Постанова № 69589892, 11.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Київського районного суду м. Полтави від 19.06.2017р. по справі № 552/3156/17

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського об'єднаноого управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

24.05.2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Київський район) (далі по тексту - Полтавське об'єднане УПФУ, відповідач), в якому просив суд :

- визнати неправомірним та скасувати рішення Полтавського об'єднаного УПФУ №25 від 04.05.2017 року щодо відмови в призначені пенсії за вислугу років;

- зобов'язати Полтавське об'єднане УПФУ здійснити нарахування і виплату без обмеження терміну та без обмеження граничного розміру ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2011 року (№ 2663-ІІІ, діє з 26.07.2011 року) з часу звернення до Полтавського об'єднаного УПФУ, а саме з 21.04.2017 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку відповідно до довідки прокуратури Полтавської області № 11-304 вих-17 від 10.03.2017 року.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 19.06.2017 року по справі № 552/3156/17 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахуванні пенсії.

Скасовано рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області№25 від 04.05.2017 року.

Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити нарахування і виплату без обмеження терміну та без обмеження граничного розміру пенсії ОСОБА_1 починаючи з 21.04.2017 року з розрахунку 90 % від суми заробітної плати на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 10.03.2017 року і виплачувати її відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діє з 26.07.2001 року.

Стягнуто з Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 гривень.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Київського районного суду м. Полтави від 19.06.2017 року по справі № 552/3156/17 скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» зазначив, що у зв'язку з неприйняттям до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у т.ч. й спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Отже, з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаним Законом, не призначаються. Крім того, станом на час звернення ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного УПФУ із заявою про призначення пенсії (21.04.2017 року) чинним був Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ в редакції від 05.01.2017 р., отже, у спірних відносинах необхідно керуватися саме цим Законом, а не Законом України «Про прокуратуру»» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року, як того безпідставно бажає позивач. При цьому, частиною 2 статті 86 Закону № 1697-VІІ передбачено виплату пенсії в розмірі 60% від місячної (чинної) заробітної плати, а не 90%, про що просить позивач. Також з посиланням на ч.5 ст.86 Закону № 1697-VІІ вказав, що в період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року розмір пенсії обмежено сумою у 10740 грн. (10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність). З огляду на викладене, вважає, що позивачеві цілком правомірно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, та не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 07.12.1998 року був прийнятий на роботу в органи прокуратури України, на даний час продовжує працювати на посаді прокурора.

21.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського об'єднаного УПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням колегіального органу з призначення пенсій Полтавського об'єднаного УПФУ від 04.05.2017 року № 25 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування такого рішення відповідач послався на пункт 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ, яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Оскільки стаття 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, якою урегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури, набрала чинності 15.07.2015 року (з урахуванням Закону України від 21.04.2015 року № 335-VІІ, яким змінено дату набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ з 25.04.2015 року на 15.07.2015 року), з 01.06.2015 року пенсії за цим Законом не призначаються.

Не погодившись із вказаним рішенням Полтавського об'єднаного УПФУ, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування цього рішення, а також про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії за вислугу років згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 року з 21.04.2017 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії та без обмеження терміну її виплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки в силу ст.22 Конституції України право позивача на призначення пенсії в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору на підставі cт. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 року не може бути звужене або обмежене шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії (21.04.2017 року) вступив в силу Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015 року. Статтею 86 цього Закону визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Цей Закон в частині регулювання питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури України є спеціальним законом, та повинен застосовуватися органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за вислугу років.

Відповідно до ч.1 ст.86 Закону № 1697-VII (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (ч.2 ст.86 Закону № 1697-VII).

Таким чином, для призначення пенсії за вислугу років, працівник органів прокуратури, звертаючись за призначенням пенсії в період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року (як це мало місце у спірних відносинах) повинен мати на день звернення вислуги не менше, ніж 23 роки, при цьому стаж його роботи на посадах прокурорів повинен становити не менше 13 років.

Матеріалами справи підтверджено, та зазначено у спірному рішенні відповідача від 04.05.2017 року, що станом на час звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача становив 25 років 4 місяці 24 дні, вислуга років - 23 роки 00 місяців 24 дні.

Таким чином, позивач у розумінні ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII має право на призначення пенсії відповідно до цього Закону.

Разом з тим, позивач при зверненні до суду ставив питання про призначення йому пенсії не відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, а саме відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року, в редакції, чинній з 26.07.2001 року згідно із Законом № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року, яка передбачала можливість виплати пенсії працівникам прокуратури у розмірі 90% від місячної (чинної) заробітної плати (80% від місячної (чинної заробітної плати) зі збільшенням на 2% за кожен повний рік роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури понад 10 років).

Однак, колегія суддів зауважує, що згідно з підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, у тому числі статті 50-1 цього Закону (крім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1).

Крім того, згідно із Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» з 01.10.2011 року частина 1 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року діяла в іншій редакції, яка не передбачала можливості отримання пенсії працівникам прокуратури у розмірі 90% від місячної (чинної) заробітної плати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач звернувся 21 квітня 2017 року, тобто в період, коли втратили чинність норми Закону № 1789-ХІІ, на підставі яких призначалися пенсії за вислугу років працівникам прокуратури.

Відповідно до ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про необхідність застосування до спірних відносин Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ в редакції від 12.07.2001 року, та не вбачає підстав для призначення позивачеві пенсії у розмірі 90% від місячного (чинного) заробітку.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції в оскаржуваній постанові на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), в зв'язку з тим, що останнє не підлягає застосуванню у спірних відносинах.

Так, у рішенні 5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Тобто, Конституційний суд висловився щодо неможливості звуження пільг, компенсацій і гарантій, право на яке виникло у громадянина та якими громадянин вже користується.

В той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не набув права на пенсійне забезпечення відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII.

Колегія суддів зауважує, що дійсно частиною 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ було передбачено певні пільги для осіб передпенсійного віку, а саме встановлено, що працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих прокуратури, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), пенсія призначається в розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, з розрахунку 60 відсотків місячного заробітку за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. До досягнення віку, встановленого цим абзацом, право на пенсію за віком мають чоловіки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 31 грудня 1957 року;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1958 року по 31 грудня 1958 року;

56 років - які народилися з 1 січня 1959 року по 31 грудня 1959 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1960 року по 31 грудня 1960 року.

Однак, позивач (ІНФОРМАЦІЯ_2), якому на час звернення за призначенням пенсії виповнилося 43 роки, до цієї категорії осіб не належить, тому права на пенсію за ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ у нього не виникло, а відтак, не відбулося звуження змісту та обсягу його права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України у справі від 06.07.1999 року №8-рп/99 (справі щодо права на пільги), оскільки спірні відносини стосуються призначення пенсії, а не користування позивача пільгами на оплату житлово-комунальних послуг.

Стосовно суджень суду першої інстанції про звуження прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").

У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою Великоди Валентини Ніканорівни проти України №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленим статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Як відзначив Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

З урахуванням встановлених обставин, наведених вище норм матеріального права та правових висновків Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, у відповідача по справі були відсутні підстави для призначення позивачеві пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ в редакції від 12.07.2001 року, в розмірі 90% місячної (чинної) заробітної плати на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 10.03.2017 р. № 11-304вих-17.

Колегія суддів зазначає, що в обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідач послався на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, відповідно до яких у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Зазначені положення Закону України № 213-VIII були чинними на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії та неконституційними (за виключенням положень, які обмежували призначення довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів") визнані не були.

Відповідно до приписів ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення № 25 від 04.05.2017 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, діяв на підстав, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним даного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про зобов'язання Полтавського об'єднаного УПФУ призначити позивачеві пенсію за вислугу років задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст.202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Київського районного суду м. Полтави від 19.06.2017 року по справі № 552/3156/17 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Полтави від 19.06.2017р. по справі № 552/3156/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.10.2017 р.