Ухвала суду № 69574592, 10.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 753/13175/17 Головуючий в 1 інстанції - Коренюк А.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/10662/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року про повернення позовної заяви в справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.07.2017 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01.09.2017 року позовну заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В скарзі посилалася на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначила, що вона подала суду заяву з обґрунтуванням позиції щодо визначення ціни позову та сплати судового збору, а також суб'єктного складу сторін . Також вказувала на те, що суд не взяв до уваги роз'яснення викладені в Постанові пленуму ВССУ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», не вірно застосував ч. 2 ст. 80 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 119 ЦПК України визначені вимоги до позовної заяви, яка подається до суду в порядку цивільного судочинства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Відповідно до ст. 121 ЦПК України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 119, 120 ЦПК України, постановляє ухвалу в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначена дійсна ціна позову на час звернення до суду (не проведена оцінка нерухомого майна); не надано платіжного документа про належну сплату судового збору згідно дійсної ціни позову відповідно до Закону України «Про судовий збір», не зазначені всі особи, на права та обов'язки яких впливають правовідносин - нотаріус за місцем відкриття спадщини, спадкоємці першої черги спадкування за законом та за заповітом, відповідно не виконані вимоги ч.1 ст. 120 ЦПК України - не надано копії заяви та всіх доданих до неї документів для вказаних осіб.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується тому, що суд першої інстанції, порушив норми процесуального права.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 80 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Відповідно до ч.2 ст. 80 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

В п. 16 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року (зі змінами та доповненнями), зазначено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що останні фактично пред'явлені щодо визнання права власності на половину квартири АДРЕСА_1 (1/6+1/3 частини), а також про право власності на земельну ділянку. При цьому, позивачем половину вартості квартири визначено в розмірі 400000 грн. 00 коп., а вартість земельної ділянки відповідно до звіту 34029 грн. 19 коп. Під час подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 4640 грн. 00 коп.

Тобто з поданої позовної заяви, не вбачається, що, визначена позивачем ціна позову, вочевидь не відповідала дійсній вартості майна.

Подана позовна заява відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України, в ній зазначені позивач, відповідач, місце їх знаходження, викладений зміст позовних вимог та викладені обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зазначалися докази, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав для залишення її з цих підстав без руху.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України позивач протягом розгляду справи має право уточнити свої позовні вимоги, а суд у судовому засіданні може уточнити обставини судового спору, якщо вважає, що вони не чітко викладені у позовній заяві.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, суд під час проведення попереднього судового засідання вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Зокрема, у попередньому судовому засіданні у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимог (який спосіб захисту свого права він обрав).

Про це ж саме йдеться і у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява підлягала залишенню без руху, через те, що позивач не зазначив в позовній заяві всіх осіб, на яких можуть впливати спірні правовідносини та не додав копій позовної заяви з додатками для останніх.

На думку колегії суддів, отримавши зазначену позовну заяву, суд повинен був призначити у справі попереднє засідання, в якому зобов`язаний був з`ясувати предмет позову, та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, суб'єктний склад сторін, тощо.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду про повернення позовної заяви постановлена передчасно .

Суд першої інстанції порушив порядок прийняття позовної заяви, порушив процесуальні норми , а тому колегія, керуючись ст. 312 ЦПК України, приходить до висновку, що ухвала підлягає скасуванню, а питання про відкриття провадження поверненню на новий розгляд.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року скасувати, а питання про відкриття провадження передати на новий розгляд до того ж суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: