Ухвала суду № 69578746, 12.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

12 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою,

в с т а н о в и л а :

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 червня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

8 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності вказаного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, 23 липня 2014 року і 29 квітня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.

На підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанови Верховного Суду України від 21 травня (дві постанови) і 21 листопада 2012 року, 16 жовтня 2013 року, 17 вересня 2014 року, 11 листопада 2015 року і 20 квітня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 9 червня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, відмовивши у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів про те, що за наявності судового рішення про стягнення боргу з поручителя ОСОБА_4 відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції, направивши справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, вказав на порушення судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;

- в ухвалі від 23 липня 2014 року суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення апеляційного суду, погодився з його висновком про наявність правових підстав для визнання поруки припиненою з огляду на те, що кредитор пред'явив вимоги до поручителя поза межами встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання;

- в ухвалі від 29 квітня 2015 року суд касаційної інстанції, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки банк не пред'явив вимогу до позивачки як поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, порівняння наведених судових рішень та судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У наданих заявницею постановах Верховний Суд України дійшов таких правових висновків:

- у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) (дві постанови від 21 травня 2012 року);

- у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом за наявності відповідного спору. Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки припиненою (постанова від 21 листопада 2012 року);

- наявність рішення третейського суду не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (постанова від 16 жовтня 2013 року);

- аналіз статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій цієї статті) є не строком захисту порушеного права, а строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (постанова від 17 вересня 2014 року);

- у разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний трок обчислюється від цієї дати (постанова від 11 листопада 2015 року);

- вимогу поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (постанова від 20 квітня 2016 року).

Отже, відсутні й підстави для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року у зв'язку з її невідповідністю висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 21 травня (дві постанови) і 21 листопада 2012 року, 16 жовтня 2013 року, 17 вересня 2014 року, 11 листопада 2015 року і 20 квітня 2016 року, оскільки ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить цим висновкам.

Таким чином, вважати подану заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко