Постанова № 69588259, 12.10.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2017 року м.Чернігів Справа № 825/1141/17

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

представника позивача ОСОБА_1.,

представника відповідача Паншиної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управлінняДержавноїфіскальноїслужби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення та податкових повідомлення-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась Фізична особа- підприємець ОСОБА_3 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_3.) до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі-відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому остаточно просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 16.05.2017 № 0001801302 з податку на доходи фізичних осіб в сумі 92926,24 грн. та від 16.05.2017 № 0001811302 з військового збору в сумі 5375,93 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2017 № Ф-0002671309 з єдиного внеску в сумі 138948,35 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Чернігівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.07.2017 № 0002661309 в сумі 21858,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами ГУ ДФС у Чернігівській області у ФОП ОСОБА_3 проведено документальну планову виїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 за результатом якої складено акт № 181/13/НОМЕР_4, в якому зафіксовані порушення податкового законодавства України. Прийняті відповідачем спірні рішення позивач вважає протиправними, оскільки в ході перевірки не встановлено жодних конкретних фактів щодо неправомірного включення до валових витрат сум затрат не підтверджених первинними документами. Щодо висновків відповідача про формування валових витрат за рахунок сум, які понесені не в тому звітному періоді, в якому отримано доходи, то податковий орган виходив виключно з орієнтовних залишків товарів, які не могли бути використані як підстава для включення будь-яких показників, оскільки такі документи не є первинними документами в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність України». Таким чином, висновки акту перевірки про порушення ФОП ОСОБА_3 податкового законодавства України позивач вважає помилковими, а прийняті на підставі них рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що погоджується з висновком відповідача стосовно завищення позивачем валових витрати суми платежів, сплачених за придбання ліцензій за 2014 рік на 8000,00 грн., за 2015 рік на 8000,00 грн., за 2016 рік на 5000, 00 грн., всього на суму 21000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Надав письмові заперечення, в яких, посилаючись на результати, викладені в акті перевірки № 181/13/НОМЕР_4 зазначив, що за наслідками перевірки у ФОП ОСОБА_3 встановлені порушення статті 177 Податкового кодексу України, а саме: завищення валових витрат за 2014 рік на 164811,10 грн., за 2015 рік на 147097,58 грн., за 2016 рік на 139618,35 грн. та заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на 164811,10 грн., за 2015 рік на 147097,58, за 2016 рік на 139618,35 грн., що стало підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, що беруть участь у справі, суд встановив таке.

На підставі направлень ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 24.03.2017 № 516, № 519 та від 29.03.2017 № 546, № 545, посадовими особами ГУ ДФС України у Чернігівській області у ФОП ОСОБА_3 проведена документальна планова виїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої 19.04.2017 складено акт № 181/13/НОМЕР_4 (далі- акт перевірки).

У висновку акту перевірки зазначено наступні порушення:

-статті 177 ПК України, а саме: завищено валові витрати за 2014 рік на 164811,10 грн., за 2015 рік на 147097,58 грн., за 2016 рік на 139618,35 грн. та занижено чистий оподатковуваний дохід за 2014 рік на 164811,10 грн., за 2015 рік на 147097,58, за 2016 рік на 139618,35 грн. Донараховано податку на доходи фізичних осіб за актом перевірки -74340,98 грн.;

- підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: ФОП ОСОБА_3 занижено суму чистого доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням мінімальної та максимальної величини за 2014 рік на 164811,20 грн., за 2015 на 147097,58 грн., за 2016 рік на 139618,35 грн. Донараховано єдиного соціального внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, у розмірі 34,7% , 22% -138948,35 грн., а саме за 2014 рік -57189,45 гр., за 2015 рік -51042,86 грн., за 2016 рік 30716,04 грн.

-пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України, а саме: ФОП ОСОБА_3 занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015-2016 років на суму 4300,74 грн. Донараховано військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за результатами 2015-2016 на 4300,74 грн. (а.с.51).

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято наступні рішення:

-податкове повідомлення-рішення № 0001801302 від 16.05.2017, яким визначено грошове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 74340,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -18585,26 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0001811302 від 16.05.2017, яким визначено грошове зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 4300,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1075,19 грн.;

-рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0002661309 від 07.07.2017, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 21858,59 грн.

-вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0002671309 від 07.07.2017, якою визначено суму недоїмки у розмірі 138948,35 грн.

Не погоджуючись зі спірними рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 164.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (далі-ПК України) для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Пунктом 177.1 статті 177 ПК України передбачено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до підпунктів 5,6 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 16.09.2013 № 481, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг; у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Аналізуючи вищевказані нормативно-правові акти, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг. У графі 6 Книги обліку доходів і витрат відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.03.2017 ГУ ДФС у Чернігівській області направило ФОП ОСОБА_3 лист № 96 ФОП/25-01-13-0412 (а.с.87), в якому просило надати наступні документи :

-банківські виписки по розрахунковим рахункам за період з 01.01.2014 по 31.12.2016;

-трудові договори, укладені з найманими працівниками, відомості нарахування та виплати заробітної плати, заяви про використання податкової соціальної пільги (в разі наявності);

-Книги обліку доходів і витрат фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, а у разі їх відсутності -детальну інформацію помісячно щодо отриманих доходів та включення до складу витрат сум сплачених коштів за товари (послуги) та їх документальне підтвердження: рахунки, прибуткові та видаткові накладні, чеки, податкові накладні; товарно-транспортні накладні; договори оренди та/або документи, які підтверджують право власності на приміщення та транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності;

- інформацію щодо залишків товарно-матеріальних цінностей в кількісному та вартісному показниках станом на 01.01.2014, на 31.12.2014, на 31.12.2015, на 31.12.2016.

При цьому слід зауважити, що факт відсутності витребуваних документів та будь-яких зауважень до правильності їх оформлення в акті перевірки не відображено та додатковими актами не зафіксовано, і в судовому засіданні не заперечувалось представником відповідача.

Разом з тим, свої висновки про порушення позивачем законодавства відповідачем обґрунтовуються невідповідністю включення до складу валових витрат вартості сум придбання товару, в день понесених затрат, а не пропорційно реалізації товару, з використанням інформації про залишків товару станом на кінець кожного з перевіряємих років, яку зазначає в акті перевірки як «акти інвентаризації товарно-матеріальних цінностей».

Однак зазначені висновки не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході перевірки позивачем була надана відповідачу письмова інформація щодо залишків товарів станом на 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016 (а.с.88-99).

Суд зазначає, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У свою чергу такі вимоги полягають в тому, що первинний документ повинен містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак така письмова інформація про залишки товарів не відповідає вимогам до первинного документу, не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому не може бути використана як підстава для включення будь-яких показників, відображених у ній, до доходів або витрат фізичної особи-підприємця.

Твердження відповідача, що письмова інформація позивача про залишки товарів є «актами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей» також є безпідставними, з огляду на таке.

Порядок проведення інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 879 від 02.09.2014 (далі - Положення 879).

Відповідно до пункту 7 Положення 879 проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа;

Докази щодо направлення позивачу належним чином оформленого документа із зазначенням терміну та обсягу проведення інвентаризації, відповідачем суду не надано. При цьому суд звертає увагу, що акти інвентаризації складаються за результатами її проведення та не раніше дня отримання підприємством відповідного документа. Однак такі документи відсутні.

Таким чином, висновки відповідача щодо невідповідністю включення позивачем до складу валових витрат вартості сум придбання товару, в день понесених затрат, а не пропорційно реалізації товару, з використанням інформації про залишків товару станом на кінець кожного з перевіряємих років, яку зазначає в акті перевірки як «акти інвентаризації товарно-матеріальних цінностей», є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 57.4 статті 54 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0001811302 від 16.05.2017, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним.

Надаючи правову оцінку рішенню про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2017 № Ф-0002671309 на суму 138948,35 грн. та рішенню про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.07.2017 № 0002661309 на суму 21858,59 грн., суд враховує таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною одинадцятою статті 25 Закону України № 2464-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Як свідчать обставини справи, в основу вказаних спірних рішень відповідача покладено висновки про порушення позивачем статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткування.

Окрім того, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України у зв'язку з чим податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 16.05.2017 № 0001811302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 4300,74 грн., штрафними санкціями 1075,19 грн.

Вказане слугувало підставами для донарахування суми єдиного внеску у розмірі 138948,35 грн. та прийняття рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 21858,59 грн.

Поряд із цим суд встановив, що ФОП ОСОБА_3, в порушення статті 44 пункту 138.1 статті 138, статті 177 ПК України, завищено валові витрати суми платежів, сплачених за придбання ліцензій за 2014 рік на 8000,00 грн. , за 2015 рік на 8000,00 грн., за 2016 рік на 5000, 00 грн., всього на суму 21000,00 грн., що й визнав представник позивача у судовому засіданні.

При цьому суд враховує, що при нарахуванні суми єдиного внеску та зобов'язання за платежем військовий збір відповідачем враховувалась загальна сума податку на доходи фізичних осіб, включаючи суми платежу за придбання ліцензії та суми на підставі інформації позивача про залишки товарів.

Враховуючи, що наведені рішення суб'єкта владних повноважень мають похідний характер від рішення щодо якого суд дійшов висновку про його протиправність, тому вони також є протиправними.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого рішення частково протиправним. Однак це можливо у випадку, якщо цю частину рішення можна належним чином ідентифікувати (відокремити), і за її відсутності рішення, яке оскаржене, в іншій частині не втратить своє значення та цілісність. Рішення, у якому неможливо виділити (відокремити) частину, яка підлягає визнанню протиправною та скасуванню, повинно бути визнане протиправним та скасоване в цілому.

У даному випадку, констатуючи помилкове нарахування позивачу грошового зобов'язання на доходи фізичних осіб та відповідно всіх спірних рішень суд не може визнати протиправними рішення контролюючого органу в якійсь сумі, оскільки неможливо виділити (відокремити) частину, яка підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про донарахування грошових зобов'язань за своєю правовою природою є дискреційними.

Згідно правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13 слідує, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи викладене, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження відповідача у питаннях нарахування грошових зобов'язань у конкретній сумі, що належать виключно до компетенції ГУ ДФС у Чернігівській області.

У свою чергу, наданий відповідачем розрахунок сум зобов'язань з урахуванням суми 21000,00 грн., яка визнається представником позивача, а саме щодо військового збору та єдиного внеску (а.с.109) не може бути використаний судом як належний доказ, оскільки в повній мірі не дає можливості розмежувати суми визначних зобов'язань та встановити у якій частині всі спірні рішення підлягають скасуванню, а також не містить числове обґрунтування нарахованих сум.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні рішення підлягають скасуванню повністю.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вєстберга таксі Актіеболаг» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться позивачем так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, в узгодження з вимогами статті 162 КАС України, дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений за подання цього позову судовий збір у розмірі 2591 грн. 09 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2017 № Ф-0002671309;

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.07.2017 № 0002661309;

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 16.05.2017 № 0001801302 та від 16.05.2017 № 0001811302.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4) судовий збір у розмірі 2591 грн. 09 коп. (дві тисячі п'ятсот дев'яносто одна 09 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183).

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя І.І. Соломко