Ухвала суду № 69590290, 12.10.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/118/17

Головуючий у 1-й інстанції: Демчук П.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

12 жовтня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. ,

секретар судового засідання: Бондаренко С.А.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Марчука О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання рішень щодо надання телефонних дзвінків та телефонних розмов незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання рішень щодо надання телефонних дзвінків та телефонних розмов незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надавши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 відбуває є покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)".

Із серпня місяця по 29 листопада 2017 року позивач не мав можливості спілкуватися по телефону у зв'язку із відсутністю на його особовому рахунку грошових коштів.

З 29 листопада 2017 року після перерахування на його особовий рахунок грошових коштів адміністрацією установи виконання покарань за користування мобільним зв'язком проводилось зняття плати із особового рахунку позивача за здійснені телефонні дзвінки.

Вважаючи, що відповідачем неправомірно проводиться зняття плати із засуджених за телефонні розмови, а також, що адміністрацією ЗВК № 58 не надаються телефонні розмови на протязі дня із врахуванням побажань засудженого щодо часу здійснення розмови, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, у зв'язку із чим не допустив порушення права позивача на телефонні розмови.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

За приписами ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями ст. 3 КВК України встановлено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

За приписами ч. 5 ст. 110 КВК України засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5 (далі - Правила).

Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин.

Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.

Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених (п. 2 розділу XIV Правил).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що права засуджених до позбавлення волі захищені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання покарань, при цьому, умови виконання покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі, визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які є обов'язковими до виконання як адміністрацією установ виконання покарань, так і усіма засудженими.

Даючи правову оцінку доводам апелянта стосовно порушення відповідачем його права на здійснення телефонних розмов без обмеження їх кількості та тривалості, колегія суддів враховує наступне.

Як встановлено апеляційним судом та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, позивачу в період часу із серпня 2017 року по 29 листопада 2017 року не надавалися телефонні розмови через відсутність коштів на його особовому рахунку. Після зарахування на особовий рахунок грошових коштів він забезпечений можливістю телефонувати.

Відповідно до довідки Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 13.04.2017 в установі для надання телефонних розмов перебуває 32 мобільних телефони, 9 таксофонів ПАТ "Укртелеком", та 2 ІР-телефони. Зазначені засоби зв'язку перебувають у справному стані (а.с. 33).

Також наказом начальника Замкова виправна колонія (№58) № 58/ОД-17 від 03.02.2017 встановлений розпорядок дня для засуджених, які утримуються в ізольованому секторі до довічного позбавлення волі, відповідно до якого надаються телефонні переговори без обмеження їх кількості (а.с. 30).

Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що оплата засудженими вартості телефонних розмов, здійснення телефонних розмов під контролем представників адміністрації установи виконання покарань прямо визначено нормами Кримінально-виконавчого кодексу України, так само як і обов'язок надавати засудженим телефонні розмови протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.

За таких обставин, дії адміністрації Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" щодо надання засудженим телефонних розмов відповідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, затвердженого начальником установи 17 червня 2016 року лише за умови їх оплати з особистих коштів засуджених є правомірними та такими, що спрямовані на виконання вимог ст. 110 КВК України.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесенні начальником установи наказ про затвердження Розпорядку дня та Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку відповідають Правилам внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 29.12.2014 за № 2186/5, у зв'язку із чим доводи апелянта щодо їх протиправності не приймаються судом до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем в повній мірі доведено правомірність своїх дій, що вказує на безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення за дотримання норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 жовтня 2017 року.