Постанова № 69623558, 20.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2017 року Справа № 910/11550/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Карабаня В.Я., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Ліквідатора Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017У справі№ 910/11550/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина"До третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"; Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк"Про за участю від позивача: від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи:визнання договору недійсним, не з'явились, ОСОБА_5, не з'явились, ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Батьківщина" в особі ліквідатора 21.06.2016 звернувся до відповідача 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", відповідача 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про визнання недійсним, з моменту укладання, договору про відступлення прав вимоги № 12/10-15-1 від 13.10.2015 (зі змінами від 09.11.2015), який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського

нотаріального округу Роєнко І.В., зареєєстрований у реєстрі № 837.

Вказаний договір № 12/10-15-1 від 13.10.2015 є договором факторингу, який укладений з недотриманням вимог ст. 1079 Цивільного кодексу України до суб'єктного складу договору факторингу. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" не є фінансовою установою і не може надавати фінансові послуги, тому не може бути фактором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/11550/16 (суддя Домнічева І.О.) у задоволенні позову Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина", 3-я особа, яка не заявляє смостійних вимог на предмет позову на стороні відповідачів: Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання договору недійсним відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що під час укладання вказаного договору № 12/10-15-1 від 13.10.2015 сторони керувались положеннями статей 512, 513,514 Цивільного кодексу України; у позовній заяві позивач не наводить, які саме його права порушені укладанням вказаного договору, та стороною за яким він не є, що є прямою відмовою у задоволенні позову. Позивач не навів належних та допустимих доказів про порушення його порушених чи оспорюваних прав на момент укладання договору про відступлення права вимоги та на майбутнє.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 910/11550/16 (у складі колегії суддів: Смірнової Л.Г.-головуючого, Кропивної Л.В., Чорногуза М.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 у справі № 910/11550/16 Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що вказаний договір № 12/10-15-1 від 13.10.2015 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлюєвідсутність передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Позивач не навів належних та доспустимих доказів про порушення чи оспорюваних прав на момент укладання договору про відступлення права вимоги та на майбутнє.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, ліквідатор Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 910/11550/16 Господарського суду міста Києва скасувати, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" задовольнити; визнати договір про відступлення права вимоги № 12/10-15-1 від 13.10.2015 (зі змінами від 09.11.2015) недійсним.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що судами недотримані вимоги норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників відповідача1 та третьої особи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ПОСП "Батьківщина" 18.04.2013 укладено кредитний договір № DNI-22- 482/13 (надалі - кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 5500000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти кредит,

використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором.

Між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" 13.10.2015 укладено договір про відступлення прав вимоги № 1761/61, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І.В., зареєстрований в реєстрі за № 836 (надалі - договір № 1761/61).

Відповідно до умов договору № 1761/61 первісний кредитор частково, у сумі 20862941,01 грн. відступає права вимогу новому кредитору, а новий кредитор набуває частину прав вимог за кредитним договором та укладеними договорами забезпечення (перелічені в ч. II договору № 1761/61).

Між ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (первісний кредитор) та СТОВ "Батьківщина" (новий кредитор) 13.10.2015 укладено договір про відступлення права вимоги № 12/10-15-1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Роєнко І.В., зареєстрований в реєстрі за № 837.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015 за позовом ПАТ "ПУМБ" у справі № 904/10253/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2015, позов задоволено, стягнуто солідарно з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шлях" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості за кредитним договором № DNI22-482/13 від 18.04.2013, договором поруки № DNI-22-488/13 від 18.04.2013, договором поруки №DNI-22-489/13-II від 07.05.2013 та договором поруки № DNI-22-483/13 від 18.04.2013 у розмірі 4937162,71 доларів США заборгованості за сумою кредиту, 132236,42 доларів США відсотків за користування кредитом, 1934473,05 грн. 05 коп. пені; стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" на користь позивача 73080 грн. 00 коп. витрат з оплати судового збору.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" 20.11.2015 звернулося до господарського суду із заявою в порядку ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 у справі № 904/10253/14 замінено сторону у виконавчому провадженні № 48037968 з примусового виконання наказу № 904/10253/14, виданого Господарським судом Дніпропетровської області від 12.06.2015, про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості за кредитним договором № Б№ 22-482/13 від 18.04.2013, договором поруки № DNI-22-488/13, договором поруки № DNI-22-489/13-G від 07.05.13 та договором поруки № ОМ-22-483/13 від 18.04.2013 у розмірі 4937162,71 доларів США - заборгованості за сумою кредиту, 132236,42 доларів США відсотків за користування кредитом, 1934473,05 грн. пені в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 0№22-482/13 від 18.04.2013 відповідно до підп. (в) п. 2.1. договору про відступлення прав вимоги за № 12/10-15-1 від 13.10.2015 в сумі 20862941,01грн., що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на день укладання цього договору еквівалентно 956237,76 доларам США, з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на іншого стягувача: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина".

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема,

виділяється внаслідок укладення договору:

а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст. 656 ЦК України) у цьому разі відступлення права є оплатним. Тобто за "передачу" прав продавцем він отримує від покупця в замін гроші та/або

товар;

б) дарування (ч.2 ст. 718 ЦК України). В такому випадку "передача" права відбувається безоплатно;

в) факторингу (гл. 73 ЦК України).

Договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманні:

1) допустимість відступлення тільки права грошової вимоги. Натомість інші договори можуть опосередкувати відступлення інших негрошових прав вимоги;

2) можливість здійснювати відступлення наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори розраховані на відступлення лише наявних вимог;

3) специфічна сфера застосування. Договір факторингу орієнтований на його укладання у сфері підприємництва. Тобто його сторонами є фактор та клієнт, є підприємцями (підприємницькими товариствами та фізичними особами-підприємцями). Щодо інших договорів вказані обмеження відсутні;

4) отримання клієнтом фінансування від фактора, при цьому відступлення права грошової вимоги або забезпечує повернення такого фінансування або ж виступає способом платежу. При цьому різняться правовідносини фактора та клієнта, залежно від того чи мав місце "забезпечувальний" чи "купівельний" факторинг ( ст. 1084 ЦК України). Такого роду відносин немає в інших договірних конструкціях.

Загальні норми про відступлення права вимоги (ст. 512-519 ЦК України) мають застосовуватися у кожному випадку відступлення права вимоги, в тому числі у разі укладання договору факторингу. Звісно, якщо в нормах гл. 73 ЦК України не передбачено спеціальних положень.

Форма договору факторингу

У гл. 73 ЦК України відсутні норми, які регламентують форму договору факторингу. Це свідчить про те, що за відсутності окремих приписів підлягають застосуванню:

а) загальні правила про форму правочину (ст. ст. 205-209 ЦК України) та договору (ст. 639 ЦК України);

б) норми, що регулюють форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні (ст.513 ЦК України).

Предмет договору факторингу

Аналіз ст. 1078 ЦК України та інших норм гл. 73 ЦК України свідчить, що тільки право грошової вимоги може бути предметом договору факторингу. Будь - які інші вимоги (зокрема, виконати роботу, надати послугу, передати товар) не можуть відступатися за договором факторингу.

Суди дійшли до висновку, що під час укладання договору про відступлення права вимоги сторони керувалися положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов 'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов 'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суди дійшли до висновку, що оспорюваний договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судами не досліджено положення вказаного договору № 12/10-15-1 від 13.10.2015, не з'ясовано правову природу договору № 12/10-15-1 від 13.10.2015, зокрема, чи вважається договір виконаним і припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор виплатив первісному кредитору кошти, а також відповідності його умов вимогам чинного законодавства, і не з'ясовано судами порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів прав позичальника.

Судами не взято до уваги рішення власника № 03/07/2015-01 Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" ЄДРПОУ 03772507 від 13.07.2015 про припинення повноважень голови ліквідаційної комісії Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" Єрьоміної А.О. з 13.07.2015 та призначення Марченко Галини Іванівни ліквідатором Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" з 14.07.2015 на підставі контракту та підписання позовної заяви ліквідатором.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні статут, свідоцтво про державну реєстрацію та довідка про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій та/або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-підприємців України Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"; статут, свідоцтво про державну реєстрацію Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина".

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Відповідно до частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ліквідатора приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Батьківщина" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 910/11550/16 Господарського суду міста Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 910/11550/16 Господарського суду міста Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Карабань В.Я. Ковтонюк Л.В.