Рішення № 69592250, 17.10.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1/17

провадження 2/201/1730/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей – колект”, треті особи управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради і ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 грудня 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 і ТОВ “Кей – колект” про визнання рішення протиправним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та зобов’язання вчинити певні дії, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що позивач ОСОБА_1 10 листопада 2006 року уклав з банком, АКІБ Укрсиббанк, кредитний договір, отримав кредитні кошти і використав їх; в забезпечення вказаного договору було укладено договір поручительства з третьою особою ОСОБА_3. В забезпечення умов цього кредитного договору між позивачем і банком було укладено договір іпотеки, згідно якого було передано в іпотеку квартиру № 253 в будинку № 18 по вул. бульвар Слави у м. Дніпропетровську, зазначена квартира належала їх родині на праві власності. В цій квартирі позивач був зареєстрований та мешкав разом зі своєю родиною: дружиною та дітьми. Позивачем здійснювались обумовлені платежі за графіком погашення заборгованості за кредитним договором до моменту настання кризи в державі, а потім втратив можливість розраховуватись з банком на попередніх умовах. Банк уклав договір відступлення вимоги з відповідачем ТОВ “Кей – колект” та передав пакет документів, в тому числі і стосовно позивача. Цей відповідач звернувся до приватного нотаріуса з заявою про перереєстрацію права власності на вказану квартиру на них і відповідач (приватний нотаріус) зробив таку перереєстрацію, фактично позбавивши позивача та його сім’ю вказаного єдиного житла. У зв’язку з вище викладеними обставинами позивач змушений був звернутись до суду з цим позовом через численні порушення його прав, а також прав його малолітніх дітей. Банком і іншими відповідачами допущені порушення не тільки їх прав, а і закону. На його звернення до відповідачів про з’ясування обставин вказаного, питання вирішене не було, була відмова. Вважає позивач вказане неправомірним, оскільки порушує його права і права його дітей, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Просив визнати протиправним рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності за ТОВ “Кей – колект” в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 та скасувати вказане рішення і зобов’язати вказаного приватного нотаріуса вчинити дії по скасуванню запису у Державному реєстрі на нерухоме майно, рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року за заявою ТОВ “Кей – колект” про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 грудня 2015 року за реєстраційним номером 14837774, задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ “Кей – колект” в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив; вказаним, на думку суду, не заперечував проти позовних вимог і вважав за можливе розгляд справи за їх відсутністю. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнала, не погодилася з викладеними в цьому позові обставинами і заперечувала проти задоволення цього позову, просила розглянути справу за її відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Треті особа ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила; вказаним, на думку суду, не заперечувала проти позовних вимог і вважала за можливе розгляд справи за її відсутністю. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Представник третьої особи управління-служби в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради в судовому засіданні погодилися з позовними вимогами, підтримали викладені в позові обставини та вважали за можливе задоволення позову в повному обсязі, оскільки права неповнолітніх дітей дійсно були порушені.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника третьої особи, з’ясувавши думку сторін і третіх осіб, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що між ПАТ «УкрСиббанк», як кредитором, та позивачем ОСОБА_1, як позичальником, 10 листопада 2006 року укладено договір про надання споживчого кредиту № 1768ДИ021К. За умовами даного договору кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в розмірі 59315.00 доларів США, а позичальник, в свою чергу, зобов’язався повернути кредит до 09 листопада 2027 року щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту, а також сплатити 10.3% річних за користування кредитом та інші обов’язкові платежі. Викладені обставини підтверджуються копією договору про надання споживчого кредиту №1768ДИ021К від 10 листопада 2006 року і не заперечуються сторонами. Згідно п. 5.5 розділу 5 договору про надання споживчого кредиту № 1768ДИ021К від 10 листопада 2006 року у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць, та/або порушення позичальником, поручителем умов договору поруки, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій. Згідно п. 7.1 розділу 7 зазначеного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх зобов’язань, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або частини) та/або сплати процентів за кредит та/або комісій, кредитор має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов’язань між банком та позивачем ОСОБА_3 10 листопада 2006 року укладено договір поруки № 1768ДИ021П. За умовами даного договору вказана третя особа, як поручитель, зобов’язалась перед відповідачем відповідати солідарно в повному обсязі із позивачем ОСОБА_1 за невиконання останнім взятих на себе договірних зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту № 1768ДИ021К від 10 листопада 2006 року. Викладене підтверджується копією договору поруки № 1768ДИ021П від 10 листопада 2006 року і не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 не виконує належним чином взяті на себе грошові зобов’язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку банк, скориставшись правом вимагати дострокове повернення кредиту та плати за нього, своїми письмовими заявами від 26 серпня 2008 року просив позивача і тертю особу погасити, здійснивши дострокове повернення кредиту. Оскільки позивач і тертя особа вказані вимоги не виконали, розмір заборгованості станом на 01 червня 2010 року склав 421258.46 гривень, з яких: 375612.10 гривень – заборгованість за сумою кредиту, 42132.92 гривень – заборгованість за процентами за користування кредитом, 3513.44 гривень – пеня. Викладені обставини підтверджуються копіями заяв від 26 серпня 2008 року, копією повідомлень про вручення поштового відправлення, довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом станом на 01 червня 2010 року.

Але зараз позивач стверджує, що банк при укладанні вказаного кредитного договору обманув його, не вказавши повністю всі дані договору: договір не містить умов припинення цього договору, немає детального розпису загальної вартості кредиту для нього як споживача, не вказана вся сума кредиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови кредитування, можливість надання кредиту в іншій валюті, умови повернення боргу, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати дострокового повернення кредиту, можлива зміна відсоткової ставки та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично працівник банку при укладанні договору тиснув на нього психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування; тобто договір не містить всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору споживчого кредиту; внаслідок чого він змушений був підписати цей договір, а отже цей договір не відповідає його внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним в частині несправедливих положень про можливість підвищення відсоткової ставки, видачі кредиту в іноземній валюті та інш.. Зараз банк вважає, що в нього є заборгованість по цьому кредитному договору. Позивач вважає, що заборгованості в нього перед цим банком не має. На його звернення до відповідача про з’ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова.

Банк уклав договір відступлення вимоги з відповідачем ТОВ “Кей – колект” та передав пакет документів, в тому числі і стосовно позивача. Цей відповідач звернувся до приватного нотаріуса з заявою про перереєстрацію права власності на вказану квартиру на них і відповідач (приватний нотаріус) зробив таку перереєстрацію, фактично позбавивши позивача та його сім’ю вказаного єдиного житла. У зв’язку з вище викладеними обставинами позивач змушений був звернутись до суду з цим позовом через численні порушення його прав, а також прав його малолітніх дітей. Банком і іншими відповідачами допущені порушення не тільки їх прав, а і закону. На його звернення до відповідачів про з’ясування обставин вказаного, питання вирішене не було, була відмова. Вважає позивач вказане неправомірним, оскільки порушує його права і права його дітей, зобов’язання повинно бути законним і справедливим.

Судом також встановлено, що в цій квартирі позивач був зареєстрований та мешкав разом зі своєю родиною: дружиною ОСОБА_3 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, пізніше народилася ще одна дитина: син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивачем здійснювались обумовлені платежі за графіком погашення заборгованості за кредитним договором до моменту настання кризи в державі, а потім втратив можливість розраховуватись з банком на попередніх умовах.

На його звернення до відповідачів про з’ясування обставин вказаного, питання вирішене не було, була відмова. Вважає позивач вказане неправомірним, оскільки порушує його права і права його неповнолітніх дітей, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Виник спір, який в добровільному порядку вирішено не було і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом в судовому засіданні дійсно встановлено, що 10 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1768ДИ021К за яким банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у іноземній валюті в і 59 315.00 (п’ятдесят дев’ять тисяч триста п'ятнадцять) доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором, на строк з 01 листопада 2006 року по 09 листопада 2027 року під 10.30 (десять цілих три десятих) відсотків них. В подальшому 10 листопада 2006 року з метою забезпечення належного виконання кредитного договору №1768ДИ021К від 10 листопада 2006 року ОСОБА_1 укладено з АКІБ «Укрсиббанк» Договір іпотеки №1768ДИ0213, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотеко держателю належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру 253 що розташована за адресою: Дніропетровська область, місто Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 18 загальною площею 83.2 кв. м..

Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк», яке є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», та ТОВ “Кей – колект” були укладені Договір факторингу №1 та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки. У березні 2016 року до ОСОБА_1 звернулися представники ТОВ “Кей – колект”, які, посилаючись на незавірену копію інформаційної довідки № 55710873 від 23 березня 2016 року, повідомили, що квартира, власником якої є позивач перейшла у власність їх підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей – колект”. Звернувшись 30 березня 2016 року через мережу інтернет до офіційного сайту Міністерства юстиції України ОСОБА_1 не знайшов підтвердження відчуження своєї власності в інтересах ТОВ “Кей – колект”. Іншими заходами підтвердити або спростувати інформацію щодо переходу власності - квартири 253 що розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 18 не було можливим.

Звернувшись (вих. від 21 червня 2016 року) через свого представника до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 із запитом про отримання інформації на початку липня 2016 року, рекомендованим листом вих. 849/01-16 від 06 липня 2016 року, від нотаріуса було отримано відповідь про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме: квартира 253 за адресою: місто Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 18 з додатком копій документів, на підставі яких було проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно. З документів, які були отримані від вказаного приватного нотаріуса позивач дізнався, що на підставі рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстровану 14 грудня 2015 року за реєстраційним номером 14837774, яку подала ОСОБА_7, що діє на підставі довіреності іпотека на квартиру з реєстраційним номером 804498412101 що розташована у АДРЕСА_2 зареєстрована за ТОВ “Кей – колект”.

Позивач вважає дане рішення протиправним та таким, що порушує права і інтереси позивача як власника нерухомого майна та його родини що проживають разом з ним у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, а відтак підлягає скасуванню за наступних підстав.

Рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року про державну реєстрацію прав їх обтяжень, що прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 розглянуто в інтересах ТОВ “Кей – колект” щодо об’єкту нерухомості, який знаходиться у АДРЕСА_2 прийнято з порушенням компетенції, а відтак не відповідає вимогам законодавства.

За зазначеною адресою зареєстровані малолітні діти, Жовтнева районна у місті Дніпропетровську рада дозвіл органу опіки та піклування на вчинення будь-яких правочинів з житлом не надавала. Вказана квартира не може бути примусово стягнута на підставі Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Правовідносини пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV в редакцій на час виникнення спірних реєстраційних дій.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких

прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав нерухоме майно.

Державній реєстрації, відповідно до частини 4 статті 15 Закону №1952-ІУ, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Частина 1 статті 15 Закону №1952-1V встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4)внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього обтяження.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1952-ІУ, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Частиною п’ятою статті 3 Закону № 1952-ІУ визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який нав’язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Частиною 9 статті 15 Закону № 1952-1V визначено, що державна реєстрація прав, та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Відповідно до пункту 2 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об’єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

Таким чином, на час вчинення оскаржуваного рішення (14 грудня 2015 року) законодавством не було передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов’язаної із переходом таких прав на об’єкт нерухомості, а таке право, внаслідок зміни законодавства виникло виключно з 01 січня 2016 року.

Станом на 14 грудня 2015 року повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав були пов’язані законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 нотаріальна дія з нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_4 не вчинялася. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно - не мало місця.

Таким чином рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 за ТОВ “Кей – колект” - є протиправним у зв’язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, а тому підлягає скасуванню.

Крім того необхідно зазначити, що за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані неповнолітні діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Окрім неповнолітніх дітей у квартирі проживає також дочка позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В силу приписів статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Як зазначено у Преамбулі Декларації прав дитини 1959 року, дитина слідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і турботи, у тому числі й належного правового захисту.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність.

Оскільки перереєстрація права власності мала відбуватись одночасно із вчиненням нотаріальної дії, а саме посвідченням правочину, опосередковано порушені й права неповнолітніх осіб.

Статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотеко держателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 статті якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону раїни «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м. для житлового будинку.

Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Статтею 3 Закону № 1304-У11 передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які зараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період наі підставі спеціального акта.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як і відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільний кодекс України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 28 травня 2015 року (справа №6-57цс15), від 11 листопада 2015 року справа №6- 9цс15), від 15.04.2015 року (справа №6-46цс15), та інші щодо застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні і відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 року №361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно- правових відносинах від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Конвенція, залишаючи за державною владою велику свободу відносно рішень в сфері економічної та соціальної політики, підтверджує, що таке втручання в гарантовані права не буде повільним.

Мирне володіння означає, що порушення принципу, встановленому у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використати власність, ненадання дозволів, або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади (рішення Європейського суду у г раві Wiggins V. Unated Kingdom Appl. 7456/76(1976).

Позивач звернувся до Жовтневого районного суду із позовом про визнання протиправним та скасувати рішення №27068327 від 14 грудня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, за ТОВ “Кей – колект”.

Ст. 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з правилами ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Юридичне значення з питання повідомленості про передання квартири в іпотеку полягає у тому числі і у можливості вжити заходів щодо судового захисті свого інтересу та порушеного права. Відповідно, тільки після того, як ОСОБА_8 стало відомо про передання квартири у іпотеку, він міг вжити заходів щодо судового захисту своїх прав. Відповідно до п. 1 ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Позивачем здійснювались обумовлені платежі за графіком погашення заборгованості за кредитним договором до моменту настання фінансової кризи в державі і він втратив можливість розраховуватись з банком на попередніх умовах. Однак, банк не звернувся до суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості, яка не була розрахована та доведена належним чином, а звернувся до нотаріуса за укладанням договору та перереєстрацією власності. Сума заборгованості не була безспірною.

Стаття 18 3акону України «Про охорону дитинства» встановлює, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

3гідно ст. 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

3гідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Орган опіки та піклування Жовтневої (на той час) районної у м. Дніпропетровську Ради просив не допустити зменшення або обмеження прав та інтересів неповнолітніх дітей та порушень вимог підпункту 4.5.9. пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, статті 18 3акону України «Про охорону дитинства», статті 12 3акону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», а саме реалізацію майна, право користування яким мають діти, без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може

ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які інші домовленості і зобов’язання стосовно банку та відповідачів, крім вказаних в законі, договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, факторингу, предмету спору, а відповідач (банк та відповідачі) цього не довели, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, пов’язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов’язків вказаному відповідачу (банку та інш.) було завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями позивача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідачів стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та визнати протиправним рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності за ТОВ “Кей – колект” в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1, скасувати вказане рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року та зобов’язати цього приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити дії по скасуванню запису у Державному реєстрі на нерухоме майно, рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року за заявою ТОВ “Кей – колект” про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 грудня 2015 року за реєстраційним номером 14837774, а також стягнути з вказаного приватного нотаріуса на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн 21 коп..

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 203, 215, 216, 258, 261, 267, 369, 526, 575, 578, 589, 590, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 1, 5, 6, 7, 33, 35, 37, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 65, 109 ЖК Української РСР, ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства»; ст. 12 3акону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 87 Закону України «Про нотаріат», ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Кей – колект” в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1.

Скасувати рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Кей – колект” в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1.

Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити дії по скасуванню запису у Державному реєстрі на нерухоме майно, рішення № 27068327 від 14 грудня 2015 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей – колект” про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 грудня 2015 року за реєстраційним номером 14837774.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн 21 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -