Рішення № 69574535, 04.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника ОСОБА_1- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року

в с т а н о в и л а :

Справа №755/3776/14-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/6141/2017Головуючий у суді першої інстанції: Н.А. ЧехДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачУ січні 2014 року ПАТ «КБ «Експобанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 26.11.2007 року між ВАТ КБ «Експобанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Експобанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту і забезпечення № 212/АК-2007, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 32 000,00 доларів США на придбання автомобіля, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних, строком до 25.11.2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 26.11.2007 року, відповідно до умов якого поручитель прийняв на себе зобов'язання здійснити виконання боргових зобов'язань в повному обсязі. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника виникла заборгованість, яка станом на 15.01.2014 року складає 87 800,94 доларів США та 25 611,87 грн., що складається з: строкової заборгованості 5 931,65 доларів США, що еквівалентно 47 411,67 грн.; прострочена заборгованість за кредитом -20 255,57 доларів США, еквівалент 161 902,77 грн.; нараховані проценти - 92,09 доларів США, еквівалент 736,07 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 10 400,74 доларів США, що еквівалентно 83 133,11 грн.; заборгованість за комісією - 6 780,57 грн.; пені за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості - 29 382,86 доларів США, еквівалент 234 857,19 грн.; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів - 21 738,093 доларів США, еквівалент 173 752,07 грн.; пеня за несвоєчасну сплату комісії - 18 831,30 грн.. У зв'язку з порушенням позичальником умов договору, банком неодноразово направлялися претензії, однак вимоги банку боржником не виконано, заборгованість не погашено.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року частково задоволено ПАТ «КБ «Експобанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором № 212/АК-2007 від 26.11.2007 року в розмірі 87 800,94 доларів США, еквівалент 701 792,89 грн., та 25 611,87 грн. (що складається з: строкова заборгованість - 5 931,65 доларів США, що еквівалентно 47 411,67 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 20 255,57 доларів США, еквівалент 161 902,77 грн.; нараховані проценти - 92,09 доларів США, еквівалент 736,07 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 10 400,74 доларів США, що еквівалентно 83 133,11 грн.; прострочена заборгованість за комісією - 6 78,0.57 грн.; пені за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості - 29 382,86 доларів США, еквівалент 234857,19 грн.; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів - 21 738,093 доларів США, еквівалент 173 752,07 грн.; пеня за несвоєчасну сплату комісії - 18 831,30 грн.) та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн. В частині позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, принципу об'єктивності та всебічності розгляду справи, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи в частині стягнення з нього заборгованості, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.

В обґрунтування зазначено, що суд розглянув справу у його відсутність, не повідомивши його у відповідності до вимог закону про судовий розгляд справи, чим позбавив його права на захист. Зазначив про те, що жодних судових повісток не отримував, з ОСОБА_3 розлучений, а тому вона не могла повідомити його про розгляд справи у суді.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Представник ПАТ «КБ «Експобанк», будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 повідомлялася про час та дату розгляду справи у відповідності до вимог закону.

Колегія суддів розцінила такі причини неявки як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності цих осіб у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги: заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані: (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Розглянувши справу, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення суду в частині задоволення позову, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 хоч і просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, проте доводів щодо оскарження рішення в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 не наводить, а тому колегією суддів законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині не перевіряється.

Так, задовольняючи позовну заяву в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними зобов'язаннями, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог в цій частині. Проте повністю із такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, з огляду на наступне.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням поданих сторонами доказів було встановлено, що 26.11.2007 року між ВАТ КБ «Експобанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Експобанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту і забезпечення № 212/АК-2007, за яким позичальнику надано кредит в розмірі 32 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Кредитні кошти надавалися Банком на придбання автомобіля. Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, визначені договором, та сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами, та сплачувати щомісяця комісію за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % від залишку боргу. Строк кредитування закінчився 25.11.2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 26.11.2007 року, за умовами якого поручитель прийняв на себе зобов'язання здійснити виконання боргових зобов'язань в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позичальник належним чином умови кредитного договору не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що станом на 15 січня 2014 року становить 87 800,94 доларів США та 25 611,87 гри., що складається із: строкова заборгованість - 5 931,65 доларів США, що еквівалентно 47 411,67 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 20 255,57 доларів США, еквівалент 161 902,77 грн.; нараховані проценти - 92,09 доларів США, еквівалент 736,07 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 10 400,74 доларів США, що еквівалентно 83 133,11 грн.; прострочена заборгованість за комісією - 6 780,57 грн.; пені за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості - 29 382,86 доларів США, еквівалент 234 857,19 грн.; пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів - 21 738,093 доларів США, еквівалент 173 752,07 грн.; пеня за несвоєчасну сплату комісії - 18 831,30 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції у тому, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №212/АК-2007 від 26.11.2007 року, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, оскільки вони відповідають вимогам закону та встановленим судом обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, положеннями статей 1049, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, але відповідачем не виконувались умови договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, доведеним та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем ОСОБА_1 передбаченого кредитним договором порядку погашення суми боргу, а тому суд вірно стягнув з нього заборгованість, що складається з наступного: 5 931,65 доларів США, що еквівалентно 47 411,67 грн. строкової заборгованості; 20 255,57 доларів США, що еквівалентно 161 902,77 грн. простроченої заборгованості за кредитом; 92,09 доларів США, що еквівалентно 736,07 грн. нарахованих процентів; 10 400,74 доларів США, що еквівалентно 83 133,11 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 29 382,86 доларів США, що еквівалентно 234 857,19 грн. пені за несвоєчасну сплату простроченої кредитної заборгованості; 21 738,093 доларів США, що еквівалентно 173 752,07 грн. пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. При цьому суд вірно взяв до уваги наданий позивачем розрахунок у визначенні розміру заборгованості в цій частині.

Проте, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 простроченої заборгованості за комісією та пені за несвоєчасну сплату комісії, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює не тільки належність, допустимість доказів, але й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їхній сукупності.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому Банк нараховував, а відповідач повинен сплатити комісію за послуги, що супроводжують кредит, тобто за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача не може бути стягнута заборгованість по комісії за обслуговування кредиту та пені за несвоєчасну сплату комісії, з наведених підстав.

Отже, з урахуванням наведених норм закону колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» 6780,57 грн. простроченої заборгованості за комісією, 18831,30 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії підлягає скасуванню за безпідставністю та недоведеністю.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи у суді як необґрунтовані виходячи з наступного.

Так, положеннями статті 74 ЦПК України встановлено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно із вимогами ч.1 ст.77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Як вбачається, у договорі кредитного забезпечення позичальник зазначив дві адреси: місця проживання АДРЕСА_3 та місця реєстрації АДРЕСА_1.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що судові повістки - повідомлення направлялися ОСОБА_1 за адресою його місця реєстрації у визначеному законом порядку: АДРЕСА_2. Зазначена поштова кореспонденція поверталася без вручення адресату із відміткою «за терміном зберігання».

Вказана цивільна справа у провадженні суду перебувала з 2014 року, судові засідання неодноразово відкладалися через неявку відповідача ОСОБА_1 Суд першої інстанції вчиняв дії спрямовані щодо визначення місця проживання ОСОБА_1

Так, на виконання вимог ст. 122 ЦПК України судом було зроблено запити до відділу адресно довідкової служби ГУ ДМС України в м. Києві та до Державної міграційної служби України Управління ДМС у Черкаській області з метою отримання інформації щодо місця реєстрації відповідача ОСОБА_1

Із відповіді Державної міграційної служби України Управління ДМС у Черкаській області вбачається, що ОСОБА_1 07.09.2012 року був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 до м. Києва, відомості надані станом на 05.09.2017 року (а.с.93, т.І).

Із відповіді відділу адресно довідкової служби ГУ ДМС України в м. Києві вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрованим у м. Києві та Київській області не значиться (а.с.92, т.І).

А тому, суд першої інстанції у відповідності до вимог закону, направляв судові повістки ОСОБА_1 за останнім відомим місцем його реєстрації.

Колегія суддів вважає вірним висновок про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, оскільки це повністю відповідає наведеним нормам закону. Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1, знаючи про існуючі у нього невиконані перед банком зобов'язання, змінив місце реєстрації не повідомивши про це банк, чим не виконав умов кредитного договору.

Посилання, на те, що він не перебуває у шлюбі із відповідачем ОСОБА_3, а тому вона не могла його сповістити про розгляд справи, суд оцінює критично, а тому не бере їх до уваги. Зазначена обставина не спростовує правильність висновків суду першої інстанції по суті спору. Крім того, відповідач не позбавлений був можливості надати нові докази суду апеляційної інстанції, чого ним зроблено не було.

Щодо необхідності застосування строку позовної давності, про що просить ОСОБА_1 у поданій ним заяві до апеляційного суду колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Як вбачається, у матеріалах даної справи відсутні відомості про звернення відповідача із заявою про застосування строків позовної давності, поданої до винесення судом першої інстанції рішення, відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України .

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі про застосування строків позовної давності, поданої до винесення судом першої інстанції рішення ні загальна, ні спеціальна позовна давність не може застосовуватися за жодних обставин, оскільки можливість її застосування пов'язується лише з наявністю про це заяви сторони у спорі саме до винесення судом першої інстанції рішення.

Крім того, колегія суддів вважала недоведеними обставини щодо застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст. 551 ЦПК України про що ОСОБА_1 просив апеляційний суд у поданій його представником заяві, а тому відхилила клопотання, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру пені. Навпаки, матеріали справи свідчать про навмисне ухилення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе кредитних зобов'язань перед Банком.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права (стаття 309 ЦПК України).

Отже, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» 6780,57 грн. простроченої заборгованості за комісією, 18831,30 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «КБ «Експобанк» до ОСОБА_3 не оскаржується, а тому колегією суддів законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині не перевірялася.

Висновки колегії суддів відповідають наявним у справі доказам та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» 6780,57 грн. простроченої заборгованості за комісією, 18831,30 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Відмовити Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Експобанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» 6780,57 грн. простроченої заборгованості за комісією, 18831,30 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» решти заборгованості за кредитним договором № 212/АК-2077 від 26.11.2007 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: