Постанова № 69626303, 17.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4737/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 год. 40 хв.

17 жовтня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Десса-НВ» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Десса-НВ» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Десса-НВ у періоді, який перевірявся, та відповідно, донарахування податкових зобов'язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач до судового засідання не зявився, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с. 235-241).

В обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема посилаючись на акт проведенної перевірки. На думку відповідача, взаємовідносини позивача з його контрагентами мають безтоварний характер, оскільки останні фактично не мали можливості здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутності транспортних засобів та складських приміщень, наявності трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, тощо. Посилаючись, в тому числі, на податкову інформацію інших контролюючих органів, відповідач дійшов висновку, що контрагенти позивача характеризуються ознаками ризикового ведення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у звязку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі п. 78.2 ст.78 ПК України, відповідно до наказу Головного управління ДФС в Одеській області № 2963 від 20.07.2017р., направлень на перевірку проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Десса-НВ (код ЄДРПОУ 39465607) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.10.2014 року по 31.12.2016 року, з питань єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 30.10.2014 року по 31.12.2016 року.

За наслідками перевірки складено акт № 382115-32-14-151/39465602 від 02.08.2017р. (т.1, а.с. 11-38), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

п.198.1, ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податку на додану вартість на суму 718321 грн., в т.ч. по періодам:

березень 2015 року 2084 грн.;

квітень 2015 року 56681 грн.;

травень 2015 року 67742 грн.;

липень 2015 року 174901 грн.;

вересень 2015 року 289130 грн.;

грудень 2015 року 30236 грн.;

січень 2016 року 32286 грн.;

квітень 2016 року 14848 грн.;

липень 2016 року 50413 грн.

п. 134.1 ст. 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток вського у сумі 102418 грн. в тому числі 2015 рік у сумі 102418 грн.

п. 201.10 ст. 200 ПК України, в результаті чого були несвоєчасно зареєстровані податкові накладні.

За результатами перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання податок на прибуток приватних підприємств - 102418 грн. (т. 1 а.с. 39); збільшено суму грошовго зобовязання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - всього у сумі 718321 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ст. 134 ПК України обєктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення відємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення відємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Зокрема, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України№88 від 24.05.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, із системного аналізу вищеокреслених законодавчих положень вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання передачі товарів (робіт, послуг), тощо), мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Також, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції.

За відсутністю факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів (робіт, послуг) однією стороною, та їх отримання іншою стороною, документи, підтверджуючі використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відтак, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) або в разі, якщо придбані товари (роботи, послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів. До того ж, наявність цивільно-правового договору також не є безумовним свідченням правомірності та реальності вчинення платником податку господарської операції навіть у тому разі, якщо такий договір не визнано недійсним у судовому порядку.

Так, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011р. судом касаційної інстанції наголошено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення. Так, наприклад, ще в постанові від 04.09.2007 року по справі №07/97 Верховний Суд України при вирішенні справи щодо нікчемності правочину зазначив, що у даному випадку слід дослідити чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, оскыльки ця обставина має правове значення.

Суд в даному випадку також враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про порушення податкового законодавства за наслідками взаємовідносин позивача з ТОВ «Профісітістрой», ТОВ «Ділар Компані», ТОВ «Магнат ПК», ТОВ «Ред Вінд», ТОВ «Ексімброксервіс».

Згідно акту перевірки, основними підставами для висновку щодо порушень податкового законодавства у періоді, що перевірявся, послугувало встановлення посадовими особами контролюючого органу, що до складу податкового кредиту позивачем віднесено суми ПДВ у звязку зі здійсненням операцій, які, на думку відповідача, мали безтоварний характер.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від зазначених контрагентів, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, суд виходить з наступного.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ Десса-НВ (код ЄДРПОУ 39465607) є: Код КВЕД 28.29 Виробництво інших машин і устатковання загального призначення, н. в. і. у. (основний); Код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; Код КВЕД 33.13 Ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устатковання.

Судом встановлено, що 25.09.2014р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Профісітістрой» (продавець) укладено договір, відповідно до якого продавець зобовязується передати майно (гума, каучуки, видаткові поліграфічні матеріали) покупцю, а покупець зобовязується його прийняти та оплатити їх (т.1, а.с. 41).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано засвідчені копії: видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень (т.1, а.с. 42-69).

01.09.2015р. між ТОВ Десса-НВ (покупець) та ТОВ «Ділар Компані» (продавець) укладено договір № 01-09-15-01, відповідно до якого продавець зобовязується передати майно (гума, каучуки, видаткові поліграфічні матеріали) покупцю, а покупець зобовязується його прийняти та оплатити їх (т.1, а.с. 89).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано засвідчені копії: видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень (т.1, а.с. 90-113).

01.09.2015р. між ТОВ Десса-НВ (покупець) та ТОВ «Ексімброксервіс» (продавець) укладено договір № 01/04-15-2, відповідно до якого продавець зобовязується передати майно (гума, каучуки, видаткові поліграфічні матеріали) покупцю, а покупець зобовязується його прийняти та оплатити їх (т.1, а.с. 114-115).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано засвідчені копії: видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень (т.1, а.с. 116-162).

01.09.2015р. між ТОВ Десса-НВ (покупець) та ТОВ «Ред Вінд» (продавець) укладено договір № 12/05-15-3, відповідно до якого продавець зобовязується передати майно (гума, каучуки, видаткові поліграфічні матеріали) покупцю, а покупець зобовязується його прийняти та оплатити їх (т.1, а.с. 72-73).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано копії: видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень (т.1, а.с. 74-88).

На підтвердження факту господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Магнат ПК» надано копії: рахунку-фактури, накладної (т.1, а.с. 70-71).

Окрім того, на підтвердження факту транспортування товару та здійснення вантажних робіт контрагентам ТОВ «Транспортна компанія «САТ», ПП «Нічний Експрес», ФОП ОСОБА_1, ТОВ «Нова пошта» позивачем надано до суду копії: договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, договору перевезення вантажів, договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжних доручень, акту-реєстру, товарно-транспортних накладних, видаткових касових ордерів, рахунків-фактур, платіжних доручень (т.1, а.с. 163-219; т.2, а.с. 1-13; 22-42).

Відповідачем не надано до суду акту, складеного у довільній формі (як того вимагає Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 р.), що засвідчував би такі факти ненадання (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації ТОВ «Десса-НВ».

Наявні у позивача первинні документи щодо оспорюваних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ст.ст. 44, 201 ПК України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Як встановлено судом та протилежного не доведено відповідачем, надані ТОВ «Десса-НВ» документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів. Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку виконавця (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит замовника.

Так, включена позивачем до складу податкового кредиту оспорювана сума податкового кредиту на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені та зареєстровані з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України.

Відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних за періоди, що перевірялись, вищевказані контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Окрім того, суд враховує, що позивачем надано документи, що підтверджують повязаність здійснених витрат з господарською діяльністю, подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про безтоварність господарських операцій з позивача з його контрагентами обґрунтовані, серед іншого, посиланням на те, що операції не підтверджуються стосовно наявності необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів, в звязку з чим ставиться під сумнів факт здійснення субєктом господарювання даних операцій.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 02.03.2016 року по справі №К/800/11712/15.

Суд погоджується з позицією позивача, що висновки перевіряючого, які викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення. Так, у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо контрагентів позивача. Зазначена обставина не є підставою для зменшення витрат та податкового кредиту, у разі якщо позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання податкового кредиту та має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Водночас, як встановлено судом, припущення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, чинним законодавством не встановлено обовязку платника податків придбання будь-яких основних засобів (фондів), в той час, як у випадку виробничої необхідності підприємство має право залучати необхідні технічні засоби на договірних умовах.

Також Вищим адміністративним судом України (ухвала від 04.03.2014р. №/9991/27474/12) доводи відповідача щодо відсутності у контрагента позивача основних засобів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів відхилено, оскільки наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Суд зазначає, що посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивача об'єктивної можливості для виконання умов вищезазначених договорів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин є безпідставними, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання умов вищезазначених договорів; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється контрагентом виконання умов договору. Поряд з цим, відповідачем не доведено неможливості виконання умов укладених з позивачем договорів наявними у них силами та засобами. Подібна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2013 р. К/9991/71450/12.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду доказів щодо наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб позивача, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання правочинів позивача з кожним з його контрагентів недійсними до суду не надано.

Поряд з цим суд звертає увагу, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Вищим адміністративним судом України, зокрема в Ухвалах від 02.03.2016 року по справі №К/800/11712/15, від 01.03.2016 року по справі №К/800/1616/15, від 26.01.2016 року по справі №К/800/45046/15 та інших.

Відповідно до ст.ст.46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов до висновку, що позивачем виконано зобовязання за договорами, укладеними з вищезазначеними контрагентами, а саме: прийнято роботи (послуги) та сплачено грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, які містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначених договорів.

Суд зазначає, що належних доказів, які б підтверджували викладені в акті висновки, відповідачем не надано, так само відповідачем не надано до суду доказів визнання недійсною первинної документації позивача.

Актом перевірки позивача підтверджується надання останнім відповідачу первинної документації щодо господарських операцій з вищевказаними суб'єктами господарювання. При цьому протилежного не доведено відповідачем, невідповідність зазначеної документації нормам Податкового кодексу України відповідачем не встановлено.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому Позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

З огляду на викладене, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням контрагентами контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами його контрагента податкових зобов'язань.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12 та інших.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції. Аналогічна позиція, викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 р. в справі № К/800/17762/13.

Водночас, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії, у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини застосовуються судами як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Десса-НВ» порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на зазначене суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні адміністративного позову, позивачем сплачено 15 068,52 грн. судового збору (т.1 а.с. 224-225). За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність стягення з Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір у розмірі 15 068,52 грн., сплаченого ТОВ Десса-НВ при поданні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 128, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальныстю «Десса-НВ» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними податкових повідомлень рішень від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № 0025431415- задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення, прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області від 14.08.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальныстю «Десса-НВ» (код ЄДРПОУ 39465607) судові витрати у розмірі 15 068,52 грн. (пятнадцять тисяч шістдесят вісім грн. 52 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

СуддяО.М. Тарасишина