Ухвала суду № 69601763, 17.10.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1608/17

Провадження № 2-ар/638/23/17

17.10.2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву ОСОБА_2 про роз’яснення постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року по адміністративній справі №638/1608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02.10.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про роз’яснення постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року по адміністративній справі №638/1608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії. Вимоги заяви обґрунтовує тим, що органом пенсійного фонду постанову суду, яка набрала законної сили, не виконано, що вказує на те, що рішення суду є незрозумілим. Просить суд заяву задовольнити, та вказати що пенсія підлягає призначенню та виплаті без обмеження її максимального розміру.

Заявник ОСОБА_2 (позивач по справі) в судове засідання не з’явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.

Представник заінтересованої сторони (відповідача – Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова) в судове засідання не з’явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.

У відповідності до частини 3 статті 170 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.

Як встановлено матеріалами справи, постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задоволено: визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії неправомірними; зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова призначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_1, пенсію за вислугою років згідно із статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року), з 04.11.2016 року, тобто з дати звернення, виходячи з розрахунку 90 % від суми середнього заробітку щомісячної заробітної плати, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року по справі №638/1608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії повернуто апелянту.

Відповідно до частини 5 статті 254 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

02.10.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про роз’яснення постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року по адміністративній справі №638/1608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії у зв’язку з тим, що «…УПФУ в Дзержинському районі м. Харкова постанову суду, яка набрала законної сили, не виконано, що вказує на те, що рішення суду є незрозумілим…».

Відповідно до статті 170 КАС України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Виходячи з коментованої статті, роз'ясненню підлягають постанови чи ухвали суду у разі, якщо без такого роз'яснення їх тяжко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання постанови чи ухвали суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв'язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.

Вивчивши матеріали адміністративної справи та зміст судового рішення по справі, суд вважає, що при винесенні судового рішення всі ці вимоги дотримані судом і постанова суду, зокрема її мотивувальна та резолютивна частини, є ясними і зрозумілими, такими, що не потребують роз'яснення.

Окрім того, суд вважає за необхідне роз’яснити заявнику, що за нормами Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюються іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні. Важко уявити собі ситуацію, якби пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надано сторонам у спорі, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Так, у своїх рішеннях від 29.06.2004 року по справі «Войтенко проти України», від 20.07.2004 року в справі «Шмалько проти України», від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», від 09.11.2004 року у справі «Бакай та інші проти України», від 11.01.2005 року у справі «Дубенко проти України», від 22.02.2005 року у справі «Шаренок проти України», від 05.04.2005 року у справі «Вараниця проти України», від 19.04.2005 року у справах «Піряник проти України», «Долгов проти України», «Щербанов проти України», від 03.05.2005 року у справі «Василенков проти України», від 07.06.2005 року у справі «Фукльов проти України», від 21.06.2005 року у справі «Булинко проти України», від 13.09.2005 року у справі «Лютих проти України», від 06.09.2007 року у справах «Шамрай проти України», «Лозинський та інші проти України» Європейський Суд з прав людини відзначив, що право на суд, закріплене в частині 1 статті 6 Конвенції, було б лише ілюзією, якщо б держави допускали такий стан речей, коли рішення національних судів залишалися б невиконаними. З посиланням на свою попередню прецедентну практику, сформульовану в його попередніх аналогічних справах, Європейський Суд зазначив, що тлумачення частини 1 статті 6 Конвенції винятково як такої, що стосується доступу до суду та процедури розгляду справи у суді, було б несумісним із принципом верховенства права, який держави-учасниці зобовязались дотримувати, ратифікуючи Конвенцію. Зважаючи на це, виконання рішення будь-якого суду повинно розглядатись у світлі вимог статті 6 Конвенції як складова частина «процесу у справі» (trial).

Таким чином Європейський Суд дійшов висновку, що неспроможність держави вжити належних заходів для виконання рішення суду впродовж строку, визначеного національним законодавством, означає позбавлення частини 1 статті 6 Конвенції її корисного значення. У зв’язку з цим, Європейський Суд з прав людини зазначив, що затримання виконання судового рішення може бути виправданим лише за виняткових обставин. Проте, в будь-якому разі, таке затримання не може бути настільки довгим, аби була знищена сама сутність того права, яке захищається частиною 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, Європейський Суд майже в кожному своєму рішенні проти України стосовно надто тривалого виконання судових рішень національних судів вказував, що неможливість особи домогтися виконання судового рішення на свою користь становить втручання в право цієї особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Порядок виконання судових рішень визначено Законом України «Про виконавче провадження». Цей закон визначає загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплює їхні права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто виконання судових рішень у адміністративних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, прийшов до висновку, що заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки ним не доведено, що невиконання рішення суду є наслідком незрозумілості рішення, а його твердження про таку незрозумілість спростовується дотримання судом при його ухваленні вимог щодо логічності, чіткості, переконливості і зрозумілості. Саме по собі невиконання судового рішення не є підставою для його роз’яснення.

Керуючись ст.160, 165, 170 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз’яснення постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.03.2017 року по адміністративній справі №638/1608/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Копію ухвали направити сторонам для відома.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий: