Рішення № 69579395, 12.10.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.10.2017 Справа № 905/1905/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м.Покровськ, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Автодоркомплект”, м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення 100 027 грн. 85 коп., з яких: 81 961 грн. 85 коп. – інфляційні нарахування, 18 066 грн. 00 коп. – 3% річних, -

За участю представників сторін:

від позивача: представник не з’явився.

від відповідача: представник не з’явився.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.10.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Дочірнє підприємство “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, м.Покровськ, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Автодоркомплект”, м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення 100 027 грн. 85 коп., з яких: 81 961 грн. 85 коп. – інфляційні нарахування, 18 066 грн. 00 коп. – 3% річних.

Ухвалою суду від 17.08.2017р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №905/1905/17 та призначено справу до розгляду на 19.09.2017р. Розгляд справи неодноразово відкладався.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором оренди майна №3/07 від 08.07.2013р. в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, що встановлено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016р. по справі № 905/2951/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016р.

19.09.2017р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява б/н від 18.09.2017р. про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути інфляційні нарахування за наступні періоди:

- на суму 384943 грн. 23 коп. за період з 01.01.2016р. по 31.08.2016р. інфляційні нарахування в сумі 17434 грн. 73 коп. та 3% річних в сумі 7698 грн. 86 коп. ;

- на суму 340235 грн. 60 коп. за період з 01.09.2016р. по 14.02.2017р. інфляційні нарахування в сумі 29516 грн. 58 коп. та 3% річних в сумі 4660 грн. 76 коп.;

- на суму 323837 грн. 30 коп. за період з 15.02.2017р. по 18.09.2017р. інфляційні нарахування в сумі 22280 грн. 19 коп. та 3% річних в сумі 5749 грн. 22 коп.

У вказаній заяві представник позивач зазначає, що органом ДВС 01.09.2016р. стягнуто на користь позивача 44 707 грн. 63 коп., 15.02.2017р. – 10 500 грн. 41 коп. та ще 5897 грн. 89 коп., на підтвердження чого надав копії витягів з реєстру кредитових документів отриманих від банків для зарахування на рахунок клієнта за 01.09.2016р. та 15.02.2017р., копії відповідей ЦВ ДВС м. Маріуполь від 21.11.2016р. та від 03.03.2017р.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги, що надана позивачем 19.09.2017р. заява про зменшення позовних вимог б/н від 18.09.2017р. відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи, у зв’язку з чим судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в заяві б/н від 18.09.2017р.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов’язку щодо інформування сторін про судовий розгляд справи.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін у світлі приписів ст. ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВСТАНОВИВ:

08.07.2013 р. між філією “Маріупольська ДЕД” Дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (надалі- Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Автодоркомплект” (надалі-Орендар) укладено договір оренди майна №3/07, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування майно, за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Анадоль, що обліковується на балансі філії "Маріупольська ДЕД" позивача, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і становить станом на 07.06.2013р.: 4 125 111,00 грн. (п. 1.1 договору).

Відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору, згідно з Актом приймання-передачі вказаного майна за вартістю, визначеною оцінкою (п.2.1 договору).

Згідно п. 2.2 договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у відповідача права власності на це майно. Власником майна залишається позивач, а відповідач користується ним протягом строку дії Договору оренди.

Відповідно до умов п.3.1 договору, орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки і становить за перший місяць розрахунку 34 341,56 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих позивачем рахунків.

Орендна плата перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 100% щомісяця не пізніше 17 числа місяця наступного за звітнім, відповідно до наданих позивачем рахунків (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.2 договору, відповідач зобов’язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає позивач (якщо такі надаються).

За невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п.8.1).

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту його підписання обома сторонами по 08.06.2016р. (п. 9.1 договору).

На виконання вищезазначеного договору за період з липня 2013 року по серпень 2015 року позивачем відповідачу надано в оренду майно на суму 987 149,04 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №64 від 25.09.2013р.; №65 від 26.09.2013р.; №66 від 27.09.2013р.; №78 від 28.10.2013р.; №95 від 28.11.2013р.; №117 від 30.12.2013р.; №32 від 29.01.2014р.; №43 від 24.02.2014р.; №54 від 31.03.2014р.; №58 від 28.04.2014р.; №64 від 28.05.2014р.; №70 від 27.06.2014р.; №76 від 28.08.2014р.; №85 від 28.08.2014р.; №95 від 30.09.2014р.; №103 від 31.10.2014р.; №30 від 30.04.2015р.; №50 від 31.05.2015р.; №65 від 30.06.2015р.; №80 від 31.07.2015р.; №86 від 31.08.2015р., які отримані представником відповідача нарочно.

Разом з актами відповідачу надавались рахунки на оплату наданих послуг, про що свідчать супровідні листи.

14.10.2014р. між Дочірнім підприємством “Донецький облавтодор” відкритого товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі філії “Маріупольська ДЕД” ДП “Донецький облавтодор” ВАТ “ДАК Автомобільні дороги України” та ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Автодоркомплект” укладено Додаткову угоду до Договору оренди майна від 08.07.2013 №3/07.

У зв’язку із внесенням змін до Договору, позивач не виставляв рахунків на сплату орендної плати в період з 16.10.2014р. по 15.04.2015р.,що підтверджується інформацією щодо стану розрахунків між ТОВ “ВКФ “Автодоркомплект” та ДП “Донецький облавтодор”.

31.10.2015р. між сторонами укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої зобов’язання за договором №3/07 від 08.07.2013р. в сумі 5401,45 грн., припинені.

Разом із тим, відповідач свої грошові зобов’язання за договором оренди майна №3/07 від 08.07.2013р. не виконав, у зв’язку із чим за останнім утворилася заборгованість в сумі 981 747,59грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.03.2016р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016р. рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2016р. скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Автодоркомплект" на користь Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" заборгованості 596 804,36 грн., 106 028,74 грн пені, 4 158,42 грн. 3% річних, 1 309,70 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат. В зазначеній частині прийнято нове рішення про відмову у позові. В решті рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2016 у справі № 905/2951/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у справі № 905/2951/15 залишено без змін.

Відповідно до ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.

Згідно приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016р. по справі №905/2951/15 встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 384 943,23 грн., 3% річних в сумі 2 942,44 грн., інфляційних в сумі 5307,28 грн., цей факт не повинен доводитися знову у відповідності з п.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, Жовтневим відділом державної виконавчої служби України м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції в Донецькій області

стягнуто на користь позивача 44 707 грн. 63 коп., 15.02.2017р. – 10 500 грн. 41 коп. та ще 5897 грн. 89 коп., що підтверджується належним чином засвідченими копіями витягів з реєстру кредитових документів отриманих від банків для зарахування на рахунок клієнта за 01.09.2016р. та 15.02.2017р., листомами Центрального відділу держаної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції в Донецькій області №В-10/823 від 21.11.2016р. та № В-10/53186237 від 03.03.2017р.

Разом із тим, на момент розгляду зазначеної справи відповідач добровільно у повному обсязі заборгованість, встановлену постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016р. по справі №905/2951/15, не сплатив, що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до господарського суду Донецької області.

Оцінюючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Враховуючи статус предмету договору, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору оренди майна №3/07 від 08.07.2013р.

Частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Згідно п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3% проценти річних в сумі 18 108 грн. 84 коп. та інфляційні нарахування в сумі 69231 грн. 50 коп. за наступні періоди:

- на суму 384943 грн. 23 коп. за період з 01.01.2016р. по 31.08.2016р. інфляційні нарахування в сумі 17434 грн. 73 коп. та 3% річних в сумі 7698 грн. 86 коп. ;

- на суму 340235 грн. 60 коп. за період з 01.09.2016р. по 14.02.2017р. інфляційні нарахування в сумі 29516 грн. 58 коп. та 3% річних в сумі 4660 грн. 76 коп.;

- на суму 323837 грн. 30 коп. за період з 15.02.2017р. по 18.09.2017р. інфляційні нарахування в сумі 22280 грн. 19 коп. та 3% річних в сумі 5749 грн. 22 коп.

За висновками суду, розрахунок суми трьох процентів річних є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 18 108 грн. 84 коп. підлягають задоволенню.

Разом із тим, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично невірним з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.2 постанови пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи зі змісту наданого до матеріалів справи розрахунку, позивачем неправомірно було нараховано інфляцію за місяці, в яких здійснювалась оплата відповідачем. Зокрема, 01.09.2016р. відповідачем було проведено платіж на суму 44 707 грн. 63 коп., а платежі 15.02.2017р. були проведені відповідачем на загальну суму 16 398 грн. 30 коп.

Згідно здійсненого судом перерахунку, сума інфляційних нарахувань, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 59266 грн. 74 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовий збір відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ч. 1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 599, ч. 1 ст. 612, ст. ст. 615, 625 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 42-47, 22, 28, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Автодоркомплект” (87547, Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Шевченка, буд. 262-А, код ЄДРПОУ 24821569) на користь Дочірнього підприємства “Донецький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (85307, Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, буд. 2, код ЄДРПОУ 32001618, р/р 26000300110689) 3% річних в сумі 18 108 грн. 84 коп., інфляційні втрати в сумі 59266 грн. 74 коп., судовий збір в сумі 1417 грн. 45 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 12.10.2017р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2017р.

Суддя Ю.С. Мельниченко