_4 (а.с. 63-66). У даному описі зазначається, що відсутні накладні та будь-які первинні документи на товар.

Представник позивача через канцелярію подав клопотання про долучення до справи письмових доказів (вх. №27018/17 від 02.10.2017 року), серед яких зазначив договір дарування майна №1 від 18.11.2016 року, згідно з яким і було передано, зазначений в описі товарно-матеріальних цінностей, товар. Проте, під час проведення фактичної перевірки ані позивачем, ані продавцем ОСОБА_4 такого документу надано не було.

Таким чином, на момент проведення фактичної перевірки контролюючому органу не було надано жодних доказів обліку алкогольних напоїв, які перелічені у додатку до акту перевірки на загальну суму 35 492,00 грн.

Отже, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували незаконність та протиправність Наказу ГУ ДФС в Одеській області від 30.03.2017 року №890 та винесених податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, №0010551406. Відповідач в свою чергу надав докази наявності підстав проведення фактичної перевірки та докази дотримання порядку проведення такої перевірки. Крім того, відповідачем було надано докази обґрунтованості винесення податкових повідомлень-рішень, а саме фотокопії сторінок КОРО, а також додаток до акту перевірки опис товарно-матеріальних цінностей, підписаний уповноваженою особою позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ прийнято та податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем згідно з нормами чинного законодавства, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з вимогами ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також, згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач, у тому числі має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 128, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №890 від 30.03.2017 року, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2017 року № НОМЕР_1, №0010551406 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Суддя О. М. Тарасишина