Рішення № 69580009, 10.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017р. Справа № 914/1683/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97», м.Київ

до відповідача: Спільного підприємства «Київ-Захід» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область

про стягнення 53769,87 грн.

Суддя Н. Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97», м. Київ до Спільного підприємства «Київ-Захід» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область про стягнення 53769,87 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.09.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, 12.09.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 10.10.2017р. представник позивача не з’явився, проте, згідно пояснень від 07.09.2017р. просить суд розглядати справу без участі повноважного представника за наявними у справі матеріалами. Згідно позовної заяви позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі продажу №03-2017/01 щодо оплати за поставлену продукцію. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 50000,00 грн. – основного боргу, 2634,16 грн. – пені, 316,10 грн. – 3% річних, 819,61 грн. – інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн. Крім того, у позовній заяві позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку №26002053825332 в ПАТ КБ «Приватбанк», м. Червоноград, МФО 325882, який належить Спільному підприємству «Київ-Захід» у формі ТзОВ, в межах розміру позовних вимог на суму 53769,87 грн.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 ГПК України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» роз’яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до приписів п. 3 вищезазначеної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу, саме лише посилання позивача на ухилення відповідача від виконання своїх зобов’язань (недобросовісну поведінку відповідача), не є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову.

Враховуючи, що ТзОВ «Рибпродукт 97» не наведено обґрунтування необхідності застосування заходів до забезпечення позову, не надано жодних доказів в підтвердження заявленої вимоги та не наведено фактів, які б давали суду можливість дійти обґрунтованого висновку, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленої вимоги про забезпечення позову.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, однак, 09.10.2017р. на поштову адресу господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повідомив про повну сплату основного боргу, що підтвердив долученими до відзиву платіжними дорученнями на загальну суму 50000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

03.01.2017р. між Спільним підприємством «Київ-Захід» у формі ТзОВ (відповідач, за договором – покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97» (позивач, за договором – постачальник) укладено договір купівлі-продажу №03-2017/01.

Відповідно до умов п.1.1. договору, постачальник зобов’язується поставити у власність покупцю продукцію, в кількості і асортименті згідно товарно-супровідної документації постачальника, а покупець зобов’язується прийняти цю продукцію і оплатити її.

Згідно п. 2.2. договору, місцем передачі продукції є склад покупця за адресою: Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Острів, вул. Центральна, 108. Вантажні роботи здійснюються за рахунок покупця. Датою відвантаження вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.

У відповідності до п.3.1. договору, приймання-передача продукції по кількості та якості здійснюється шляхом відповідної відмітки про прийняття в товарно-супровідній документації.

Згідно умов п.5.1. договору, ціни на продукцію узгоджуються з покупцем до дати поставки і вказані в товарно-супровідній документації. Розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем в термін до 30 (тридцяти) календарних днів з дати відвантаження (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання.

На виконання взятих на себе зобов’язань за договором, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 76838,40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 26.04.2017р. №PH-0338 на суму 45936,00 грн. та видатковою накладною від 10.05.2017р. №PH-0361 на суму 30902,40 грн. Відповідач здійснив часткову оплату за отриману продукцію в розмірі 26838,40 грн., що підтверджується банківськими виписками долученими до матеріалів справи. Проте, відповідач взяті на себе зобов’язання в повному обсязі не виконав, за поставлену та отриману продукцію повністю не оплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 50000,00 грн.

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов’язань щодо оплати за поставлену продукцію в порушення умов договору, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 50000,00 грн. основного боргу за отриманий товар, 2634,16 грн. – пені, 316,10 грн. – 3% річних та 819,61 грн. – інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи, відповідач сплатив основний борг на суму 50000,00 грн., що підтверджується долученими до відзиву платіжними дорученнями №4135 від 10.08.2017р. на суму 1000,00 грн., №4188 від 16.08.2017р. на суму 1000,00 грн., №4293 від 17.08.2017р. на суму 2000,00 грн., №1130 від 29.08.2017р. на суму 5000,00 грн., №1371 від 06.09.2017р. на суму 4000,00 грн. та №1502 від 08.09.2017р. на суму 37000,00 грн. (в матеріалах справи). Відтак, провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню на підставі ст. 80 ГПК України, якою встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як передбачено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

У відповідності до приписів ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2. договору, у випадку порушення термінів розрахунків, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент порушення, за кожен день порушення (неналежного виконання) зобов’язання.

Відтак, у відповідності до умов договору, у зв’язку простроченням строків оплати та неналежним виконанням зобов’язань, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у розмірі 2634,16 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Крім того, згідно з ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз’яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі наведеного, перевіривши проведений розрахунок, суд встановив, що позивачем за прострочення виконання зобов’язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 316,10 грн. та 819,61 грн. інфляційних втрат відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи).

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв’язку з неналежним виконанням своїх зобов’язань по оплаті за поставлений товар становить 2634,16 грн. – пені, 316,10 грн. – 3% річних, 819,61 грн. – інфляційних втрат. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 549, 599, 610-612, 625, 629, 655, 692 ЦК України, ст.193, 216, 218 України, ст.ст. 43, 32, 33, 38, 49, 75, 80, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Спільного підприємства «Київ-Захід» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, Львівська область, м. Червоноград, вул. Івасюка, буд. 20 (код ЄДРПОУ 20780000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97», м.Київ, просп. 40-річчя жовтня, буд.120, корп. 1 (код ЄДРПОУ 36643851) – 2634,16 грн. – пені, 316,10 грн. – 3% річних, 819,61 грн. – інфляційних втрат та 1600,00 грн. - судового збору.

3. В частині стягнення основного боргу - провадження припинити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 13.10.2017р.

Суддя Мороз Н.В.