Постанова № 69623549, 17.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 911/3239/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я.,суддів:Коваленка В.М., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 рокуу справі № 911/3239/16 господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Комунального підприємства "Фастівтепломережа"про стягнення 124 779 грн., 92 коп.

за участю представників сторін:

від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Литвин П.В., дов. № 14-163 від 28.09.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3239/16 (суддя - Чонгова С.І.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства Таращанської районної ради (далі - КП Таращанської районної ради) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") 75188,02 грн. пені, 5886,42 грн. 3 % річних, 43044,64 грн. витрат від інфляції, а також 1871,70 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі № 911/3239/16 (головуючий суддя - Агрикова О.В., суддя - Мальченко А.О., суддя - Чорногуз М.Г.) апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3239/16 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3239/16 скасовано та прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Фастівтепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 37 188 (тридцять сім тисяч сто вісімдесят вісім грн. 01 коп.) пені, 5 886 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість грн. 42 коп.) 3% річних, 43 044 (сорок три тисячі сорок чотири грн. 64 коп.) інфляційних втрат та 1 871 грн. (одну тисячу вісімсот сімдесят одну грн. 70 коп.) судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі № 911/3239/16, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі № 911/3239/16 скасувати в частині, якою відмовлено у стягненні пені та вцій частині винести нове рішення, яким позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити повністю. Стягнути з КП "Фастівтепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму сплаченого судового збору за подання цієї скарги.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/3239/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Коваленко В.М., суддя - Поляков Б.М. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2017 року в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2017 року у справі № 911/3239/16 прийнято касаційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі № 911/3239/16 до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги у засіданні колегії суддів Вищого господарського суду України на 17.10.2017 року

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 22.11.2014 року між сторонами у справі ПАТ "Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - продавець) та КП "Фастівтепломережа"(далі - покупець) укладено договір № 2290/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року газ обсягом до 419, 0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): І кв. 240,0 (січень 95,0, лютий 85,0, березень 60,0); ІІ кв. 10,0 (квітень 10,0, травень 0, червень 0); ІІІ кв. 0 (липень 0, серпень 0, вересень 0); ІV кв. 169,0 (жовтень 19,0, листопад 60,0, грудень 90,0).

Обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (підпункти 2.1.1., 2.1.2. пункту 2.1. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.4. договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що всього до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 1 309, 20 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В п. 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 20.03.2015 року , № 2 від 20.07.2015 року, № 3 від 30.07.2015 року, № 4 від 15.10.2015 року, № 5 від 25.11.2015 року до договору № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, сторони змінювали ціну за 1000 куб.м. природного газу, а також банківські реквізити продавця. (а.с. 15-19).

На виконання умов договору у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 551141, 60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 року на суму 87 992,64 грн., 28.02.2015 року на суму 57 383, 55 грн., 31.03.2015 року на суму 56 270,73 грн., 30.04.2015 року на суму 33 572, 09 грн., 31.10.2015 року на суму 85 891,49 грн., 30.11.2015 року на суму 103 132, 66 грн. та від 31.12.2015 року на суму 126 898, 44 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Відповідач за отриманий природний газ розрахувався у повному обсязі, проте за вказаними актами приймання-передачі природного газу оплати здійснював несвоєчасно, що підтверджується довідкою позивача про операції по підприємству "Фастівтепломережа КП" за період з 01.12.2014 року по 30.06.2016 року та не заперечувалось відповідачем.

Остаточний розрахунок за природний газ, отриманий на підставі договору № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, було здійснено відповідачем лише 02.03.2016 року.

Враховуючи вищенаведене, зокрема несвоєчасний розрахунок за проданий позивачем відповідачу газ за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Фастівтепломережа" пені в сумі 75 811, 30 грн., 3% річних в сумі 5 923, 98 грн. за загальний період з 15.02.2015 року по 01.03.2016 року та 43 044, 64 грн. інфляційних втрат за загальний період з січень 2015 року по жовтень 2015 року.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Ч. 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу, позивач на підставі п. 7.2. Договору просив стягнути з відповідача 75 811, 30 грн. пені, нарахованої на прострочену заборгованість відповідача за загальний період з 15.02.2015 року по 01.03.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування суми пені, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що пеня за зобов'язаннями з оплати газу за квітень розрахована позивачем за 184 дні, що перевищує строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також, судом першої інстанції вірно враховано, що у січні, лютому та жовтні 2015 року нарахування здійснено з 15 числа, проте, строк виконання зобов'язання 14 числа (п. 6.1 договору), яке у перелічених місяцях припадає на суботу, та у відповідності до ст. 254 ЦК України, останній строк виконання зобов'язань у вказаних місяцях переноситься на понеділок 16 число, у зв'язку з чим прострочення виконання зобов'язань починається з 17 числа відповідних місяців.

У ст. 254 ЦК України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 2.5 постанови №14 від 17.12.2013 року пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховується, починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто, місцевий господарський суд при здійснені перерахунку дійшов висновку про те, що у січні, лютому та жовтні 2015 року прострочення виконання зобов`язань починається з 17 числа відповідних місяців та закінчується через шість місяців, як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 923, 98 грн., нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за період з 15.02.2015 року по 27.12.2015 року та з 15.01.2016 року по 01.03.2016 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5 886, 42 грн., оскільки, було встановлено, що у січні, лютому та жовтні 2015 року нарахування здійснено з 15 числа, тобто з порушенням норм ст. 254 ЦК України.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 43 044,64 грн. інфляційних втрат за період січень-квітень 2015 року, жовтень 2015 року.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій встановили, що сума інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача становить 43 044, 64 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано рахував початок нарахування штрафних санкцій з 15 числа місяця, як передбачено п. 6.1. договору, а тому правомірно відхилено доводи скаржника, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ повинен був здійснений відповідачем ще 13-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

При перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що у запереченнях на позовну заяву про стягнення штрафних санкцій №10-07/16 від 02.11.2016 року відповідач, посилаючись на п. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, просив суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року до 50% від заявленої суми, а саме до 37 905, 65 грн., у зв'язку з тяжким фінансовим станом підприємства відповідача. Також, заявник посилався на те, що він є єдиним спеціалізованим підприємством по виробництву та постачанню теплової енергії в м. Фастові.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вказав про прийняття вказаної заяви відповідача або відмови у її прийнятті, що є порушенням норм процесуального права.

В зв'язку з чим, судом апеляційної інстанції розглянуто заперечення відповідача " 10-07/16 від 02.11.2016 року та встановлено наступне.

Як зазначав відповідач, заборгованість з оплати вартості поставленого приданого газу виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою споживачами, а саме населенням м. Фастова, яким відповідач постачає теплову енергію, а стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією населення. Затверджені тарифи на послуги з теплопостачання не передбачають витрат на сплату штрафних санкцій. Стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією споживачів теплової енергії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд має право відповідно до ст. 83 ГПК України зменшити пеню, при цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заборгованість відповідача за договором № 2290/15-ТЕ-17 від 22.12.2014 року була сплачена повністю ще 02.03.2016 року. При цьому, судом взято до уваги те, що остаточний розрахунок за договором відповідач мав здійснити 15.01.2016 року, і станом на вказану дату у відповідача існувала заборгованість лише у сумі 89 581,51 грн., яка є незначною по відношенню до ціни договору, і була сплачена вже 02.03.2016 року.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що окрім неустойки, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а тому і при зменшенні розміру пені, за переконанням суду, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Отже, враховуючи те, що відповідачем вже 02.03.2016 року у повному обсязі оплачена заборгованість за договором, незначне прострочення виконання зобов'язань, збитковість комунального підприємства відповідача, великий розмір пені у сумі 75 811, 30 грн., заявлений до стягнення, та невідповідність цього розміру пені наслідкам порушення зобов'язання, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 50 %, що становить 37 188, 01 грн.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 01.12.2016 року у справі № 911/3239/16 зазначено наступне:

"Стягнути з Комунального підприємства Таращанської районної ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75188,02 грн. пені, 5886,42грн 3% річних, 43044,64 грн. втрат від інфляції, а також 1871,70 грн. витрат, понесених на оплату позову судовим збором.".

Проте, КП Таращанської районної ради не є стороною у даній справі, відтак суд апеляційної інстанції правомірно вказав на те, що місцевий господарський суд безпідставно стягнув з КП Таращанської районної ради на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 75188,02грн пені, 5886,42грн 3% річних, 43044,64грн втрат від інфляції, а також 1871,70грн витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

З огляду на викладене, під час апеляційного провадження у справі судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому правомірно скасував рішення суду першої інстанції на підставі ст. ст. 103, 104 ГПК України.

У відповідності до ст. 1117 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у даній справі є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 року у справі № 911/3239/16 залишити без змін.

Головуючий: Погребняк В.Я. Судді: Коваленко В.М. Поляков Б.М.