Рішення № 69579611, 09.10.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/57/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017 Справа № 908/1621/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; місце ведення господарської діяльності: АДРЕСА_2)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаут" (69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 26-а, к. 41)

про стягнення суми 626515,90 грн.

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 2088 від 22.08.2017р.;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаут" грошових коштів в розмірі 607474,08 грн., з яких: 545121,18 грн. - заборгованість за договором поставки № 13/0906 від 19.06.2017 р., 7840,78 грн. - неустойка та 54512,12 грн. -штраф.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.08.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1621/17, справі присвоєно номер провадження № 9/57/17, судове засідання призначено на 30.08.2017р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 21.09.2017 р. та на 09.10.2017 р., у зв'язку з неявкою відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Справу розглянуто 09.10.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

25.09.2017р. до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої, у зв'язку збільшенням періоду заборгованості, позивач просить стягнути з ТОВ «Снаут» суму 545121,18 грн. основного боргу, 54512,12 грн. штрафу та 26882,60 грн. неустойки.

Суд відзначає, що заява подана позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить правам і охоронюваним законом інтересам сторін, а тому прийнята судом до розгляду.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 545121,18 грн. основного боргу, суми 54512,12 грн. штрафу та суми 26882,60 грн. неустойки, всього - 626515,90 грн.

У судовому засіданні представник позивача в повному обсязі підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 175, 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що позивачем зобов'язання за Договором щодо поставки відповідачу передбаченої договором продукції виконано в повному обсязі, 19.06.2017 р. за видатковою накладною № РН-0000002 відповідачу було поставлено товар - спліт-системи настінного типу згідно узгодженої сторонами Специфікації до Договору. В свою чергу, відповідачем договірні зобов'язання не виконано, станом на момент подання позову сума заборгованості складає 545121,18 грн. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором неустойки та штрафу.

Представник відповідача у судові засідання не з'являвся, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

28.08.2017р. судом від ТОВ «Снаут» отримано заяву від 23.08.2017 р., в якій відповідач суму заборгованості за Договором в розмірі 545121,18 грн. визнає та вказує, що неодноразово повідомляв позивача про скрутне матеріальне становище у зв'язку з економічною кризою у 2017 році, яка спричинила порушення строків розрахунків з позивачем. Вказує, що примусове одночасне стягнення всієї суми, заявленої позивачем, призведе до банкрутства підприємства. Посилаючись на приписи ст. 121 ГПК України, відповідач просить суд:

1) не стягувати суму штрафних санкцій та обмежитись лише стягненням суми основного боргу за поставлену продукцію;

2) відстрочити виконання рішення суду на 6 (шість) місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду;

3) після закінчення терміну відстрочення розстрочити виконання рішення суду на 6 (шість) місяців на умовах щомісячної сплати боргу рівними частинами в межах стягнутої суми.

Представник позивача в судовому засіданні в усній формі заперечив проти заяви відповідача.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду направлялись відповідачу за адресою вказаною у позовній заяві. Поштовим повідомленням про вручення підтверджується, що ухвалу суду від 10.08.2017р. отримано повноважним представником відповідача 18.08.2017р.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

19.06.2017 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снаут" (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки № 13/0906 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця настінні спліт-системи з функцією опалення та охолодження різної потужності згідно Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1) (далі все разом - товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити товар на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно із п. 2.2 Договору умови оплати: 100% оплата товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту передачі товару у власність Покупця. Передача товару оформлюється підписанням видаткової накладної.

Датою оплати товару є дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 2.3 Договору).

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що загальна ціна договору становить 545121,18 (п'ятсот сорок п'ять тисяч сто двадцять одна грн. 18 коп.), в т.ч. ПДВ 90853,53 грн.

Відповідно до п. 4.4 Договору, за порушення строків оплати Покупець на вимогу Постачальника сплачує Постачальникові неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент несплати, від суми несплаченого товару, за кожний день прострочення.

За визначенням п. 4.5 Договору, якщо Покупець затримує оплату товару більше, ніж на 5 (п'ять) банківських днів, Постачальник має право вимагати додатковий штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п. 9.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань, взятих на себе при підписанні цього Договору.

Згідно з додатком № 1 до Договору сторонами погоджена та підписана Специфікація, якою визначено найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару - 545121,18 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 545121,18 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000002 від 19.06.2017 р. (арк. справи 12).

Товар отримано представником відповідача за Довіреністю № 1-160617, строк дії якої встановлено до 26.06.2017 р. (виданої на ім'я директора Вихляєва С.В.)

На оплату поставленого Товару, позивачем відповідачу було виставлено Рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 19.06.2017 р. на суму 545121,18 грн.

За отриманий Товар відповідач не розрахувався.

Як вказує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на момент розгляду справи становить 545121,18 грн.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Снаут» 545121,18 грн. основного боргу, 54512,12 грн. штрафу та 26882,60 грн. неустойки (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За визначенням ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період врегульовані укладеним між ними Договором поставки № 13/0906 від 19.06.2017р., за умовами якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача обумовлений договором товар, а відповідач - прийняти та сплатити його вартість.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором Товару на суму 545121,18 грн. підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РН-0000002 від 19.06.2017р. Товар отримано уповноваженою особою відповідача.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 Договору сторонами визначено, що 100% оплата товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту передачі товару у власність Покупця. Передача товару оформлюється підписанням видаткової накладної. Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, всупереч умов Договору та вимог закону, не виконав.

Товар передано за видатковою накладною від 19.06.2017 р., отже, позивачем цілком обґрунтовано визначено період прострочення оплати товару - з 11.07.2017 р.

Як встановлено судом, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент розгляду справи складає 545121,18 грн.

Слід зазначити, що факт поставки позивачем товару та розмір заборгованості відповідачем не заперечується, про що зазначено у заяві відповідача від 23.08.2017р. про надання відстрочки та розстрочки судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 545121,18 грн. основного боргу за договором обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім вищезазначеної вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 26882,60 грн. та суми штрафу в розмірі 54512,12 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимоги про стягнення неустойки та штрафу заявлено позивачем на підставі пунктів 4.4 та 4.5 Договору, згідно з якими, за порушення строків оплати Покупець на вимогу Постачальника сплачує Постачальникові неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент несплати, від суми несплаченого товару, за кожний день прострочення; якщо Покупець затримує оплату товару більше, ніж на 5 (п'ять) банківських днів, Постачальник має право вимагати додатковий штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Оскільки відповідачем не виконано своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати вартості отриманого за Договором товару, позивачем нараховано відповідачу неустойку в розмірі 26882,60 грн. та штраф в розмірі 54512,12 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.

В разі порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України (сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості).

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, нарахування позивачем неустойки (пені) на підставі п. 4.4 Договору та штрафу на підставі п. 4.5 Договору за порушення відповідачем умов Договору слід визнати правомірним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" (виходячи з дати початку порушення грошового зобов'язання - 11.07.2017р., та суми боргу за спірний період, по 21.09.2017 р.) та розрахунок суми штрафу, суд встановив, що розмір неустойки та штрафу за вказаний період визначений позивачем вірно, вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в заявлених розмірах, а саме: в сумі 26882,60 грн. неустойки та в сумі 54512,12 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо сплати вартості отриманого товару.

Із урахуванням викладених обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом стягнення суми 9397,74 грн. на користь позивача.

Розглянувши заяву відповідача від 23.08.2017р., в якій відповідач просить не стягувати суму штрафних санкцій та обмежитись лише стягненням суми основного боргу за поставлену продукцію; відстрочити виконання рішення суду на 6 (шість) місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду; після закінчення терміну відстрочення розстрочити виконання рішення суду на 6 (шість) місяців на умовах щомісячної сплати боргу рівними частинами в межах стягнутої суми, суд не знаходить підстав для її задоволення.

Обґрунтовуючи свою заяву, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище у зв'язку з економічною кризою у 2017 році, яка спричинила порушення строків розрахунків з позивачем. Вказує, що примусове одночасне стягнення всієї суми, заявленої позивачем, призведе до банкрутства підприємства.

Відносно клопотання відповідача не стягувати суму штрафних санкцій, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України, ст.ст. 6, 627 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З огляду на наведені норми права, суд, у виняткових випадках, може зменшити розмір неустойки, проте, такого права, як не стягувати суму штрафних санкцій в повному обсязі, суду не надано.

Крім того, наведена правова норма надає господарському суду право (а не встановлює обов'язок) зменшити розмір неустойки, що стягується. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Посилання відповідача у своїй заяві на економічну кризу та скрутне фінансове становище не спростовують факт наявності його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання та не звільняють від належного виконання умов укладеного сторонами договору щодо здійснення оплати за товар в установлені строки.

Суд зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, відповідач не надав належних і допустимих доказів у підтвердження наявності виключного випадку, необхідного для зменшення розміру неустойки (пені).

Оцінивши обставини справи та наведені відповідачем доводи, суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки.

Також, у своїй заяві відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на шість місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду, а після закінчення терміну відстрочення розстрочити виконання рішення суду на шість місяців зі сплатою рівними частинами в межах стягнутої суми.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів»).

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

При цьому суд зазначає, що наведені відповідачем доводи не є доказом наявності виняткових обставин, достатніх та необхідних для розстрочки виконання судового рішення в розумінні ст.ст. 32-36, 83 ГПК України та не доводять неможливість виконання рішення суду у даній справі.

Слід зазначити, що відповідач в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав жодних доказів в підтвердження наявності обставин для розстрочки або відстрочки виконання рішення суду, зокрема, документів, які підтверджують тяжке фінансове становище, документально не підтвердив неприбутковість підприємства, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які роблять неможливим одночасне і повне виконання рішення суду.

Нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань перед позивачем та не робить неможливим виконання рішення суду. Тому посилання заявника на важкий фінансовий стан (доказів на підтвердження наявності якого відповідачем взагалі не надано), суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення, оскільки, як зазначено вище, нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань за судовим рішенням.

В той же час, суд приймає до уваги необхідність врахування майнових інтересів обох сторін, а не лише відповідача у справі.

Слід зазначити, що, з огляду на наявність світової фінансової кризи, всі підприємства знаходяться у рівних умовах. Відповідач, як суб'єкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від виконання взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин, суд констатує, що наведені відповідачем обставини, не є такими, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку виконання судового рішення.

Отже, викладені та повідомлені суду відповідачем обставини, за змістом ст. 83 ГПК України, не є підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення суду. Відповідач не довів належними доказами наявність виключних обставин, які дають підстави для застосування розстрочки або відстрочки виконання рішення суду.

Крім того, суд відзначає, що положення статей 83, 121 ГПК України надають особам, що звертаються до суду з відповідним клопотанням, а також суду, право за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, обрати один з альтернативно викладених заходів (відстрочка, розстрочка, зміна способу та порядку виконання), який на думку особи (суду) буде сприяти його виконанню.

Враховуючи викладене, одночасне розстрочення та відстрочення виконання рішення статтею 83 ГПК України не передбачено.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки та відстрочки виконання судового рішення.

Відповідач не позбавлений права на звернення з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних та допустимих доказів в обґрунтування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Снаут" (69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 26-а, к. 41, код ЄДРПОУ 30958255) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, юридична адреса: АДРЕСА_1; місце ведення господарської діяльності: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) суму 545121 (п'ятсот сорок п'ять тисяч сто двадцять одна) грн. 18 коп. основного боргу, суму 26882 (двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 60 коп. неустойки, суму 54512 (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 12 коп. штрафу та суму 9397 (дев'ять тисяч триста дев'яносто сім) грн. 74 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 13 жовтня 2017 р.