Постанова № 69584432, 17.10.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 р. Справа № 805/2355/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 14 листопада 2014 року по 4 квітня 2017 року

за участю третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 14 листопада 2014 року по 4 квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 2 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. Проте, згідно наказу Головного управління юстиції у Донецькій області № 3249А/1 від 14 листопада 2014 року її звільнено з займаної посади старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції за власним бажанням 17 листопада 2014 року, згідно зі статтею 38 КЗпП України. При звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем, в який входить виплата середнього заробітку за весь час затримки згідно вимог статей 116, 117 КЗпП України. Позивач у письмовій заяві просила розглядати справу за її відсутності.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначив, що у Головного територіального управління юстиції у Донецькій області були відсутні зобов’язання щодо виплати позивачу належних при звільненні сум за період з 27 квітня 2015 року по 29 березня 2017 року відповідно до статті 117 КЗпП України. Відповідач 17 жовтня 2017 року надав письмову заяву щодо розгляду справи без участі представника.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2 квітня 2007 року по 27 квітня 2015 року працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції. Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 850а/1 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України.

Стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлює, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі № 805/1225/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи – Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості з заробітної плати, з компенсації за невикористану відпустку, оплати простою у загальному розмірі 24166,29 грн., яка набрала законної сили 02.08.2016 року, встановлено такі обставини щодо позивача.

10 лютого 2016 року Головним територіальним управління юстиції у Донецькій області видано довідку за № Г-368-0231, відповідно до якої заборгованість із заробітної плати позивачу складає за жовтень 2014 року – 2777,74 грн. та за листопад 2014 року – 1555,22 грн. (нарахований доход). Також, в зазначеній довідці вказано, що сума заборгованості, що підлягає виплаті на користь позивача, складає 3784,50 грн. Суд дійшов до висновку, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 11 КАС України, суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 115 днів відпустки у розмірі 9564,55 грн. (за відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів). Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати простою в період з травня 2014 року по 27 травня 2015 року в сумі 17333,33 грн. суд вважав необґрунтованими з огляду на те, що накази щодо встановлення простою в роботі Совєтського ВДВС Макіївського міського управління юстиції у вказаний період Головним управлінням не видавались, що підтверджено довідкою відповідача від 13 червня 2016 року № 8-17-1136. Крім того, з наявних в матеріалах справи розрахункових листів за період травень 2014 року – вересень 2014 року та довідки відповідача від 13.06.2016 року № 04.2-17/80 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за даний період виплачувалась у повному обсязі. Заробітна плата за період жовтень-листопад 2014 року нарахована позивачу, проте у зв’язку з переміщенням Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виплачена не була. Також, за інформацією відповідача з грудня 2014 року по день звільнення – 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 до виконання своїх функціональних обов’язків не приступила, разом з установою на підконтрольну українській владі територію не перемістилась. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зазначеній частині.

Таким чином, суд в адміністративній справі № 805/1225/16-а постановою стягнув з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за жовтень 2014 року у розмірі 2777 грн. 74 коп. та за листопад 2014 року у розмірі 1555 грн. 22 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів) та стягнув з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 115 днів відпустки у розмірі 9564 грн. 55 коп. (за відрахуванням податків, зборів та обов’язкових платежів). Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року в адміністративній справі № 805/1225/16-а апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області залишено без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року в справі № 805/1225/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення заборгованості з заробітної плати, з компенсації за невикористану відпустку, оплату простою залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року касаційну скаргу представника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відхилено, а судові рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року залишено без змін. На виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року по адміністративній справі № 805/1225/16-а Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області 4 квітня 2017 року позивачу виплачено суму грошових коштів у розмірі 4332 грн. 96 коп. та у розмірі 9564 грн. 55 коп.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами статті 4 Закону № 108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати саме з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Також, з аналізу наведеної норми вбачається, що право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в разі, якщо працівник в день звільнення не працював, виникає за наявності звернення звільненого працівника з вимогою щодо проведення такого розрахунку. В матеріалах адміністративної справи № 805/1225/16-а містилась заява позивача про виплату заборгованості по заробітній платі від 17 листопада 2015 року.

Суд не приймає посилання позивача на те, що днем її звільнення є 14 листопада 2014 року згідно з наказом Головного управління юстиції у Донецькій області № 3249А/1 від 14 листопада 2014 року з огляду на наступне. Постановою у вищенаведеній адміністративній справі № 805/1225/16-а встановлено, що позивач ОСОБА_1 звільнена із займаної посади згідно з наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27 квітня 2015 року № 850а/1 та дані обставини в порядку статті 72 КАС України не підлягають доказуванню в межах даної адміністративної справи. Крім цього, позивачем надана роздруківка наказу № 3249А/1 від 14 листопада 2014 року, яка не підписана керівником та не завірена печаткою, внаслідок чого не приймається судом у якості письмового доказу в порядку статті 70 КАС України як належний та допустимий доказ. Відповідач заперечував у поясненнях представника під час судового засідання проти існування такого наказу.

Судом також враховано, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2016 року було зупинено виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року до закінчення касаційного розгляду справи. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року, яку були залишені без змін судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції відповідач отримав 29 березня 2017 року, про що свідчить відмітка про реєстрацію документа вх. № 7-5-228. Враховуючи наявність спору щодо грошових сум, які підлягають виплаті ОСОБА_1 при звільненні, та розгляд спору у судах, зобов’язання відповідача по виплаті грошових сум при звільненні ОСОБА_1, було відсутнє, а отже відсутня і вина відповідача щодо здійснення остаточного розрахунку у день звільнення позивача.

Враховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази за їх сукупністю, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 14 листопада 2014 року по 4 квітня 2017 року відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 17 жовтня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.