Рішення № 69618785, 18.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017

Справа №910/15138/17

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське"

до Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сирокомбінат"

про стягнення 43 363,16 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з’явився

від відповідача не з’явився

У судовому засіданні 18.10.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське" до Приватного підприємства "РОСЬ" в особі філії "Охтирський сирокомбінат" про стягнення 43 363,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 15 від 23.08.2016 та вчасно не розрахувався за поставлену позивачем продукцію. Факт неналежного виконання зобов’язань відповідачем було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та відповідно до якого стягнуто з відповідача 236 675,36 грн. - основного боргу, 13 616,28 грн. – пені, 1575,67 грн. - 3 % річних, 2130,08 грн. - інфляційних втрат та 3 809,96 грн. судового збору. За доводами позивача, рішення суду було виконано відповідачем лише 04.08.2017, що зумовило нарахування останньому пеню у розмірі 26 760,49 грн., 3 % річних у розмірі 3 073,53 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13529,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15138/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 04.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 18.10.2017.

18.10.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли клопотання позивача про долучення документів на виконання вимог ухвали суду та письмовий відзив відповідача, відповідно до якого останній зазначає, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного судового рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є безпідставними. При цьому, відповідач також вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення пені є безпідставною, оскільки між сторонами на стадії виконання судового рішення відсутні договірні відносини.

У судове засідання, призначене на 18.10.2017, представники сторін не з’явилися.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що нез’явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23 серпня 2016 року між Приватним сільськогосподарським підприємством "Комишанське" (надалі – позивач, продавець) та Філією "Охтирський сирокомбінат" ПП "РОСЬ" було укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 15 (надалі- договір), за умовами якого продавець зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину –молоко коров’яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97 (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити такий товар (п.1.1. договору).

На виконання умов договору позивачем була поставлена відповідачу обумовлена договором сільськогосподарська продукція на суму 1641675,36 грн., що підтверджується видатковими накладними № 4062 від 31.10.2016, № 3382 від 31.08.2016 та № б/н від 30.09.2016, які підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень.

Під час розгляду справи № 910/185/17 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське" до Приватного підприємства "РОСЬ" про стягнення 254 269,11 грн., Господарським судом міста Києва було встановлено, що відповідач не виконав свого обов’язку за договором та прострочив внесення оплати за поставлений позивачем товар на загальну суму 236 675,36 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17 вирішено стягнути з відповідача 236 675,36 грн. - основного боргу, 13 616,28 грн. – пені, 1575,67 грн. - 3 % річних та 2130,08 грн. - інфляційних втрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17 залишено без змін.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Позивач зазначає, що відповідач вказане рішення суду виконав лише 04.08.2017, що зумовило нарахування позивачем пені у розмірі 26 760,49 грн., 3 % річних у розмірі 3 073,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13529,14 грн., що нараховані з 28.02.2017 по 04.08.2017.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

При цьому у п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зазначені підстави визначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011№ 11/109).

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.

За твердженням позивача, фактичне виконання рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17 було здійснено лише 04.08.2017, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, внаслідок чого позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 26 760,49 грн., 3 % річних у розмірі 3 073,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13529,14 грн., що нараховані в період з 28.02.2017 по 04.08.2017.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання припинилось лише 04.08.2017, а отже має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період, у зв’язку з чим останній має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пп.4.1 п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. « Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума, яка заявлена позивачем, зокрема – 13 529,14 грн. інфляційних втрат.

Суд також перевірив розрахунок позивача в частині 3 % річних та встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 3073,53 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 26 760,49 грн. пені за загальний період прострочення з 28.02.2017 по 04.08.2017, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. ст. 216 – 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату прийнятого товару відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17 на користь позивача було стягнуто з відповідача пеню у розмірі 13 616,28 грн., що нарахована в період з 09.12.2016 року по 27.02.2017 року.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що приписом ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, врахувавши положення ч. 6 статті 232 ГК України та період, за який було здійснено стягнення пені за рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2017 у справі № 910/185/17, суд дійшов висновку, що з відповідача на корить позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 17 682,54 грн., яка нарахована в межах шестимісячного строку, тобто у даному випадку з 28.02.2017 по 09.06.2017.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Твердження відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву не приймається судом до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та наведеними нормами чинним законодавством.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Комишанське" підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 13 529,14 грн., 3 % річних у розмірі 3073,53 грн. та в частині пені у розмірі 17 682,54 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «РОСЬ» (01010, м.Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 10; ідентифікаційний код 32191954) в особі філії «Охтирський сирокомбінат» (09000, Київська обл., місто Сквира, вул. Р. Люксембург, будинок 14; код філії 33370269) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Комишанське» (42721, Сумська обл.., Охтирський район, село Комиші, вулиця Київська, будинок 1, ідентифікаційний код 30794436) інфляційні втрати у розмірі 13 529 (тринадцять тисяч п’ятсот двадцять дев’ять) грн. 14 коп., 3 % річних у розмірі 3 073 (три тисячі сімдесят три) грн. 53 коп., пеню у розмірі 17 682 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 1 265 (одна тисяча двісті шістдесят п’ять) грн. 04 коп.

3. В частині стягнення пені у розмірі 9 077,95 грн. відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.2017

Суддя Пукшин Л.Г.