Постанова № 69589635, 12.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 р. Справа № 816/505/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2017р. по справі № 816/505/17

за позовом Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

07.04.2017 Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" (надалі - ПП "ПЛМЗ", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2017 №0002531401 та №0002521401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податкові повідомлення - рішення від 22.03.2017 №0002531401 та №0002521401, винесені на підставі акта перевірки від 09.03.2017 №245/16-31-14-01-10/31495420 є необґрунтованими та таким, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду України від 13.06.2017 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" подало апеляційну скаргу, в якій зазначають що рішення суду першої інстанції прийнято з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права . Враховуючи первинну документацію по операціям з вище наведеними контрагентами, поставки товару були здійснені у повному обсязі відповідно до умов договору і реальність господарської операції повністю підтверджена. Вказують, що ГІП «ПЛМЗ» не здійснювало фіктивної діяльності та не вчиняло незаконних дій. а отже відповідальність за протиправні дії інших осіб не повинно нести. Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила пору шення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання. Посилаються на те, що доказів, які б свідчили, що позивач придбав товар в іншого підприємства податковий орган не надав. Вказують, що податковим органом не наведено доказів про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з у рахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку, відсутність первинних документів обліку. Весь придбаний товар позивач використав у своїй господарській діяльності з метою отримання прибутку. сплатив всі податки та збори .Зазначають, що на час здійснення господарських операцій відповідно до умов у кладених між позивачем та його контрагентами договорів, всі контрагенти були зареєстровані як платники ГІДВ та як юридичні особи, податкові накладні були зареєстровані у Державному реєстрі. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Про реальність здійснення господарських операцій свідчать, окрім іншого, наявність руху активів, ділової мети та змін у структурі активів платника податку. На підставі вищевикладеного просять скасувати Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2017р.Винести нову Постанову у відповідності до якої задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої без змін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Від Головного управління ДФС у Полтавській області до суду надійшло письмові заперечення в яких просять залишити без задоволення апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції без змін.

Від Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" до суду надійшли додаткові пояснення щодо зменшення суми відємного значення обєкта оподатківання податком на прибуток в 2015р. на 20 859,00 грн.-суму нарахованого зносу на понтонний земснаряд.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами першої та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 12.12.2016 по 01.03.2017, на підставі направлень від 01.12.2016 №2692, №2693, №2694, від 09.12.2016 №2777, від 09.02.2017 №400 (а.с.147-151 т.1), виданих ГУ ДФС у Полтавській області, згідно наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 22.11.2016 №1590 (а.с.146 т.1), керуючись підпунктом 20.1.4, пункту 20.1 статті 20, статті 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка на грудень 2016 року проведена виїзна планова документальна перевірка ПП "ПЛМЗ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2016.

Підстави та порядок проведення перевірки позивачем на оспорюються.

За наслідками проведеної перевірки ПП "ПЛМЗ" відповідачем складено акт (надалі - акт перевірки) від 09.03.2017 №245/16-31-14-01-10/31495420 (а.с.13-100 т.1), у якому, крім інших, зафіксовано наступні порушення:

- пункт 4, пункт 23 ПСБО 7 "Основні засоби", ПСБО 9 "Запаси", пункти 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, пункт 48.7 статті 48, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого:

завищено від'ємне значення об'єкта за 2015 рік на суму 727024,00 грн;

занижено податок на прибуток на суму 227724,00 грн, в т.ч.: за півріччя 2016 року - на суму 130865,00 грн; за 9 місяців 2016 року - на суму 227724,00 грн;

- пункт 198.6 статті 198, пункти 201.1, 201.10 статті 201, пункт 44.1 статті 44, пункти 198.1, 198.3 статті 198, пункт 200.1 статті 200, пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 473850,00 грн, в т.ч.: березень 2015 року на суму 57500,00 грн; жовтень 2015 року на суму 83733,00 грн; лютий 2016 року на суму 65384,00 грн; березень 2016 року на суму 157504,00 грн; червень 2016 року на суму 109729,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області 22.03.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002531401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 592320,50 грн, в тому числі 473850,00 грн - податкове зобов'язання та 118462,50 грн - штрафна санкція (а.с.101 т.1);

- №0002521401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 727024,00 грн (а.с.102 т.1).

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями та оскаржив їх до суду.

Перевіряючи їх правомірність суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

В акті перевірки та письмових запереченнях контролюючий орган посилається на порушення ПП "ПЛМЗ" приписів статті 44 Податкового кодексу України. Так, під час проведення перевірки позивачем на вимогу перевіряючих осіб не були надані первинні документи, перелік яких наведено на 40 сторінці акта перевірки (а.с.52 т.1). Водночас позивачем надано до суду первинні документи по спірним взаємовідносинам.

Відповідач наполягав у сіді першої інстанції на неприйнятті в якості доказів у судовому засіданні тих документів, які попередньо позивач не надавав до перевірки.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У відповідності з пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Суд не може погодитися з позицією податкового органу, поза як суд не може обмежити право відповідача довести в судовому процесі обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Право заперечувати щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Враховуючи вищевикладене, судом при розгляді цієї справи беруться до уваги долучені до справи копії первинних документів.

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню ГУ ДФС у Полтавській області від 22.03.2017 №0002521401 в частині зменшення суми від'ємного значення оподаткування податком на прибуток в 2015 р. на суму 20 859,00 грн. сума нарахованого зносу на понтонний земснаряд , суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 01.09.2015 між ПП "ПЛМЗ" (орендодавець) та ТОВ "Соіла" (орендар) укладено договір оренди №2015/24 (а.с.121-125 т.1). Предметом договору є понтонний земснаряд FMN-2000 для розробки ґрунту із піщаного кар'єру "Павловські". Виробнича потужність земснаряда до 1500 м3/год.

Згідно пункту 1.5 договору оренди №2015/24 від 01.09.2015 робочий час земснаряду вимірюється тоннажем перекачаного матеріалу та підтверджується складанням сторонами табелю, який підписують уповноважені представники сторін.

Пунктами 4.2, 4.3 вказаного договору обумовлено, що ставки за оренду визначаються відповідно до кількості тон намитого піску з кар'єра "Павловка" в районі м.Могилів, а саме: 12500 біл.руб за 1 тону (ПДВ0%). Оплата послуг по використанню земснаряда здійснюється орендарем відповідно до підписаної довідки про вартість виконаних робіт та акта виконаних робіт по факту реалізації намитого піску.

Відповідно до пункту 9 договору оренди №2015/24 від 01.09.2015 адресою орендаря є селище Павловське, Могилівської області, Білорусь.

З митних декларацій від 24.09.2015 МД №008626, МД №008627, МД №008628, МД №008634 (а.с.243-250 т.1) слідує, що понтонний земснаряд FMN-2000 в розібраному стані, частинами доправлявся ТОВ "Соіла".

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Механізм визначення різниць, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів встановлений статтею 138 Податкового кодексу України. Так, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України) або зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 138.3.1 статті 138 Податкового кодексу України розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2-138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Відповідно до пункту 14.1.138 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 № 288/4509, амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації); знос основних засобів - сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання; основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством/установою (у розпорядчому акті) при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації (пункт 23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби").

Відповідно до пункту 29 вказаного положення, нарахування амортизації проводиться щомісячно. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Отже з наведених норм слідує, що амортизація нараховується в результаті використання об'єкта та отримання економічних вигод від його використання.

У ході судового розгляду позивачем не спростовано твердження контролюючого органу, що орендна плата по договору оренди №2015/24 від 01.09.2015 не нараховувалась та не сплачувалась, а отже дохід не отримувався.

З картки рахунку 131 "Знос основних засобів" за січень 2015 року - вересень 2016 року вбачається, що позивачем до складу амортизації було включено амортизацію основного засобу - понтонного земснаряду FMN-2000 (а.с.219-220 т.).

Позивачем не надано довідки про вартість виконаних робіт та акти виконаних робіт, які мали бути складені за результатом господарської операції. Натомість, позивачем надано до суду: копію договору купівлі-продажу від 06.07.2016 №2016/24, яким понтонний земснаряд FMN-2000 реалізовано ТОВ "Соіла", митну декларацію від 08.07.2016 №5798 та рахунок-фактура від 07.07.2016 №1 до договору №2016/24 від 06.07.2016 (а.с.1- 6 т.2).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією відповідача про порушення ПП "ПЛМЗ" пунктів 4, 23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, пункту 48.7 статті 48, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, статті 138, статті 185, статті 186 Податкового кодексу України, а саме: завищено значення витрат за рахунок включення до їх складу амортизації, яка була нарахована на основний засіб - понтонний земснаряд FMN-2000, який перебував на балансі позивача та був у цей час переданий в оренду за межі території України підприємству ТОВ "Соіла" (Білорусь), але при цьому орендарем не надавались довідки про вартість виконаних робіт та акти виконаних робіт, орендна плата не сплачувалась, а отже ПП "ПЛМЗ" не здійснювалось корисне використання (експлуатація) об'єкта нарахування амортизації - понтонний земснаряд FMN-2000, як це передбачено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Отже, сума безпідставно нарахованого зносу на понтонний земснаряд FMN-2000, відповідно до бухгалтерського обліку по рах.131 "Знос основних засобів", за 2015 рік становить 20859,00 грн.

Проте колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002531401 та відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002521401 в частині завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 70 6165 грн. 00 коп., з наступних підстав.

У перевіряємому періоді позивач (покупець) мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Аніта Буд" (постачальник), що оформлені договором поставки від 28.10.2015 №28/10-1 (а.с.105-109 т.1).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, визначену у пункті 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються у рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору поставки від 28.10.2015 №28/10-1).

Пунктом 2.1 обумовлено, що якість товару підтверджується сертифікатом якості (при їх наявності), повинна відповідати ГОСТам, ТУ, та іншим умовам, які прийняті до даного виду товару.

Разом з товаром постачальник надає перевізнику наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості виробника або сертифікат відповідності (за наявності); ТТН (пункт 3.2 договору поставки від 28.10.2015 №28/10-1).

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється у відповідності із Інструкціями про порядок приймання товарів виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (№П-6) і по якості (№П-7) (пункт 5.1 договору поставки від 28.10.2015 №28/10-1).

Також у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Грантефія" з придбання ферохрому марки ФХ025.

Так, 06.03.2015 між ТОВ "Грантефія" (постачальник) та ПП "ПЛМЗ" (покупець) укладено договір поставки №6/03/15-1 (а.с.115-118), за змістом якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця ферохром марки ФХ025 у кількості 5000 кг на загальну суму 345000,00 грн, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Згідно пункту 2.1 якість товару підтверджується сертифікатом якості (при їх наявності), повинна відповідати ГОСТам, ТУ, та іншим умовам, які прийняті до даного виду товару.

Поставка здійснюється на умовах самовивозу товару покупцем зі складу постачальника. Разом з товаром постачальник надає покупцеві наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат виробника або сертифікат відповідності (за наявності); податкову накладну (в електронному вигляді), оформлену згідно всіх чинних норм (пункт 3.1, 3.3 договору поставки від 06.03.2015 №6/03/15-1).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що викладені обставини, зміст та специфіка господарських операцій позивача з ТОВ "Аніта Буд"операцій та ТОВ "Грантефія" документально не підтвердженні.

Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі Положення № 88) передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Позивачем в підтвердження реальності проведення операцій до суду надані наступні копії документів.

На підтвердження реальності фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Аніта Буд" позивач надав до суду:

- видаткові накладні: №0028101 від 28.10.2015 на загальну суму 249873,71 грн, в т.ч.ПДВ 41645,62 грн (а.с.112 т.1) та №0030102 від 30.10.2015 на загальну суму 252523,72 грн, в т.ч.ПДВ 42087,29 грн (а.с.110 т.1);

- прибуткові накладні: №2310 від 28.10.2015 на загальну суму 249873,71 грн, в т.ч.ПДВ 41645,62 грн (а.с.111 т.1) та №2311 від 30.10.2015 на загальну суму 252523,72 грн, в т.ч.ПДВ 42087,29 грн (а.с.109 т.1);

- рахунок-фактуру №СФ-0028101 від 28.10.2015 на загальну суму 249873,71 грн, в т.ч.ПДВ 41645,62 грн (а.с.87 т.2);

- платіжні доручення: №2957 від 02.11.2015 на суму 252523,72 грн та №2892 від 28.10.2015 на суму 249873,71 грн (а.с.113-114 т.1).

На підтвердження реальності фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Грантефія" позивач надав до суду:

- видаткову накладну від 10.03.2015 №356 на загальну суму 345000,00 грн, в т.ч.ПДВ 57500,00 грн (а.с.119 т.1);

- платіжне доручення від 06.03. 2015 №1478 на суму 345000,00 грн (а.с.120 т.1);

- прибуткову накладну від 10.03.2015 №356 на загальну суму 345000,00 грн, в т.ч.ПДВ 57500,00 грн. (а.с.97 т.2);

- рахунок на оплату від 06.03.2015 №356 на суму 345500,00 грн (а.с.95 т.2);

- накладну на переміщення від 30.06.2016 №464 (а.с.64 т.2);

- акти списання товарів від 30.06.2016 №635, №636, №639/2, №631 (а.с.64-68 т.2).

Оглянувши первинні документи, надані позивачем, колегія суддів приходить до висновку, що останні за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Судом першої інстанції та відповідачем зазначалось, що на підтвердження факту транспортування придбаних ТМЦ позивачем надано до суду акт надання послуг №396 від 29.10.2015 (а.с.69 т.1) та акт виконаних робіт про здійснення вантажних перевезень від 03.11.2015, за змістом яких ТОВ "Фортуна плюс" надавала послуги з перевезення вантажу, по маршруту: м. Дніпропетровськ - м. Полтава.

У судовому засіданні представник позивача підтвердив, що перевезення ТМЦ здійснювалось з міста Дніпропетровськ 29.10.2015 та 02.11.2016, однак не пояснив суду чому місце реєстрації ТОВ "Аніта Буд" (м. Київ, Дніпровський район, пр-т Возз'єднання, 7-Б, оф.26) не відповідає місцю навантаження ТМЦ, придбаних за договором поставки від 28.10.2015 №28/10-1.

Також судом першої інстанції та відповідачем вказано, що надані до суду документи, а саме: накладна на переміщення товарів від 31.08.2016 № П000000676, акти списання товарів від 31.08.2016 №945, №946, №947, №948, №949, №950 (а.с.80 - 86 т.2) не містять підпису уповноважених осіб, що в свою чергу дає суду підстави для висновку про невідповідність вказаних документів приписам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З даними висновками суду першої інстанції та відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

ТТН не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того до суду поданий акт прийому передачі транспортних робіт .

Посилання Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на те, що дані акти складені після оприбуткування товару, є помилковими, оскільки акти прийому передачі транспортних робіт встановлюють лише факт виконання робіт, а не час здійснення перевезення.

Крім того сам факт наявності товару відповідачем не спростовано.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В даному випадку під сумнів ставиться виключно фактичне здійснення операції та оскільки в основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, а норми податкового законодавства пов'язують формування витрат та/або податкового кредиту із фактом придбання товарів чи послуг з метою використання у господарській діяльності, то в даному випадку необхідно дослідити саме факт виконання господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що представник позивача підтвердив, що перевезення ТМЦ здійснювалось з міста Дніпропетровськ 29.10.2015 та 02.11.2016, однак місце реєстрації ТОВ "Аніта Буд" (м. Київ, Дніпровський район, пр-т Возз'єднання, 7-Б, оф.26), суд першої інстанції зазначив, що представник позивача не пояснив суду чому місце реєстрації не відповідає місцю навантаження ТМЦ. Теж саме стосується невідповідності місця реєстрації ТОВ "Грантефія" (Полтавська область, Полтавський район, с.Щербані, вул.Центральна, 1) з місцем навантаження ферохрому марки ФХ025 (м. Дніпропетровськ).

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не містить вимог щодо необхідності навантаження товару, що реалізується продавцем, виключно за адресою реєстрації останнього, а звичаями ділового обороту передбачено, що продавець може здійснювати навантаження товару за адресою, відмінною від адреси реєстрації, зокрема в разі наявності у власності або в оренді складів за іншою адресою, або в разі відвантаження товару одразу після його придбання у контрагента зі складу останнього.

При цьому колегія суддів зазначає, що як з'ясовано в суді апеляційної інстанції з пояснень представника відповідача, податковим органом не встановлено та не обґрунтовано відсутність у позивача спірного товару.

Про те як позивачем в підтвердження реальності угоди надані документи про використання товару - акти списання товару (а.с.47-50, 55-55, 63-68, 81-86, 92-94, 102-105 т. 2) .

Щодо посилань відповідача та суду першої інстанції на відсутність сертифікатів якості на придбаний товару, що не дає можливості встановити реальність здійснення господарської операції по взаємовідносинам між позивачем та ТОВ «Аніта Буд», колегія суддів зазначає наступне.

Сертифікат якості не може вважатися первинним документом у відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Натомість сертифікат якості свідчить про якість товару, і жодним чином не може свідчити про господарську операцію її реальність та повноту.

Щодо доводів суду першої інстанції та відповідача відносно того, що акти списання товарів не містять підпису уповноважених осіб, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження здійснення операцій позивачем надані належним чином завірені копії документів, а не оригінал.

Крім того використання позивачем в господарській діяльності цих товарів не заперечується ДПІ. Крім того відповідач жодним чином не обґрунтовує відсутності даного товару та невикористання його позивачем в господарській діяльності.

Щодо доводів суду першої інстанції та відповідача відносно відсутності довіреностей за якими відбувалось отримання ТМЦ, різниці між номенклатурою придбаних ТОВ « Аніта Буд» товарів та номенклатурою товарів реалізованих позивачу, оприбуткування придбаного у ТОВ «Грантефія» раніше дати його отримання та відносно того, що ТОВ «Грантефія» придбало у постачальників продукти харчування, тоді як позивачу реалізувало ферохром, колегія суддів зазначає наступне.

ДПІ використання позивачем в господарській діяльності придбаних товарів не заперечує.

Крім того позивачем до суду надані в підтвердження реальності угод надані документи про використання товару - акти списання товару.

Інвентаризація на наявність у позивача відповідного товару податковим органом не проводилась.

Крім того ДПІ факту того, що податкові накладні контрагентами позивача зареєстровані не заперечує. Тобто обліком контрагентів дані операції підтверджені.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що висновки відповідача, Головного управління ДФС України у Харківській області та суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи свідчать, що 15.02.2016 ТОВ "ЮПК Інвест Дніпро" складено податкову накладну №3 з продажу ферохрому низьковуглецевого марки ФХ025А на загальну суму 2008010,64 грн, в т.ч.ПДВ - 334668,44 грн. (а.с.103 т.1).

При досліджені вказаної податкової накладної суд встановив, що рядок "код товару згідно з УКТ ЗЕД" є порожнім.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновок, що порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відтак, сума ПДВ, зазначена у податковій накладній від 15.02.2016 №3, в якій допущено помилку в частині не зазначення коду УКТ ЗЕД, не може бути віднесена до складу податкового кредиту лютого 2016 року.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

15.02.2016 ТОВ "ЮПК Інвест Дніпро" складено податкову накладну №3 з продажу ферохрому низьковуглецевого марки ФХ025А на загальну суму 2008010,64 грн., в т.ч.ПДВ - 334668,44 грн.

Дана накладна була направлена до Державної податкової служби та ним прийнято, що підтверджено квитанцією (а.с. 104).

Даний документ був зареєстрований Державною податковою службою та вважався дійсним. Таким чином відповідна податкова накладна є підтвердженою.

ДПІ проти реальності проведення операції не заперечує.

Згідно ч. 2 п. 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Оскільки оскаржувана податкова накладна зареєстрована то відповідно до ч.2 п. 201.10 ПК України вона була підтверджена, тому позивач правомірно відніс її до сум податкового кредиту.

Посилання суду першої інстанції на п. 201.10 ПК України щодо відсутності обов'язкового реквізиту, колегія суддів зазначає наступне.

Дане посилання є помилковим, оскільки наявність таких помилок є підставою не прийняття податковими органом накладної в електронному вигляді.

Але в даному випадку податкова накладна була прийнята та відповідно до ч. 2 п. 201.10 ПК України давала позивачу право на внесення суми податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятих ним рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесенення податкових повідомлень - рішеннь належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Полтавській області не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягають частковому скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Наведене не враховано судом першої інстанції , тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно положень ст. 202 КАС України з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведених норм, процесуальним законом гарантовано право особи на відшкодування за рахунок суб'єкта владних повноважень понесених нею судових витрат, які документально підтверджені, у разі задоволення позову.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір за подання позову та апеляційної скарги (оригінали платіжних доручень містяться в матеріалах справи ) , то він підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 1 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2017р. по справі № 816/505/17 скасувати скасувати в частині :

- відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002531401 .

- відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002521401 в частині завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 70 6165 грн. 00 коп.

В цій частині прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002531401.

Скасувати податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 22.03.2017 №0002521401 в частині завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 70 6165 грн. 00 коп.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" 40 902 грн. 05 коп. витрати по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Подобайло З.Г. Повний текст постанови виготовлений 17.10.2017 р.