Ухвала суду № 69593523, 18.10.2017, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/1767/16-к

1-кп/189/20/17

У Х В А Л А

18.10.2017 року Покровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Пустовар О.С.

при секретарі Комеристій І.А.

за участю прокурора Маковецької Л.О.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник Лашко А.М.

потерпілий ОСОБА_3

представник потерпілого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

встановив:

В провадженні Покровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Лашко А.М. заявив клопотання про визнання доказів недопустимими та доручення органу досудового розслідування проведення слідчої дії - слідчого експерименту, а саме просить визнати недопустимими: протокол огляду місця події дорожньо-транспортної пригоди від 25.06.2016 року, показання свідка ОСОБА_1, викладені в протоколі допиту від 01.08.2016 року, протокол проведення слідчого експерименту з метою перевірки показань свідка ОСОБА_1 від 06.09.2016 року, а також висновок експерта (судової авто-технічної експертизи) від 26.10.2016 року за №5/10.1-980, складений експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_5 Крім того, з метою перевірки і уточнень показів обвинуваченого ОСОБА_1, одержаних під час судового розгляду та досудового розслідування, просить доручити слідчому відділу Покровського ВП Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області провести слідчий експеримент, яким відтворити дії обвинуваченого, обстановку та обставини події дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 25 червня 2016 року відтворивши умови, в яких подія дорожньо-транспортної пригоди могла відбутися в дійсності, з обов'язковою участю у проведенні цієї слідчої дії обвинуваченого ОСОБА_1

В обґрунтування даного клопотання Лашко А.М. зіслався на те, що під час проведення досудового слідства в кримінальному провадженні старший слідчий СВ Покровського ВП Гаврилок А.В., допитав ОСОБА_1, як свідка, про обставини ДТП від 25.06.2016 року, за наслідками якого було складено протокол допиту свідка. 06.09.2016 року ст. слідчий Гаврилок А.В. виконав слідчий експеримент, з метою перевірки показань ОСОБА_1, як свідка, та одночасно з іншим свідком та двома потерпілими. Так, показання, дані особою, яка фактично підозрюється у вчиненні злочину і яка допитувалася про обставини причетності її до цього злочину як свідок з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (ст.385 КК), та за завідомо неправдиве показання (ст.384 КК), не мають доказової сили. Під час проведення слідчим слідчого експерименту не було належним чином об'єктивного відтворення та встановлення дійсних обставин та обстановки події, оскільки ОСОБА_1 на момент проведення слідчого експерименту перебував у статусі свідка, то він фактично був позбавлений можливості як підозрюваний заявляти клопотання щодо встановлення у тому числі і вказаних фактичних даних та обставин, які мають значення для кримінального провадження. Висновок експерта від 26.10.2016 року №5/10.1-980 ґрунтується на доказах, які є недопустимим,. Оскільки протокол відтворення обстановки та обставин події, у тому числі враховуючи і «колективність» дій, яким ніби то було перевірено та уточнено в тому числі покази свідка ОСОБА_1, є недопустимим засобом доказування і на фактичних даних якого ґрунтується висновок експерта, з метою перевірки і уточнень відомостей, які містяться в показах обвинуваченого, а також об'єктивних даних, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, проведення експертного дослідження із застосуванням методики 10.3.07 - «Наїзд на пішохода пр. обмеженій видимості», просить також доручити слідчому відділу Покровського ВП Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області провести слідчу дію - слідчий експеримент в порядку ст.240 КПК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заявлене його захисником клопотання повністю підтримав та просив задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 просили в задоволенні клопотання відмовити, наголосивши на тому, що клопотання про проведення слідчого експерименту з участю ОСОБА_1 як підозрюваного, а не свідка, було вирішено ухвалою слідчого судді Лукінової К.С. від 19.10.2016 року, яка розглядала скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчої дії. В поданій скарзі потерпілий та його представник теж звертали увагу, що слідчий експеримент був проведений з порушенням норм законодавства, однак, ухвалою слідчого судді від 19.10.2016 року будь-яких порушень при проведенні слідчих дій - не виявлено. Дана ухвала ніким не оскаржувалася та набрала законної сили. В зв'язку з чим, просять відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого.

Прокурор Маковецька Л.О. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення даного клопотання.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження щодо заявленного клопотання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК.

Частиною першою статті 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд зауважує, що отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої цієї статті в редакції від 13 квітня 2012 року дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Можливість притягнення до відповідальності особи, яка здійснила збирання доказів шляхом істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок чого такі відомості були отримані, про що йдеться у частині третій статті 87 КПК у редакції від 13 квітня 2012 року, також вказує на те, що такі діяння мають бути неправомірними.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Тобто законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Так, пунктом 6 частини другої статті 87 КПК в редакції від 13 квітня 2012 року передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає за потрібне звернути увагу й на те, що в самій назві статті 87 КПК законодавець визнання доказів недопустимими обумовив їх отриманням внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_1 як свідком під час проведення слідчого експерименту з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права заявника, суд бере до уваги таке.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що відомості про ДТП до ЄРДР були внесені по факту кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_1 Останній, викладаючи власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, не визнавав своєї винуватості. Такі його твердження слідчий, відповідно до вимог частини другої статті 9 КПК, зобов'язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити. Саме з метою перевірки й уточнення

наданих ОСОБА_1 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою та за участю запрошеного ним захисника був проведений слідчий експеримент. Його проведенню передувало роз'яснення ОСОБА_1 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_1 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин травмування пішохода і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_1, або слідчий у будь-якій формі примушував би ОСОБА_1 до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_1 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим. Не містять спростувань цьому й доводи заяви.

Тільки після отримання висновків автотехнічної експертизи, ОСОБА_1 було оголошено про підозру.

Відповідно до вимог частини першої статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом.

На підставі викладеного та системного тлумачення зазначених норм права, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, суд приходить до висновку про відсутність істотного порушення прав та свобод ОСОБА_1, а відтак і відсутність підстав вважати недопустимими доказами відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_1 як свідком під час проведення слідчого експерименту. Тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 06 вересня 2016 року та висновку експерта № 5/10.1-980 від 26 жовтня 2016 року.

Дана позиція викладена в Постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 09 червня 2016 року.

Крім того, в ході досудового розслідування був проведений огляд місця дорожно-транспортної пригоди а.с.19-24. Згідно даних протоколу відповідно до вимог ст.104 КПК України зазначено місце проведення огляду по вул. Пролетарській в смт. Просяна, зазначені відомості про учасників, зокрема слідчого та понятих. Дані про ОСОБА_1 відсутні, так як він з місця дорожньо транспортної пригоди зник, так як і транспортний засіб. Доводи захисника обвинуваченого щодо визнання даного процесуального документу недопустимим так як і покази в якості свідка ОСОБА_1 про обставини дорожньо - транспортної пригоди не є очевидно недопустимими. Тому суд вирішить питання допустимості даного доказу під час його оцінки в сукупності із іншими доказами та після допиту в судовому засіданні понятих, які були присутні при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди, якщо буде заявлене дане клопотання.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого Лашко А.М. про визнання доказів недопустимими та доручення органу досудового розслідування проведення слідчої дії - слідчого експерименту.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.84, 86, 87, 89, 350, 369, 370, 372, 392 КПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні клопотання захисника Лашко Анатолія Миколайовича про визнання доказів недопустимими та доручення органу досудового розслідування проведення слідчої дії - слідчого експерименту відмовити в повному обсязі.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: О. С. Пустовар