Постанова № 69584728, 10.10.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7719/17

Провадження № 2-а/522/1462/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі головуючого судді: Бойчука А.Ю.

при секретарі: Іскрич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за участю третіх осіб Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління національної поліції України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за участю третьої сторони Одеський обласний військовий комісаріат, Головне управління національної поліції України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, по якому просив:

- визнати протиправними дії першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни з невиконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а - 1071/06.

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, на виконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а- 1071/06, призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років.

Свої вимоги мотивує тим, що Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06, яка набула законної сили на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2008 року, було зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат призначити позивачу пенсію по вислузі років з 11 листопада 2005 року та сплатити суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

За виконавчим листом № 2а-107/06, виданим Приморським районним судом міста Одеси від 16 квітня 2009 року, постановою від 30 квітня 2009 року заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Тодорова В.Д. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеної постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06.

З моменту набуття законної сили постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 пройшло більше восьми років, однак досі зазначена постанова суду не виконана - ОСОБА_1 не призначено пенсію за вислугу років з 11 листопада 2005 року та не сплачено суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

На неодноразові заяви позивача, остання з яких від 20.03.2017 року, з проханням виконати постанову Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 та призначити йому пенсію за вислугу років, ГУПФУ, листами від 09.03.2017 року та остаточно листом від 07.04.2016 року за підписом першого заступника начальника ГУПФУ Аброскіної О.М. було відмовлено позивачу в призначенні пенсії з посиланням на те, що йому не вистачає на це необхідного стажу військової служби.

Позивач вважає, що порушено його право на пенсійне забезпечення передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», у зв'язку з чим був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, згідно наданої суду заяви просив розглядати адміністративну справу відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник ГУПФУ в Одеській області до судового засідання не з'явився, надав суду заяву згідно якої просив розглядати справу відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Інші учасники справи до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду адміністративної справи повідомлялися належним чином.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши приписи чинного законодавства України, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.

У відповідності до ч.1.ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень у тому числі органів державної влади.

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Одеського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06, яка набула законної сили на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2008 року, було зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат призначити ОСОБА_1 пенсію по вислузі років з 11 листопада 2005 року та сплатити суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

За виконавчим листом № 2а-107/06, виданим Приморським районним судом міста Одеси від 16 квітня 2009 року, постановою від 30 квітня 2009 року заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Тодорова В.Д. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 29 червня 2010 року було замінено сторону по справі 2а-1071/06 з Одеського обласного військового комісаріату на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2011 року вищезазначену постанову Приморського районного суду - залишено без змін.

На неодноразові заяви позивача з проханням виконати постанову Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 та призначити позивачу пенсію за вислугу років, ГУПФУ, листами від 09.03.2017 року та остаточно листом від 07.04.2016 року за підписом першого заступника начальника ГУПФУ Аброскіної О.М. відмовило позивачу в призначенні пенсії з посиланням на те, що йому не вистачає необхідного стажу військової служби.

З вищевикладеного вбачається, що постанова Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 до теперішнього часу не виконана та ОСОБА_1 не призначено пенсію за вислугу років з 11 листопада 2005 року та не сплачено суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

З огляду на приписи ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 255 КАС України, вищевказані обставини не потребують додаткового доказування та не можуть оспорюватися сторонами при розгляді даної справи.

Відповідно до Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 6, частина друга статті 19).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частина перша статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127).

Право кожного на судовий захист є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань (підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року N 3-рп/2015).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Принцип обов'язковості судових рішень знайшов своє відображення і в статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за змістом частин першої, другої, четвертої, якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язковість судових рішень гарантується практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції, Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які в державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. У контексті вищезазначеного, суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття в межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).

Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається та покладається на державну виконавчу службу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, постанови суду, у разі невиконання їх у добровільному порядку підлягають примусовому виконанню у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до положень ч.9 ст.267 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Як вже зазначалося, даний спір виник з приводу виконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2006 року, а відтак підлягає розгляду в порядку розділу V КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах».

Тобто, у даному випадку позивач мав звернутися до суду з заявою відповідно до положень ст.267 КАС України.

Між тим, з позовної заяви та додатків до неї вбачається, що позивачем не надано доказів, на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги та які можуть бути використані судом, зокрема, відомостей про хід виконавчого провадження та ОСОБА_1 у позові не посилається на ст. 267 КАС України.

За таких обставин, суд позбавлений можливості розглянути адміністративну справу за правилами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись: ст. ст. 2 ,6, 9,72,159, 267, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Аброскіної Олени Михайлівни, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за участю третьої сторони Одеський обласний військовий комісаріат, Головне управління національної поліції України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня її проголошення.

Суддя: Бойчук А.Ю.