Ухвала суду № 69589525, 18.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2859/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, третя особа Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

В грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до УМВС України в Миколаївській області, в якому просив стягнути суму індексації грошового забезпечення, як компенсаторну виплату гарантовану державою у зв'язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг, за період з 01.01.2008 року по 30.09.2011 року в сумі 1 407,03 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 вказував, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, він мав право на проведення індексації до свого грошового забезпечення, але відповідач у період 01.01.2008 року по 30.09.2011 рік таку індексацію не проводив. Самостійно позивачем обраховано заборгованість за цей період на суму 1 407,03 гривень.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, зазначаючи, що позивачем помилково зроблені висновки про невиплату йому свого часу індексації. Відповідно до вимог п.2 Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких видів, серед іншого, відносяться оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій, пенсії, стипендії, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та ін. У відповідності до вимог п.1.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 року №499, що діяла на момент спірних правовідносин, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби. Із зазначених правових норм вбачається, що грошове забезпечення працівника ОВС, у тому числі і ОСОБА_2, яке носить постійний характер та підлягає індексації, складається із посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які також мають постійний характер). За період з 01.04.2008 року по 30.09.2011 року ОСОБА_2 було виплачено індексацію в розмірі 2144,63 гривень. Відповідно до абз.2 п.5 Порядку, вказано, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Отже, зазначені вище місяці, в яких відбувалось підвищення грошового забезпечення ОСОБА_2, були базовими і нарахування інфляційних виплат проводилось з місяця, наступного за місяцем підвищення та з урахуванням п.1-1 Порядку, де вказано, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. За вказаними правилами та у відповідності до зазначених норм ОСОБА_2 у спірний період було нараховано та виплачено індексацію в сумі 2144,63 гривень. Зроблені ОСОБА_2 самостійні розрахунки не враховують положення законодавства про базові місяці, в яких відбувалося підвищення грошового забезпечення, а також не враховані відсутність приросту індексів споживчих цін, коли вони не перевищували поріг індексації, тому вони є неправильними і суперечать Порядку №1078.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Згідно до вимог ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, в період 01.04.2008 року по 30.09.2011 рік проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ УБОЗ УМВС України в Миколаївській області.

В зазначений період ОСОБА_2 отримав в якості індексації грошового забезпечення 2 144,63 гривень.

30.09.2011 року ОСОБА_2 звільнився зі служби в органах внутрішніх справ.

02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», відповідно до вимог п.5 Розділ XI «Прикінцевих та перехідних положень» визнано таким, що втратив чинність Закону України «Про міліцію».

16.09.2015 року Кабінетом Міністрів України видано постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», відповідно до якої, УМВС України в Миколаївській області та його підрозділи ліквідуються як юридична особа.

30.10.2015 року Міністерством внутрішніх справ України видано наказ №1323 «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Миколаївській області», відповідно до вимог п.3 встановлено двомісячний строк з дати публікації оголошення про ліквідацію для заяви кредиторам претензій до нього, які подаються в письмовій формі з наданням документів, що їх підтверджують.

06.11.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи УМВС України в Миколаївській області (код 08592253).

09.11.2015 року у газеті «Рідне Прибужжя», а також на офіційному сайті МВС України оприлюднено оголошення про те, ще вимоги кредиторів приймаються протягом двох місяців з дня публікування оголошення.

Протягом 10.11.2015 року по 10.01.2016 рік ОСОБА_2 з вимогами про виплату йому заборгованості з заробітної плати, в частині індексації за період з 01.04.2008 року по 30.09.2011 року на суму 1 407,03 гривень не звертався.

Ліквідаційна комісія УМВС України в Миколаївській області вимоги ОСОБА_2 на суму 1 407,03 гривень не розглядала, не відмовляла у їх задоволенні, та не ухилялась від їх розгляду.

27.12.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду про стягнення заборгованості в сумі 1407,03 гривень за період з 01.04.2008 року по 30.09.2011 року.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з тим, що позивач зі своїми кредиторськими вимогам до ліквідаційної комісії взагалі не звертався (як протягом двомісячного строку так і після його спливу), його ліквідаційною комісією вимоги не розглядалися та не визнані, то відповідно до вимог ч.5 ст.112 ЦК України вони вважаються погашеними.

Колегія суддів погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з нормами статей 1, 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п.п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5.

З аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9рп/2013 визначено, що положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З урахуванням викладених норм законодавства колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що строки звернення до суду, визначені ст.99 КАС України, на позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2008 року по 30 вересня 2011 року, не розповсюджуються.

Разом з тим, з урахуванням того, що УМВС України в Миколаївській області перебуває в процесі ліквідації з 06 листопада 2015 року, а за таких обставин існують певні особливості щодо розгляду претензій до юридичної особи, яка ліквідується, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не оскаржив у наданий законодавством місячний строк повідомлення ліквідаційної комісії про невизнання його кредиторських вимог у період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2011 року, оскільки він з даною скаргою взагалі не звертався, таким чином, відповідно до вимог ч.5 ст.112 ЦК України, кредиторські вимоги вважаються погашеними.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян