Постанова № 69584048, 13.10.2017, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 жовтня 2017 р. Справа № 802/1588/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

відповідача 1: Чернюк Л.М.

представників відповідача 2: Лебідь А.М., Назаренко О.О.

представника 3-ої особи ТОВ "ДСП Відродження": ОСОБА_1

у відсутність 3-ої особи СФГ "Юлія"

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_5

до: Державного реєстратора Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області Чернюк Людмили Михайлівни, Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області, третя особа, що не заявляє самостіних вимог на предмет спору на стороні відповідача - СФГ "Юлія"

про: визнання неправомірним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач) з адміністративним позовом до державного реєстратора Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області Чернюк Л.М. (далі - державний реєстратор ЛМР Липовецького району Вінницької області Чернюк Л.М., державний реєстратор, відповідач 1), Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області (далі - міськрада Липовецького району Вінницької області, відповідач 2) про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33752903 від 08.02.2017 р. прийняте на підставі договору оренди землі від 21 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством "Юлія".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між ОСОБА_6 (власник земельної ділянки) та ТОВ "ДСП"Відродження" укладено 01.11.2011 р. договір оренди терміном на 5 років, згідно якого в оренду передано земельну ділянку, яка знаходиться на території Фронтівської сільської ради, Оратівського району Вінницької області.

В подальшому в порядку спадкування право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_5

Однак, в липні 2017 р. позивачу стало відомо, що між попереднім власником спірної земельної ділянки і СФГ «Юлія» укладений договір оренди цієї ж земельної ділянки та, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, проведено його державну реєстрацію, про що внесено запис №18902340 від 06.02.2017р.

Таке рішення, на думку позивача, підлягає скасуванню, оскільки право оренди спірної земельної ділянки вже було зареєстроване і на час прийняття оскаржуваного рішення договір оренди від 01.11.2011 р. укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "ДСП" Відродження" був чинним, адже відлік строку дії договору починається з моменту його реєстрації.

В ході підготовчого провадження, судом ухвалою від 15.09.2017 р. прийнято рішення про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Селянське (фермерське) господарство "Юлія".

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2017 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "ДСП"Відродження".

В судовому засіданні представник позивача та ТОВ "ДСП"Відродження" позов підтримав з підстав викладених у ньому і просив задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач 1 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у письмових запереченнях. Зокрема вказала, що оскаржуване рішення винесено у відповідності до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак є правомірним, а доводи позивача необґрунтованими та безпідставними. Окремо зазначила, що на момент прийняття спірного рішення про реєстрацію договору оренди термін попереднього договору збіг, адже рахується з моменту підписання угоди.

Представники відповідача 2 в судовому засіданні при вирішені спору поклались на розсуд суду. Вказали, що строк дії договору оренди починає свій перебіг з моменту державної реєстрації, а відтак, на момент реєстрації іншого договору оренди, строк дії попереднього не збіг.

Представник Селянського (фермерського) господарства "Юлія" в судове засідання не з'явився, подавши заяву (вх.№ 20582 від 28.09.2017р), якою просив розглянути справу за його відсутності та відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

07 листопада 2011 року між Сільськогосподарським ТОВ "ДСП"Відродження" та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки, загальною площею 1, 7000 га кадастровий НОМЕР_1, розташованої на території Фронтівської сільської ради, Оратівського району Вінницької області строком дії на 5 років.

13.09.2012 року даний договір зареєстровано у відділі Держкомзему Оратівського району Вінницької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №052310004006465.

28.07.2017 р. право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину перейшло до ОСОБА_5

В липні 2017 р. позивачу стало відомо, що між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством "Юлія" укладено договір оренди землі вищевказаної земельної ділянки, відомості про реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у формі запису за №18902340 від 06.02.2017 р. Останній, як видно з Реєстру, вчинено на підставі рішення державного реєстратора ЛМР Липовецького району Вінницької області Чернюк Л.М. за №33752903 від 08.02.2017 р.

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Правовідносини, пов'язані з набуттям права оренди на земельну ділянку, укладення договору оренди землі та його реєстрація на час вчинення державним реєстратором оскаржуваного рішення регулювалися Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про оренду землі" (далі - Закон №161-XIV), Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон №1952-IV, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), Законом України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон №3613-17).

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із статтею 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1952-IV, державній реєстрації прав, серед іншого, підлягають:

1) право власності;

2) речові права, похідні від права власності:

право користування (сервітут);

право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;

Отже, як видно Законом №1952-IV розмежовано права, яка підлягають реєстрації, а саме, державна реєстрація права власності та речових прав, похідних від такого права, зокрема право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За приписами частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

У пункті 3 частини третьої цієї ж норми зазначено, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Як видно з аналізу наведених норм, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав та інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації .

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV ).

Статтею 18 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Із положень статті 20 Закону №1952-IV випливає, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об'єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень

У разі подання заяви про проведення реєстраційних дій у паперовій формі така заява формується, реєструється у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації та скріплюється власним підписом заявника.

Більш детально умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок №1127).

Так, згідно пункту 3 Порядку №1127, державна реєстрація прав та облік безхазяйного нерухомого майна проводяться з прийняттям рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису.

Із положень пунктів 6, 7, 8 Порядку №1127 випливає, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Державний реєстратор, уповноважена особа за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та роздруковує заяву, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис. Така заява долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав.

У разі подання заяви уповноваженою на те особою державний реєстратор, уповноважена особа перевіряє обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам, про що зазначено в частині четвертій статті 18 Закону №1952-IV.

Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав (ч.9 статті 18 Закону №1952-IV).

Відповідно до статті 24 Закону №1952-IV, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Із положень частин першої, другої статті 26 Закону №1952-IV, випливає, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Із аналізу вище процитованих норм випливає, що за наслідком розгляду заяви про реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором приймається відповідне рішення про державну реєстрацію прав на підставі якого вноситься запис до Державного реєстру прав про виникнення відповідного права.

Як встановлено судом, 10 лютого 2017 р. ОСОБА_7 подано заяву про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий НОМЕР_1 за ОСОБА_6 на підставі довіреності від 02.11.2016 року виданої СФГ "Юлія".

За наслідком розгляду поданої заяви державним реєстратором прийнято рішення №33752903 від 08.02.2017 р. про реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої на території Фронтівської сільської ради, Оратівського району Вінницької області за суб'єктом ОСОБА_6.

06 лютого 2017 р. державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 18902340 про державну реєстрацію договору оренди землі від 21 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством "Юлія" на земельну ділянку за КН НОМЕР_1. При цьому, підставою для внесення цього запису стало рішення про державну реєстрацію №33752903 від 08.02.2017, яким, суд акцентує увагу, зареєстровано право власності.

Окремо, враховуючи положення процитованих вище норм, суд наголошує, що підставою для внесення запису до реєстру є певне рішення, яке передує запису, тоді як у досліджуваному спорі, рішення про державну реєстрацію права оренди не приймалось. Більш того, вчиняючи запис 6.02.2017 р. про реєстрацію права оренди, державний реєстратор підставою для такого зазначає рішення про реєстрацію права власності від 8.02.2017 р.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення №33752903 від 08.02.2017 р., яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, адже реєстрація такого не порушує права позивача та не може бути підставою для реєстрації права оренди земельної ділянки, яке і є фактично предметом спору у цій справі.

Разом з цим, вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини другої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Як встановлено судом та неодноразово зазначалось вище, підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про державну реєстрацію договору оренди має бути відповідне рішення державного реєстратора. Проте, таке рішення державним реєстратором не приймалось, а вчиняючи запис 6.02.2017 р. , державний реєстратор послався на рішення іншого змісту датоване 8.02.2017 р.

За таких обставин, на думку суду, запис за № 18902340 від 6.02.2017 р. про державну реєстрацію договору оренди від 21.01.2017 р., укладеного між ОСОБА_6 та СФГ «Юлія», вчинено за відсутності на те правових підстав, а відтак, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Окремо оцінюючи позицію відповідача 1 щодо наявності підстав для реєстрації договору оренди від 21.01.2017 р., у зв'язку зі збігом строку, на який було укладено попередній договір, суд зазначає про наступне.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації ( ч.1 ст. 210 ЦК України ).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" . так, за змістом статей 18,20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Як видно зі змісту договору оренди від 01.11.2011 р., укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ "ДСП"Відродження", строк його дії визначено у 5 років. При цьому, набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації (п. 8, 44 Договору). Державна реєстрація проведена 13.09.2012 р., про що вчинено запис за № 052310004006465.

Отже, строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності (підписання та державної реєстрації), а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

З урахуванням наведеного строк дії договору оренди датованого 1.11.2011 р. спливає 13.09.2017 р.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18.01.2017 р. у справі № 6-2777цс16 в постанові ВСУ від 18.01.2017 р.

Отже, на момент внесення запису за № 18902340 від 6.02.2017 р про державну реєстрацію договору оренди від 21.02.2017 р. строк дії договору оренди від 1.11.2011 р. не закінчився та договір був чинним. Зазначене є окремою підставою вважати вчинений запис протиправним та для його скасування.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), а згідно із статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи відповідача, а встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково з урахуванням виходу за межі позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати запис вчинений державним реєстратором Липовецької міської ради Липовецького району Вінницької області Чернюк Л.М. від 06.02.2017 за № 18902340 про реєстрацію права оренди земельної діялнки з кадастровим НОМЕР_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна