Ухвала суду № 69578716, 05.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

5 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку,

в с т а н о в и л а :

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 20 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року залишила без змін.

31 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 74 Сімейного кодексу України, статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, статті 16, частин першої, другої статті 17 Закону України «Про власність» (чинного на час дії спірних правовідносин).

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаних судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Верховного Суду України від 5 серпня і 24 листопада 2010 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року і 6 жовтня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 31 травня 2017 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, суд касаційної інстанції, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для визнання спірного жилого будинку об'єктом спільної сумісної власності з огляду на недоведеність позивачкою обставин, на які вона посилалась як на підставу заявлених позовних вимог, зокрема факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та придбання цього нерухомого майна внаслідок спільної праці.

Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 5 серпня 2010 року Верховний Суд України, залишивши без змін рішення апеляційного суду, погодився з його висновком про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за позивачкою права власності на Ѕ частини квартири відповідно до положень статті 74 СК України з огляду на те, що позивачка довела належними й допустимими доказами факт спільного проживання з власником спірної квартири, а також перебудову цього помешкання за їхні спільні кошти і спільною працею;

- в ухвалі від 24 листопада 2010 року Верховний Суд України, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна відповідно до вимог частини першої статті 74 СК України з огляду на те, що спірний житловий будинок є спільним майном сторін, придбаним під час їхнього спільного проживання;

- в ухвалі від 18 січня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши судові рішення без змін, погодився з їх висновками про те, що спірна квартира є спільним майном сторін, придбана сторонами під час їхнього спільного проживання, а тому відповідно до вимог частини першої статті 74 СК України позивачці належить відповідна частка спірної квартири;

- в ухвалі від 6 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовивши у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів про задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно, поділ майна в натурі та вселення, оскільки спірний житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку сторони придбали під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, внаслідок спільної праці, як членів сім'ї, а тому це нерухоме майно є спільною власністю сторін та підлягає поділу між ними.

Отже, висновки судів касаційної інстанції, викладені в наведених судових рішеннях та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, що позбавляє Верховний Суд України можливості установити неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, вважати подану заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко