Постанова № 69620060, 04.10.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017 року Справа № 912/607/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Верхогляд Т.А. - доповідач

судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №71 від 05.07.17 р.;

від третьої особи: ОСОБА_2 представник, довіреність №530 від 06.02.17 р.;

представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини - польова пошта В3675 (А3283) на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2017 року у справі №912/607/17

за позовом Військової частини - польова пошта В3675 (А3283), м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Приватного навчально-курсового комбінату "Водій", м. Світловодськ, Кіровоградська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 - експлуатаційного відділу м. Дніпро,

про розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2017 року у справі №912/607/17 (суддя Колодій С.Б.) в задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних доказів для застосування судом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неправильне визначення початку перебігу строку позовної давності, необґрунтовану відмову суду в поновленні позивачу строків позовної давності.

Просив суд апеляційної інстанції змінити оскаржуване судове рішення, позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу спростував її доводи, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник третьої особи, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпро підтримав правову позицію скаржника. Просив суд задовольнити вимоги апелянта.

Зазначає, що земельна ділянка, що є предметом оспорюваного договору, передана в постійне користування квартирно-експлуатаційній частині Криворізького району відповідно до Державного акту від 1980 року.

Наказом начальника Південно-Східного територіального квартирно-

експлуатаційного управління №94 від 09.08.2013 року Криворізьку квартирно-

експлуатаційну частину району розформовано та правонаступником визначено

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро.

Командир військової частини не мав повноважень щодо укладання угод стосовно ведення сумісної діяльності по обробку земельної ділянки яка знаходиться у постійному користуванні КЕВ м. Дніпро. Він ні з ким не погоджував укладання даного договору, нікого не повідомив про його укладення та не висвітлював факт його укладення. Факт існування даного договору став відомий лише після зміни командира військової частини, при її перевірці.

Представник КЕВ м.Дніпро вважає, що суд не врахував положення додаткової угоди №41 від 17.07.2014 року, якою внесено зміни до договору про спільний обробіток землі від 01.02.2014 року та відповідно до якої договір вважається укладеним з моменту підписання відповідних додаткових угод до договору, але не раніше вивільнення земельних ділянок. Вважає, що відповідач порушує право позивача на використання даної земельної ділянки саме як випробувального полігону, що визначено цільовим призначенням земельної ділянки, а суд, встановивши вказані обставини, не захистив право позивача.

У судове засідання 04.10.2017 року представник відповідача не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Оскільки його правова позиція щодо даного спору викладена у відзиві на апеляційну скаргу, у наданих поясненнях у судовому засіданні 31.07.2017 року, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про уточнення позову від 21.03.2017 року), в якій просив суд визнати недійсним договір №4/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014 року з додатковими угодами.

В обґрунтування позову посилався на те, що вказаний договір укладений представником позивача - колишнім командиром військової частини А3283 полковником ОСОБА_4 з перевищенням наданих йому повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2014 року між Військовою частиною А3283 в особі командира військової частини А3283 підполковника ОСОБА_4, який діє на підставі Законів України "Про господарську діяльність у Збройних силах України", "Про використання діяльності земель оборони" та Свідоцтва про реєстрацію частини як суб'єкта господарської діяльності, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України від 26.10.2013 № 724 (далі - Сторона 1) та Приватним навчально-курсовим комбінатом "Водій" в особі директора ОСОБА_5, який діє на підставі Статуту ПНКК "Водій" (далі - Сторона 2) укладено договір № 4/2 про спільний обробіток землі (далі Договір) (том 1 а.с. 11-14).

Відповідно до умов вказаного договору сторони домовились про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони 2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Згідно з пунктом 3.1 Договору Сторона 1 зобов'язується, зокрема, залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною 2 земельні ділянки, що надані Стороні 1 в безстрокове користування, згідно Державного ОСОБА_1 від 1980 року серія Б № 009798 площею 390 га, терміном на 1 (один) сільськогосподарський рік.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що внесок Сторони 1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 390 га, згідно до ОСОБА_1 обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки та складає 360,00 за 1 га.

Внесок Сторони 2 грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові звязки, інше, що встановлюють Сторони по закінченню сільськогосподарського року (пункт 6.2 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.09.2014 року. Цей Договір укладений строком на 2014 сільськогосподарський рік, але не пізніше 1 листопада 2014 року (пункти 12.1., 12.2 Договору).

Відповідно пункту 12.3 Договору умови Договору вважаються виконані в повному обсязі після складання актів звірки взаєморозрахунків.

Цей Договір припиняється в порядку та на умовах, що визначені у статті 1141 Цивільного кодексу України (пункт 12.8 Договору).

Згідно пункту 12.11 Договору додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

До договору сторони уклали ряд додаткових угод.

Так, 17.07.2014 року сторони уклали Додаткову угоду №41, за умовами якої викладено Договір від 01.02.2014 року в новій редакції (том 1 а.с.24-28). Відповідно до п.12.1 в редакції Додаткової угоди №41 договір вважається укладеним з моменту підписання відповідних додаткових угод до Договору, але не раніше вивільнення земельних ділянок.

18.07.2014 року сторони підписали додаткову угоду № 22, за умовами якої загальна площа земельних ділянок, залучених до спільної обробки, що буде проводитися Сторонами відповідно до умов Договору становить 417,9 га, площі та межі яких встановлюються згідно Договору (том 1 а.с. 15-16).

18.07.2014 року сторони підписали додаткові угоди №26 та № 27, якими внесено зміни до пункту 6.1 Договору в частині розміру внеску Сторони 1, встановивши його в розмірі 411,00 за 1 га (том 1 а.с.17- 18).

Також, 18.07.2014 року сторони підписали додаткову угоду №40, за умовами якої земельні ділянки для спільної обробки залучаються сторонами строком на п'ять сільськогосподарських років з 10.10.2014 року, тобто до кінця 2020 сільськогосподарського року, у урахуванням всіх положень Договору (том 1 а.с. 23).

Відповідно до Додаткової угоди від 18.07.2014 року № 42 земельні ділянки для спільної обробки залучаються сторонами строком на п`ять сільськогосподарських років, тобто до кінця 2020 сільськогосподарського року, з урахуванням всіх положень Договору.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини А3283 за період з 01.06.2015 року по 15.02.2016 року було встановлено, що договір № 4/2 про спільний обробіток землі від 01.02.2014 року з додатковими угодами, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки військова частина не мала законних прав землекористувача (том 1 а.с.34-38).

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про те, що такі обставини є дійсно доведеними.

Так, відповідно до змісту пунктів 1.1, 3.1, 6.1 Договору позивач зобов'язався залучити до використання з метою спільної обробки земельні ділянки, що надані останньому в безстрокове користування згідно Державного ОСОБА_1 від 1980 року серія Б № 009798 .

В силу вимог статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до приписів статей 317, 319 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону,

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Статтею 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Державного акту Б № 009798 від 1980 року, виданого Виконавчим комітетом Широківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області ОСОБА_3 - експлуатаційній частині Криворізького району, за останньою закріплюється в безстрокове і безоплатне землекористування 9819,7 гектарів землі. Земля надана для випробувального полігону (том 1 а.с.30-31).

Сторонами не заперечується, що саме на цій земельній ділянці розташована Військова частина А3283, а також земельні ділянки, залучені до спільної обробки землі за спірним Договором.

Таким чином, висновок оскаржуваного рішення про те, що позивач не є землекористувачем земельної ділянки, правові підстави для укладення Договору у позивача відсутні, є правомірним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Зокрема частини 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначають вимоги, додержання яких необхідне для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (Учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст.1133 Цивільного кодексу України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Оскільки спірний договір суперечить, зокрема, вимогам статей 1132-1134 Цивільного кодексу України, вимогам частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" (в частині залучення для спільного з відповідачем обробітку земельних ділянок, на які у військової частини відсутнє право постійного користування) такий Договір та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У даній справі є доведеним порушення права третьої особи - Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпро, як землекористувача земельної ділянки, що передана за оспорюваним Договором у спільне використання з відповідачем. Також є доведеним порушення вимог ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України стороною оспорюваного договору позивачем у даній справі.

Відповідно до п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний договір є недійсним, однак позивач пропустив строк позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно п.2.2 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

На думку колегії суддів позивачем не доведено порушення оспорюваним договором саме його прав. Порушено право іншої юридичної особи землекористувача земельної ділянки КЕВ м. Дніпро, яка має можливість звернутися до суду за захистом свого права.

За вказаних обставин є помилковим висновок оскаржуваного рішення щодо мотивів відмови позивачу в позові. По суті рішення правильне. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2017 року у справі №912/607/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б.Парусніков

Повний текст постанови складено 19.10.2017 року