Рішення № 69579518, 12.10.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/123/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017 Справа № 908/1677/17

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт», Київська область, Миронівський район, м. Миронівка

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

про стягнення 2695,38 грн.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

17.08.2017 року до господарського суду Запорізької області звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором поставки № 64П/ЗФ від 01.03.2015р. в сумі 18 858,12 грн.

17.08.2017 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Топчій О.А.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 01.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки № 64П/ЗФ (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник відповідно до умов цього Договору зобов'язується поставити, а Покупець - прийняти та оплатити Товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних), що виписуються на кожну партію Товару.

На виконання умов Договору, позивачем на адресу відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 19 521,46 грн. Проте, відповідач не виконав належним чином умови Договору поставки в частині повної оплати вартості поставленого товару здійснивши часткову оплату у розмірі 2 200,00 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 17 321,37 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки № 64П/ЗФ від 01.03.2015 на загальну суму 18 858,12 грн., а саме: основний борг в сумі 17321,37 грн., 3% річних за період з 11.04.2017р. по 04.07.2017р. у розмірі 121,01 грн., пеню за період з 11.04.2017р. по 04.07.2017р. у розмірі 1032,64 грн. та інфляційні втрати за період з 11.04.2017р. по 04.07.2017р. в сумі 383,10 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.08.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/123/17 та призначено розгляд справи на 07.09.2017р.

06.09.2017р. через Відділ документального забезпечення господарського суду Запорізької області від позивача надійшли супровідним листом від 06.09.2017 оригінали документів доданих до позовної заяви для огляду суду та підписаний з обох сторін оригінал акту звірки взаємних розрахунків від 05.04.2017.

У судове засідання 07.09.2017 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду документи не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 07.09.2017 року, у зв'язку з неявкою сторін, розгляд справи відкладений на 26.09.2017 року о 10 год. 00 хв.

25.09.2017 через Відділ документального забезпечення господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він зазначив, що в зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу позивач уточнює свої позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 64П/ЗФ від 01.03.2015 на загальну суму 18 766,84 грн., а саме: основний борг в сумі 16 071,46 грн., 3% річних за період з 11.04.2017р. по 20.09.2017р. у розмірі 229,42 грн., пеню за період з 11.04.2017р. по 20.09.2017р. у розмірі 1937,47 грн. та інфляційні втрати за період з травня 2017 по серпень 2017 в сумі 528,49 грн. Вказана заява прийнята судом.

Від позивача надійшло клопотання від 20.09.2017, в якому він підтримує позовні вимоги у повному обсязі, та враховуючи що в матеріалах справи міститься повний та вичерпний перелік доказів щодо змісту спірних правовідносин, а також відділену відстань між місцем проведення судового засідання (м. Запоріжжя) та місцезнаходженням представника позивача (м. Львів), просить суд розглядати справу за відсутністю представника позивача.

Клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача судом було прийнято, оскільки заявлено у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, 25.09.2017 через Відділ документального забезпечення господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату після 21.10.2017, у зв'язку з перебуванням в цей час у службовому відрядженні та неможливістю бути присутнім та надати суду витребувані документи.

Ухвалою суду від 26.09.2017 р. розгляд справи відкладено на 12.10.2017 р.

10.10.2017 р. через Відділ документального забезпечення господарського суду від позивача на підставі ст. 22 ГПК України надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначив, що відповідач сплатив суму основного боргу та просить суд стягнути з відповідача 229,42 грн. - 3 % річних, 528,49 грн. - інфляційних витрат та 1937,47 грн. пені.

Розглянувши заяву позивача про уточнення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пунктах 3.10, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Заява позивача про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та приймається судом, оскільки подана у відповідності до ст. 22 ГПК України. Справа розглядається з урахування зменшення позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання 12.10.2017 р. не з'явились.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.08.2017 р. та про відкладення розгляду справи від 07.09.2017 р. та 26.09.2017 р. направлялись на адресу сторін, які вказані в позові та зазначена в ЄДР.

Вказані ухвали до суду не повернулись.

Таким чином, сторони належним чином повідомлений про час та місце судового засідання та їх неявка не перешкоджала вирішенню даного спору.

В п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а також те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору, суд дійшов висновку про можливий розгляд справи за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 12.10.2017р. справу розглянуто, винесено рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки № 64П/ЗФ (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник відповідно до умов цього Договору зобов'язується поставити, а Покупець - прийняти та оплатити Товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних), що виписуються на кожну партію Товару.

Згідно з п. 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 01.03.2015р.), ціна по кожному найменуванню і на кожну партію визначається на підставі прайс-листів Постачальника та вказуються в накладних на кожну партію Товару і містить у собі податок на додану вартість «…».

Оплата кожної партії Товару здійснюється в безготівковій формі за реквізитами, як зазначено в розділі Реквізити Сторін цього Договору (банківськими рахунками тощо) в незалежності від того, що за організацією поставки Товару відповідає та поставка Товару може бути здійснена відповідною філією Постачальника, при цьому, накладна (товарно-транспортна) оформлюється виключно ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що строки та порядок оплати Товару визначається за кожним асортиментом Товару й зазначаються в Додатку № 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. В разі затримки оплати партії Товару Постачальник припиняє наступну поставку до повного проведення розрахунків та крім того, має право прийняти рішення про дострокове розірвання Договору.

Додатком № 1 до Договору передбачено порядок та строки оплати за кожним асортиментом Товару, відповідно до якого максимальний строк оплати Товару становить сім банківських днів з моменту поставки Товару.

На виконання умов Договору, позивачем на адресу відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 19 521,46 грн., що підтверджується двосторонньо підписаними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с. 27-50).

Проте, відповідач не виконав належним чином умови Договору поставки в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару здійснювавши оплату з пропуском встановлено строку, що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 8.1 Договору, у випадку невиконання Сторонами своїх обов'язків по цьому Договору вони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

16.06.2017р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 181 про сплату заборгованості та штрафних санкцій разом з повідомленням № 179 (досудове попередження) з вимогою сплатити існуючу заборгованість, однак матеріали справи не містять відповіді відповідача на вказану претензію та повідомлення.

З огляду на вищезазначене позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1937,47 грн. за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р., 3 % річних в розмірі 229,42 грн. за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р. та втрат від інфляції в розмірі 528,49 грн. за період з травня 2017 р. по серпень 2017 р.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічний припис містить ст. 526 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 5510570/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено до стягнення суму пені в розмірі 1937,47 грн. за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р.

Згідно з п. 8.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 01.03.2015р.), за прострочення оплати товару, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність встановлену в ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство» правильність нарахування пені суд визнав його вірним, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 1937,47 грн. за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р.

Також керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем відповідачу нараховано 3% річних за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р. в розмірі 229,42 грн. та втрат від інфляції за період з травня 2017 р. по серпень 2017 р. в розмірі 528,49 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних втрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що розрахунки позивачем здійснено вірно та сума 3 % річних за період з 11.04.2017 р. по 20.09.2017 р. в розмірі 229,42 грн., та сума втрат від інфляції за період з травня 2017 р. по серпень 2017 р. в розмірі 528,49 грн. задовольняються судом в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати товару, та вищезазначені приписи норм чинного законодавства України, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1937,47 грн., 3 % річних в розмірі 229,42 грн. та втрат від інфляції в розмірі 528,49 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» (юридична адреса: 08800, Київська область, Миронівський район, м. Миронівна, вул. Елеваторна, буд. 1, поштова адреса: 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158, код ЄДРПОУ 25412361) 1937 (одну тисячу дев'ятсот тридцять сім) грн. 47 коп. - пені, 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 42 коп. - 3 % річних, 528 (п'ятсот двадцять вісім) грн. 49 коп. - втрат від інфляції, 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору. Видати наказ.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 17.10.2017 р.

Суддя О.А. Топчій